LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування роваміцину та вобензиму в комплексному лікуванні вогнищевих пневмоній у хворих з додатковими факторами агресії (тютюнопаління, зловживання алкоголю, дефіцит маси тіла)

порівнянні з хворими без факторів ризику, досягаючи максимуму у пацієнтів з поєднаним впливом 2-3- факторів. Враховуючи негативні наслідки, до яких може привести неконтрольована активність ПОЛ, обгрунтованим є включення в комплексну терапію хворих на ВП антиоксидантних засобів.

Проведеним дослідженням було виявлено наявність гіперкоагуляційного синдрому у 68,7% хворих на вогнищеву пневмонію та пригнічення фібринолітичної активності крові у 69,4% пацієнтів, у решти обстежених параметри зсідання крові були в нормі або знижені. При цьому не було виявлено чіткої залежності параметрів гемокоагуляції від статі і віку хворих і суттєве посилення процесів гіперкоагуляції при наростанні вираженості клінічних проявів пневмонії. Ці зміни досягли достовірних величин у пацієнтів з тяжким ступенем перебігу пневмонії і проявлялись суттєвим збільшенням максимальної зсідальної активності і прокоагуляційної активності плазми при зменшенні фібринолітичної активності та індексу інактивації тромбоцитів. Нами було також встановлено, що на цю загальну тенденцію, характерну для хворих з наявністю запального процесу в організмі, суттєво впливає дія таких додаткових факторів агресії, як тютюнопаління, надмірне вживання алкоголю та дефіцит маси тіла. У таких пацієнтів достовірно знижується фібринолітична активність крові і наростають максимальна зсідальна і прокоагуляційна активність крові за даними аутокоагуляційного тесту. Описані зміни, а саме гіперкоагуляційні процеси у хворих на вогнищеву пневмонію, приводять до погіршення мікроциркуляції крові в зоні пошкодження, що може затруднювати процес розрішення і, таким чином, сприяти затяжному перебігу гостру пневмонію, особливо у пацієнтів з додатковими факторами ризику. Звідси, цілком логічним є постулат про необхідність корекції гемокоагуляційних і мікроциркуляторних порушень у хворих на ВП.

Застосуванням загальноприйнятої терапії у 42 хворих на вогнищеву пневмонію (група порівняння) було досягнуто певної клінічної ефективності: у 76,2% хворих нормалізувалась температура тіла, щезли болі в грудях при глибокому вдосі, зменшився кашель і кількість харкотиння. Разом з тим, при об"єктивному фізикальному обстеженні у 78,6% пацієнтів зберігалось локальне ослаблення дихання, розсіяні різнокаліберні хрипи, у 50% - клінічні ознаки дихальної недостатності, підтверджені спіро-пневмотахометричними дослідженнями у 45,2% випадків. Про збереження запально-інтоксикаційного синдрому у 73,8% хворих свідчили загальна слабкість, швидка втомлюваність, зниження апетиту, зміни в лейкоцитарній формулі, збільшення ШОЕ, а також рентгенологічні прояви локального запального процесу в легенях. При повторному мікробіологічному дослідженні харкотиння у пацієнтів цієї групи мікроорганізми висіяно у 83,2%, а в 61,9% випадків знаходили мікробні асоціації, що свідчило про недостатню антимікробну ефективність традиційної тарапії. Аналіз ефективності ЗПТ у хворих, в яких було зареєстровано два і більше вказаних фактори агресії затяжне протікання пневмонії спостерігалось в усіх випадках, серед пацієнтів з одним фактором ризику таке протікання відмічено у 60,0%, а в підгрупі з відсутністю таких факторів – у 30,8% випадків. Різниця по підгрупах була достовірною (Р<0,05).

Зміна традиційного антибіотика на роваміцин була проведена у 36 пацієнтів ІІ групи і дозволила досягти позитивного клінічного ефекту вже до кінця першого тижня лікування: температура нормалізувалась у 91,7% хворих, кашель щезав у 47,2%, запально-інтоксикаційний синдром - у 55,6%. Разом з тим, через 10 днів лікування локальні фізикальні зміни в легенях зберігались у 47,2%, ознаки дихальної недостатності – у 44,4%, рентгенологічні зміни – у 41,7% пацієнтів.Повторне мікробіологічне дослідження харкотиння засвідчило його стерильність у 36,1%, а мікробні асоціації висівались лише у 19,4% хворих, що свідчило про значно вищу антимікробну активність роваміцину в порівнянні з напівсинтетичними пеніцилінами. Під впливом комплексної терапії з включенням роваміцину відмічено достовірну різницю в частоті затяжного протікання пневмонії по підгрупах з наявністю і відсутністю факторів ризику, у 45,5% хворих з одним фактором, у 55,6% - при двох факторах і у 75,0% пацієнтів з трьома факторами ризику.

Значна кількість пацієнтів (як при загальноприйнятій терапії – 69,0%, так і при її модифікації роваміцином – 50,0%), в яких пневмонія мала затяжний перебіг, обгрунтовує необхідність додаткової корекції певних ланок патогенезу і факторів прогресування поліензимним препаратом вобензимом, враховуючи його протизапальну, імуномодулюючу, антиоксидантну та фібринолітичну здатність. Тому 37 хворим на вогнищеву пневмонію дослідної групи на фоні ЗПТ і відповідно 32 хворим ІУ групи на фоні вживання роваміцину, додавали курс лікування вобензимом. Таке доповнення комплексного лікування значно підвищувало клінічну ефективність терапії у пацієнтів обох груп. Так, уже до кінця другого тижня лікування у 91,9% хворих ІІІ групи і у 93,7% - ІУ групи нормалізувалась температура тіла, щезав кашель і болі в грудній клітці у пацієнтів без факторів ризику і в 66,7% хворих з факторами ризику. Лише 21,6% пацієнтів ІІІ групи і 15,6% - ІУ групи були виписані з клініки з залишковими фізикальними змінами в легенях у вигляді ослаблення дихання, сухих розсіяних хрипів або локального вкорочення перкуторного звуку. Рентгенологічно вогнищеві зміни легеневої тканини зберігались відповідно у 32,4% і 28,1% хворих. Слід підкреслити, що ці зміни спостерігались виключно у пацієнтів з наявністю двох і більше додаткових факторів агресії. Повторне мікробіологічне дослідження харкотиння після двохтижневого вживання вобензиму засвідчило його стерильність відповідно у 75,7% та 78,2% пацієнтів ІІІ та ІУ груп, а змішану сапрофітну мікрофлору висівали в 10,8% і 9,4% і патогенні коки – в тій же кількості. При цьому, в жодному випадку не було виявлено пневмококів і ентерококів.

Аналіз особливостей терапевтичного впливу комплексного лікування з включенням вобензиму на перебіг ВП у хворих з наявністю або відсутністю таких додаткових факторів агресії, як куріння тютюну, зловживання алкоголем, зниження маси тіла та їх комбінації показав, що у пацієнтів без вказаних факторів ризику не зареєстровано жодного випадку затяжного перебігу пневмонії, при наявності одного фактору (частіше куріння) затяжну пневмонію відмічено у 40,0% хворих ІІІ групи і 33,3% - ІУ, при комбінації двох факторів ризику – відповідно у 50,0% і 37,5% і при наявністі всіх трьох факторів агресії – у 60,0% і 50,0% пацієнтів. В цілому, серед пацієнтів ІІІ групи затяжне протікання пневмонії зафіксовано у 38,9% обстежених, ІУ групи – в 31,3%, а серед пацієнтів з факторами ризику - відповідно у 50,0% і 40,0%. Різниця в частоті затяжних форм пневмонії по підгрупах достовірна (Р<0,05),

Такий виражений антимікробний ефект досліджуваних методів лікування з включенням роваміцину і вобензиму можна пояснити властивістю макролідів вибірково нагромаджуватись(або відкладатись) в тканині легень, трахеобронхіальному секреті та альвеолярних макрофагах, нейтрофілах (Labro, 1993; Doern, 1995; Micasa et al., 1992 и др., 1996), а також властивістю поліензимних препаратів підвищувати концентрацію антибіотиків і хіміопрепаратів у тканинах і сприяти їх проникненню в зону запалення (В.А.Насонов, С.М.Гавалов, 1996; К.Рансбергер, С.Ной, 1994; Dittmar, 1992).

В цілому, результати дослідження клінічної