LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування препарату "Куріозин" при комплексному лікуванні хворих на артрози скронево-нижньощелепних суглобів

одужання).


Проте вже через 3 міс про клінічне одужання можна було говорити у 6 хворих, порівняно з 8 при попередньому обстеженні (20,00 %, порівняно з 26,67 %), а при обстеженні пацієнтів через 6 міс клінічне одужання спостерігалось лише в 5 пацієнтів (16,67 %). Покращення основних суглобових функцій після традиційної методики лікування відмічалось на 14-16-й день.

Аналогічним чином ми проаналізували стан хворих, що отримували лікування за розробленою нами терапевтичною схемою з включенням куріозину. При цьому після завершення лікування клінічне одужання спостерігалось у 74 хворих, що становило 80,43 % випадків, значне покращення стану відмічали 12 осіб (13,04 %) і 6 хворих (6,52 %) вважали, що їх стан покращився. Через 3 міс дещо зменшився відсоток хворих з ознаками клінічного одужання (76,08 % проти 80,43 % при попередньому обстеженні), а через 6 міс зміни були менш значними – клінічне одужання спостерігалось у 73,91 % хворих, значне покращення стану у 8,69 % хворих, стан без покращення виявляли в 9,78 % осіб і покращення стану – у 7,61 % хворих.

При використанні куріозину в терапії артрозів СНЩС больові симптоми зникали в середньому через 3,150,86 днів після внутрішньосуглобового введення, водночас при лікуванні традиційною терапією хворі скаржились на біль практично протягом тижня (5,151,24 дня) після початку лікування.

Аналогічно ми проаналізували вплив проведеного лікування на рухову функцію суглоба. Після проведення лікування з застосуванням традиційної схеми обмежене відкривання рота відзначали у 4 хворих (13,33 %), тугорухомість – у 12 (40 %), зміщення середньої лінії – у 8 хворих (26,67 %), скутість у суглобі відзначали 14 хворих (46,67 %), хруст і клацання при рухах – 20 пацієнтів (66,67 %). У хворих, що отримували в курсі лікування куріозин, показники були кращими. Так, обмежене відкривання рота залишалось лише в 1 (1,08 %) хворого, тугорухомість відзначали 4 (4,34 %) осіб, скутість – 3 пацієнтів (3,26 %), клацання при рухах турбували 3 (3,26 %) пацієнтів. Основні суглобові функції після лікування куріозином відновлювалися на 6-9-й день, а місцевий стан суглоба суттєво покращувався вже після першої ін'єкції куріозину.

Для підтвердження ефективності лікування ми проводили повторне рентгенологічне обстеження хворих. Найчастіше в пацієнтів після лікування виявляли звуження суглобової щілини і деформацію головки нижньої щелепи, хоча в ІІ групі хворих ці показники значно зменшились після лікування. При аналізі отриманих даних виявилось, що запропоноване нами лікування з куріозином набагато ефективніше впливало на розміри суглобової щілини, тоді як у І групі хворих зміни були незначними.

Оскільки в більшості обстежених пацієнтів стан синовіальної рідини суттєво відрізнявся від норми, ми вирішили використати його як ще один із критеріїв оцінювання ефективності терапії. У групі хворих, що отримували традиційну терапію, синовіальна рідина була прозорою, проте, як і до лікування, містила дещо підвищену кількість клітинних елементів та білка. Ці показники, хоч і зменшувались порівняно з тими, що були до лікування, але не досягали нормальних значень. У ІІ групі хворих, що отримували куріозин, кількість клітинних елементів зменшилась до 235,4718,97 Ч106 л-1, а рівень білка – до 15,871,58 г∙л-1, що було статистично достовірно порівняно з контрольною групою (р<0,05) і свідчило про нормалізацію метаболізму хряща і зіграло ключову роль у зменшенні подальшого ризику виникнення рецидивів.

Обидві схеми лікування позитивно впливали на стан імунної системи. Застосування традиційного лікування дозволило покращити лише деякі показники гуморального імунітету (рівень В-лімфоцитів, що становив після лікування 9,580,36 %, порівняно з 10,150,32 % до лікування, і Ig M майже не змінювався), а рівень Т-лімфоцитів, що дозволяє судити про стан клітинного імунітету, залишався зниженим. Застосування лікування з куріозином мало вищий ефект: усі параметри як клітинного, так і гуморального імунітету, вірогідно поліпшувалися і досягали вікової норми.

Додаткове застосування фосамаксу при артозі СНЩС з виявленими остеодефіцитними станами попри позитивний вплив на клініко-лабораторні та імунологічні показники, ренгенологічні зміни з боку ураженого суглоба і характер суглобової рідини в осіб чоловічої статі з остеопенією через 6 місяців після початку лікування супроводжувалося нормалізацією МЩКТ. На тлі остеопорозу патологічні зміни кісткової тканини залишались, але були менш вираженими і свідчили про остеопенію.

Аналіз аналогічних показників у пацієнтів жіночої статі з остеопорозом виявив тенденцію до збільшення МЩКТ, проте показник Т продовжував залишатися вірогідно нижчим відносно вікової норми. Тільки в 5 осіб було встановлено остеопенію. Менш виражений ефект у жінок, ймовірно, можна пояснити фізіологічними особливостями стану кісткової тканини жіночого організму, а також недостатньою тривалістю терапії на тлі більш вираженого остеодефіциту.

Отже, запропонована нами схема застосування куріозину, а також фосамаксу при виражених остеодефіцитних станах, статистично достовірно переважала традиційну, судячи з її впливу на клінічний перебіг захворювання, рухову функцію і рентгенологічні зміни суглоба, динаміку показників клітинного і гуморального імунітету, а також вміст клітинних елементів та білка в синовіальній рідині. Отримані дані підтверджують результати досліджень окремих авторів, які показали, що гіалуронова кислота є натуральним компонентом суглобового хряща і розглядається не тільки як мастило для суглобів, а також, як фізіологічний агент для трофіки хряща ( Dougados M., Nguyen M., Listrat V., Amor B. 1993). На думку О.Е. Вирви (2000), внутрішньосуглобове застосування препаратів на основі гіалуронової кислоти, коригує не тільки фізико-механічні порушення в суглобовому середовищі, але й стимулює репаративні процеси в суглобовому хрящі, спонукає до відновлення складу і вироблення нормальної синовіальної рідини, викликає більш виражений анельгезуючий та протизапальний ефекти.

Таким чином, застосування внутрішньосуглобового введення куріозину у хворих на артрози СНЩС в поєднанні з фосамаксом (при супутньому остеодефіциті) викликають стабілізацію деструктивних процесів і відтворення нормальних рентгенологічних показників суглоба й супроводжуються вираженим терапевтичним ефектом та відсутністю рецидивів.


ВИСНОВКИ


У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у вдосконаленні методів діагностики хронічного артрозу скронево-нижньощелепного суглоба та в підвищенні ефективності його лікування шляхом внутрішньосуглобового застосування куріозину в поєднанні з фосамаксом.

1. Перебіг хронічного артрозу скронево-нижньощелепного суглоба, порівняно зі здоровими, характеризується вірогідним зменшенням об'єму синовіальної рідини (у 12,1 рази, р<0,05), підвищенням у ній вмісту білка (у 1,3 рази, р<0,05) та клітинних елементів (у 2,7 рази, р<0,05).

2. У хворих на хронічний артроз скронево-нижньощелепних суглобів виявлено депресію клітинної та активацію гуморальної ланок імунної системи, що проявляється достовірним зменшенням кількості Т-лімфоцитів (на 14,8 %, р<0,05) та збільшенням кількості В-лімфоцитів (на 18,0 %, р<0,05).

3. Хронічний артроз скронево-нижньощелепних суглобів вірогідно частіше виникає на тлі порушень стану мінеральної щільності кісткової тканини – остеопенії або остеопорозу (51,25 % проти 64,71 %, р<0,05),