LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування тіотриазоліну в комплексному лікуванні хворих на хронічний пієлонефрит

(64,6%). Переважала тривалість захворювання від 1 до 5 років, середня тривалість хронічного пієлонефриту склала 4,20,3 роки. У 46,1% пацієнтів хронічний пієлонефрит був первинним, у 53,9%– вторинним, причиною якого найчастіше були сечокамяна хвороба, вади розвитку та положення нирок. У 60,8% осіб виявлено рецидивуючу форму захворювання, у 39,2% пацієнтів – латентну, у 50 осіб (38,0 %) – гіпертензивна форма. Тяжкий клінічний перебіг захворювання виявлено у 40,0 % осіб, помірний – у 60,0% пацієнтів. Всі хворі були із збереженою функцією нирок. Критеріями постановки діагнозу хронічного пієлонефриту були: наявність больового, інтоксикаційного, дизуричного, сечового синдромів та характерних змін на екскреторних урограмах і при УЗД нирок. Поряд із загальноприйнятими клінічними, лабораторними, функціональними, інструментальними дослідженнями до і після лікування вивчали показники імунного статусу, гемокоагуляції і фібринолізу. У хворих з гіпертензивною формою хронічного пієлонефриту досліджували показники центральної та периферичної гемодинаміки і водно-електролітного обміну.

Систему клітинного імунітету вивчали шляхом визначення загальної кількості Т-лімфоцитів методом спонтанного розеткоутворення (Е-РУК) з еритроцитами барана за методом J. Bach et al. (1969). Субпопуляції регуляторних Т-лімфоцитів щодо їх чутливості до теофіліну визначались за методом S. Limatibul et al. (1978). Функціональну активність Т-лімфоцитів вивчали в реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ) на фітогемаглютинін за методом J. Bach, K. Hirsсhorn в модифікації М.П. Григор`євої та І.І. Копелян (1985). Визначення нульових клітин людини проводили за методом N. Mendes et al. в модикації Т.І. Грішиної і співавт. (1978). Рівень середньомолекулярних пептидів (СМП) визначали за методикою Н.І. Габріеляна і співавт.(1984,1985).

Стан системи гуморального імунітету досліджували за допомогою визначення загальної кількості В-лімфоцитів (В-л) за методом комплементарного розеткоутворення (ЕАС-РУК) А.Н. Чередєєва (1976), циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) мікрометодом селективної преципітації у 3,75% розчині поліетиленгліколі з наступним фотометруванням за Ю.А. Гриневич і Л.Я. Каменець (1986), концентрації імуноглобулінів (Ig) класів А, М, G за методом радіальної імунодифузії по G. Mancini et al. (1965).

Стан системи згортання крові оцінювали на основі визначення кількості фібриногену (Рутберг Р.А., 1961), динаміки наростання та інактивації тромбопластин-тромбінової активності в аутокоагуляційному тесті. Оцінку стану центральної і периферичної гемодинаміки проводили за допомогою тетраполярної грудної реографії в модифікації Ю.Т. Пушкаря і співавт. (1977). Вимірювали артеріальний тиск ртутним сфігмоманометром згідно наказу МОЗ України №247. Визначення вмісту натрію та калію в плазмі крові і сечі проводилося за допомогою методу полум`яної фотометрії В.В. Меньшиков (1987) на приладі "Radiometer" з використанням мікроаналізатора (УНР).

Всі хворі отримували традиційну терапію, загальноприйняту при лікуванні ХП (антибактеріальні препарати, з урахуванням чутливості мікрофлори сечі, уросептики, десенсибілізуючі і гіпотензивні препарати за показаннями). Перша група хворих (70 пацієнтів) отримувала лише традиційну терапію. У 60 хворих другої групи в комплексну терапію включали тіотриазолін, 2,5% розчин якого вводили по 2 мл внутрішньом`язево двічі на добу протягом 10 днів, а потім переходили на таблетки по 100,0 мг три рази на день 10 днів.

Отримані результати у вигляді цифрових даних були оброблені комп'ютерним методом згідно статистичних методів.

Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз проведених досліджень показав, що у хворих на хронічний пієлонефрит виявлені значні зміни показників стану імунних процесів (табл.1). Вони проявлялись у формі суттєвого пригнічення Т-клітинної ланки імунітету, дефіцитом Етр-РУК і Етч-РУК при більш вираженій депресії останніх, що проявлялось у порушенні співвід-

ношення імунорегуляторних клітин в бік збільшення показника імунорегуляторного індексу. Паралельно спостерігали зниження функціональної активності Т–лімфоцитів та порушення процесів їх диференціювання, що проявлялось збільшенням кількості незрілих О–клітин в периферичній крові. Поясненням даної реакції може служити перевантаження імунної системи антигенними структурами, джерелом яких можуть бути патологічні процеси нирок.

У хворих на хронічний пієлонефрит спостерігалися зміни і в гуморальному імунітеті, а саме: відмічалась активація В–лімфоцитів і збільшення рівня циркулюючих імунних комплексів. Збільшення кількості В–клітин відображає, напевне, ступінь антигенної стимуляції організму. Така стимуляція викликається неспецифічним сигналом до трансформації Т–лімфоцитів, а саме тимуснезалежними антигенами, до яких відносяться речовини з високою і середньою молекулярною масами (Bergstrom J. із співавт., 1979). Циркулюючі імунні комплекси можуть утворюватися в процесі вільної циркуляції антитіл і антигенів в кров`яному руслі, або осідати в міжклітинному просторі. Тривала циркуляція імунних комплексів, згідно думки ряду авторів (Люлько А.В. и соавт., 1990; Возіанов О.Ф. і співавт., 1998), може сприяти розвитку імунодефіциту в клітинному і гуморальному імунітеті. В імуноглобуліновому спектрі встановлено достовірне збільшення в порівнянні з здоровими імуноглобулінів G, A і незначне підвищення рівня IgM.

Глибина змін як клітинного, так і гуморального імунітету зростала з тривалістю захворювання і у осіб похилого віку, що свідчить про значне порушення механізмів природної резистентності в прогресуванні хронічного пієлонефриту. Не знайдено залежності змін в імунному статусі від статі, а також від механізму виникнення пієлонефриту. Ці дані співпадають з припущенням В.Д. Чеботарьової і В.Г. Майданника (1987), О.Ф. Возіанова із співавт. (1998), які представили патогенез пієлонефриту у вигляді неконтрольованого імунологічного процесу (блоку), що відбувається на будь-якому етапі нормальної імунної відповіді. В виникненні даної реакції певну роль можуть відігравати такі фактори, як патогенність бактерійного збудника та його імунні властивості, токсичний вплив середньомолекулярних пептидів (СМП). При вивченні вмісту СМП виявили його підвищення у сироватці крові у обстежених хворих. Накопичення СМП2 в сироватці крові хворих, очевидно, вказує на певні патологічні зсуви гомеостазу, що виникають при ураженні нирок навіть при збереженій азотовидільній функції. До схожої думки приходять і інші автори, які вважають, що рівень СМП2 відображає стан нефрологічного хворого і рекомендують використовувати цей показник для діагностики малосимптомних уражень нирок, виявлення груп ризику (Габриэлян Н.И. и соавт., 1984; Гудим В.И. и соавт., 1985).

При вивченні імунного гомеостазу в залежності від фази запального процесу (див. табл.1) виявлено, що в активній фазі захворювання був найбільш виражений дефіцит Т–лімфоцитів, їх субпопуляцій, функціональної активності, а також високий рівень середньомолекулярних пептидів, О–лімфоцитів, В-лімфоцитів, ЦІК, імуноглобулінів. У фазі ремісії захворювання кількість розеткоутворюючих клітин була більшою, а рівень СМП,