LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Легка промисловість → Удосконалення методу проектування складчастих поверхонь в конструкціях жіночого поясного одягу

мультиплікаційних перетворень односторонньої складки при проектуванні спідниці із складчастою поверхнею.

Обґрунтована необхідність проведення теоретичних та експериментальних досліджень з удосконалення методу проектування складчастих поверхонь в конструкціях жіночого поясного одягу та визначені мета і напрямки дослідження.

У другому розділівиконано розробку структурної моделі процесу проектування складчастих поверхонь в конструкціях поясного одягу.

Об'єктивна інформація щодо присутності складок в одязі отримана на основі аналізу моделей жіночого одягу за період з 1980 по 2004 рр., що відповідає повному циклу зміни форми. Загальна кількість проаналізованих моделей становить 3850 (160 моделей в рік), з них 12,6 % мають складки різних видів (485 моделей). Для проведення дослідження обрані моделі поясного жіночого одягу, яким належить 62,7 % від загальної кількості моделей із складчастою поверхнею. Частота зустрічності складок в моделях визначеного асортименту одягу за розглянутий період коливається від 4,7 % до 17,33 %.

З метою визначення геометричної форми одягу, в яку найчастіше вводяться складки, виконано прогнозування розвитку кривих зміни базових форм у досліджуваному періоді методом аналогій з наступною екстраполяцією до складчастих поверхонь (рис. 1). У табличному процесорі Excel виконано апроксимацію теоретичних кривих змінюваності базових та складчастих форм одягу та отримані поліноміальні залежності 6-го ступеня (точність апроксимації R2 → 1). Дисперсійний аналіз показав, що модель змінювання складчастої поверхні є найбільш наближеною до теоретичної моделі змінюваності прямокутної форми одягу (Fроз прям < Fроз трапец < Fроз овал).












Рис. 1. Інтегрована модель розвитку складчастих поверхонь спідниць



За результатами теоретичного аналізу за основу для проектування складчастих поверхонь обрано жіночі поясні вироби прямокутної форми.

В результаті кількісного аналізу видів складок та кількості складок по видам у жіночих спідницях із складчастою поверхнею встановлено, що найбільш зустрічними є односторонні складки (54 %), зокрема односторонні складки "в кругову" (33,6 %).

За результатами параметричної оптимізації глибини складок у жіночих спідницях для проведення подальших досліджень обрані значення глибини складки 4 см (21 %), 5 см (27 %) та 6 см (19 %).

Користуючись методом аналогій та об'єктивними законами розвитку композиційних ознак форми костюму в цілому та поясного одягу зокрема, доведено, що складки в системі геометричної структури форми спідниці за способом формування представлені технологічною підсистемою.

Для систематизації інформації про закономірності об'ємного формоутворення складок розроблено класифікатор конструктивно-технологічного рішення складок, який однозначно регламентує опис складки будь-якого виду, що необхідно для автоматизованих систем проектування одягу.

В результаті досліджень конструкцій розроблено нормалізовані ряди геометричних параметрів складок в моделях жіночого поясного одягу.

Способом комбінаторики розраховані 128 варіантів складок на основі









Рис. 2. Сходження ітерації геометричних

параметрів складок

поєднання нормалізованих величин ширини та глибини складки, які характеризують складчасту поверхню жіночих спідниць. За співвідношенням розмірів складок 50 % належить економним складкам, 43,8 % – щільним та 6,2 % – нормальним складкам .

Оптимізація геометричних параметрів складок здійснена методом простої ітерації, умова збіжності якого виконується при ширині та глибині складки х = 3,8 см ≈ 4 см (рис. 2).

На основі інваріантного перетворення базової односторонньої складки способом повороту та зсуву в геометричні модулі інших видів складок розроблена ієрархічна структурна схема формування складок, яка передбачає нарощування кількості нових варіантів виробів із складчастою поверхнею за принципом "І – АБО" (рис. 3).

















Рис. 3. Ієрархічна структурна схема формування геометричних модулів складок:

вершина типу І, яка відповідає складовим частинам складки;

вершина типу АБО характеризує альтернативні рішення

Регламентація проектних ситуацій здійснена з використанням принципу простої ітерації за перебірковим алгоритмом відповідно до структурної схеми формування геометричних модулів складок.

У третьому розділі розроблено геометричну модель вихідної поверхні для проектування складчастих поверхонь поясного одягу.

Порівняльний аналіз ступеня розвитку стегон, живота і сідниць поверхні тазової частини типового манекена 158-88-96 за величинами розмірних ознак свідчить про нормальний ступінь розвитку досліджуваних ділянок.

Для створення цифрової моделі тазової частини типового жіночого манекена (ЦМтм) використано точковий метод геометричного моделювання.

В якості типу інформаційної моделі поверхні манекена обрано графічну модель поверхні тазової частини типового манекена. Для побудови ЦМтм використано 20 горизонтальних перерізів з кроком по висоті 10 мм та 23 вертикально-радіальні січні напівплощини, які проходять через основні антропометричні точки нижньої частини тіла людини. В цілому, ЦМтм представляє собою матрицю 20x23 і має 460 вузлових точок.

Графічна модель поверхні тазової частини типового манекена у вигляді сітчастого каркасу побудована в графічному пакеті AutoCAD за допомогою команди 3DMESH (3D – СІТКА) та координат вузлових точок каркасу (рис. 4).








Рис. 4. Графічна модель поверхні тазової частини типового манекена

Вперше виконане антропометричне модифікування графічної моделі поверхні тазової частини манекена на суміжні розміри і повноти типових фігур шляхом пропорційних перетворень.

Перший спосіб базується на перерахунку координат ЦМтм.

Враховуючи, що кожна точка ЦМтм характеризується координатами Т (ц, сij, z), перерахунок довжин полярних радіусів вузлових точок манекена вихідного розміру запропоновано виконувати за формулою:

(1)

де сij сум – полярний радіус вузлової точки типового манекена суміжного розміру;

lі – довжина і-го горизонтального перерізу типового манекена 158-88-96; і = 1...20;

n – різниця суміжних величин розмірної ознаки, яка входить в і-й горизонтальний переріз;

сij – полярний радіус точки і-го горизонтального перерізу типового манекена 158-88-96.

Довжини горизонтальних перерізів, які характеризують поверхню тазової частини типового манекена, перетворюються прямопропорційно модифікації основних перерізів, а саме 1-го (Т20) та 20-го (Т18). Тому, розрахунок довжин полярних радіусів вузлових точок манекена, які розташовані на перерізах 2...19, здійснюється за