LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Легка промисловість → Ткацька освіта в Галичині (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

відбувалося знайомство з основами та особливостями продажу ткацьких виробів. По закінченні другого року навчання "звичайний" учень міг (за бажанням) залишитися на третій рік (при наявності вільного місця) з метою набуття вмінь роботи на варстаті Жакарда.

На другий відділ навчання приймали старших, так званих "надзвичайних" учнів. Це були ткачі, які мали на меті ознайомитися з новими, покращеними варстатами (яких ще не знали), що вже використовувалися прогресивними ремісниками краю. Спочатку діяльність цього відділу вважалася тимчасовою, тільки для швидшого ознайомлення ткачів зі способами виробництва орнаментальних тканин; для пізнання нових технік, що не використовувалися у даній місцевості. Для "надзвичайних" учнів були розраховані погодинні курси для ознайомлення з ритованим ткацтвом на варстатах і приладах, ще не знаних конструкцій, вивчення нових технік, які незабаром розповсюдяться у краю.

Вчителями школи були фахові інструктори з промислу, яких призначав на роботу Краєвий відділ, а затверджувала Краєва Комісія у справах домашнього та рукодільного промислу. При необхідності місцевим Комітетом призначалися для роботи варстатові помічники для проведення практичних занять, допоміжні вчителі для теоретичних предметів [5, 115–131].

Денна праця молоді у Науковому Ткацькому варстаті тривала 10 годин, відбувалася з 7 до 12 год. ранку та з 14 до 19 год. після обіду. Учні, що успішно виконували завданя та навчилися виготовляти ткацькі вироби на продаж, отримував денну винагороду. Праця учнів у Краєвому Науковому Ткацькому варстаті оцінювалася не у кількості часу, витраченого на роботу, а з погляду якості і вартості самого виробу. По закінченні навчання заклад видавав Свідоцтва про здобуття фахової освіти [5, 115–131].

З архівних джерел відомо, що у Косові зусиллями місцевого Ткацького товариства утримувалася фахова школа та майстерні. З 1885 р. школа отримала статус Краєвого Наукового Ткацького варстату. Викладачі – Казимир Ямрож (випускник декількох ткацьких шкіл) та "пожодовник" Іван Гавриш (закінчив Науковий Ткацький варстат у Косові). У згаданий період Косів та його околиця налічувала 4000 ткацьких верстатів. Виникнення Наукового Ткацького варстату було зумовлено необхідністю навчити місцевих ткачів виготовляти орнаменти, тканину та створювати товари для продажу. З найдавніших часів гуцульські майстри добре володіли таємницями технології фарбування тканин природними барвниками, що зберігали кольори орнаментів на довгий час. Традиційно на Гуцульщині виготовляли тканини за народними мотивами давніми способами. Тому новостворена художньо–промислова школа повинна була враховувати позитивний досвід минулого та впроваджувати покращені варстати, які б здешевлювали продукцію та робили її якіснішою. Це, у свою чергу, дало б можливість багатьом місцевим жителям заробляти на проживання.

Відомо, що Науковий Ткацький варстат у Косові значно полегшував виготовлення тканин. Було розгорнуто навчання ткачів із технології виготовлення орнаментальних тканин. Керівник закладу – п. Бурса Станіслав зазначав при цьому: "На продаж необхідно навчитися виготовляти найкращий товар, а це буде добре як для виробника, так і для покупця. Треба не загороджувати дорогу до заробітку" [5, 46–47]. Відомо, що керівник закладу намагався виготовлену учнями продукцію представляти на виставках у Кракові з метою ознайомлення з ткацьким промислом краю [5, 46–47]. Проте, через керівництво Краєвим Науковим варстатом у Косові іноземними інструкторами, художня якість виробів погіршилася, бо не враховувалися народні традиції у ткацтві. Про це засвідчила Гуцульська виставка у Косові 1904 р. [4].

Ситуація змінилася на краще тільки із заснуванням у Косові 1922 р. художньо–промислової Спілки "Гуцульське мистецтво", де народні майстри ткали килими тільки на основі гуцульських мотивів та відроджували давні рецепти фарбування вовни рослинними барвниками. Крім того, у Спілці було впроваджено для виробництва килимів горизонтальні ткацькі верстати з широким бедром та освоєно гребінкову техніку ткання. Спілка передбачала заснування на базі своїх майстерень школи художнього гуцульського промислу в різних його галузях, а також відкриття Музею зі збіркою кращих виробів народного мистецтва [4]. З 1930–х рр. залучалися до проектування килимів професійні художники, проте зміст проектів часто носив модерністичний надуманий характер. Відомо, що завдяки Спілці "Гуцульське мистецтво"з 1930–х рр. ткацький промисел набув поширення в багатьох галицьких селах, насамперед на Гуцульщині.

Отже, можемо стверджувати, що в період кінця ХІХ – початку ХХ століття в Галичині було започатковане фахове навчання ткацтву через систему Краєвих Наукових Ткацьких варстатів та художньо–промислової Спілки "Гуцульське мистецтво", що мало велике значення для подальшого розвитку народного ремесла краю.

Література:

  • Арсенич П. І., Базак М. І., Болтарович З. Є. Гуцульщина. Історико–етнографічне дослідження. – Київ: Наукова думка, 1987. – 471 с.

  • Грабовецький В. В. Гуцульщина ХІІІ–ХІХ століть. – Львів, 1982. – 151 с.

  • Ремісництво давно й тепер // Новітній ремісник. Фаховий орган українських ремісників. – Львів. – 1939. – Ч. 8 (11). – С. 3–5.

  • Шмагало Р. Вічнозелене дерево життя (До історії Косівської школи) // Образотворче мистецтво. – 1999. – № 3–4. – С. 35–36.

  • Merunowicz T. Opieka kraju nad szkolnictwem przemysłowem w Galicyi. – Lwόw, 1887. –135 s.

  • Szematyzm Krόlestwa Galicyi I Lodomeryi Z Wielkiem Księstwem Krakowskiem na rok 1902. – Lwόw, 1902.



  •