LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування тіотриазоліну в комплексному лікуванні хворих на хронічний пієлонефрит

тяжкості перебігу хвороби ми переконалися в тому, що найрезультативнішою була комплексна терапія із застосуванням тіотриазоліну. Про це свідчить як найбільша кількість хворих, в яких вдалось досягнути клініко–лабораторної ремісії – 96,6%, так і суттєве скорочення строків стаціонарного лікування порівняно з контрольною групою (20,52,5 дня і 23,53,2 , р<0,05).

При аналізі ефективності лікування в залежності від тривалості захворювання встановлено, що тіотриазолін був однаково ефективним у пацієнтів з різною давністю захворювання. Найкращі результати лікування були досягнуті в другій групі хворих, які отримували тіотриазолін.

Таким чином, співставлення результатів лікування за клінічними, лабораторними даними, та показниками функціональних проб дозволяє зробити висновок, що застосування тіотриазоліну в комплексному лікуванні хворих має більш виражений ефект ніж традиційна терапія.

Виражений клінічний, протизапальний ефект, який спостерігався у хворих з активною фазою хронічного пієлонефриту, що отримували тіотриазолін реалізується через вплив на стан імунної реактивності і гемореології. Підтвердженням такого припущення в деякій мірі можуть бути дані, отримані нами при дослідженні показників імунного статусу у хворих на хронічний пієлонефрит під впливом різних лікувальних комплексів (див. табл.1).

У хворих, які отримували тіотриазолін, спостерігалася нормалізація клітинного і гуморального імунітету, що проявлялося у збільшенні і досягненні контрольного рівня загальної кількості Е–РУК, нормалізації імунорегуляторного індексу і встановленні фізіологічного балансу між імунорегуляторними субпопуляціями, відновленні функціональної активності Т-лімфоцитів. Визначення динаміки середньомолекулярних пептидів показали достовірне зниження їх рівня до нормальних величин в порівнянні з показниками до лікування. Кількість О–клітин знижувалась у хворих на хронічний пієлонефрит до норми, що вказує на специфічність механізму дії тіотриазоліну, яка проявляється імуномодулюючим впливом на диференціацію імунокомпетентних клітин, що співпадає з даними про імуномодулюючі властивості тіотриазоліну (Стец В.Р., 1988; Сырцов В.К., Ковалев Р.П. и соавт., 1995).

В гуморальній ланці імунітету виявлено нормалізацію вмісту В–лімфоцитів і рівня ЦІК. В динаміці імуноглобулінового спектру крові встановлено нормалізуючий вплив тіотриазоліну на вміст IgG та IgA. Виражений імунокоригуючий вплив тіотриазоліну спостерігався в усіх хворих на хронічний пієлонефрит в активній фазі незалежно від тяжкості перебігу захворювання, більш вираженою була динаміка показників імунної реактивності при давності захворювання від одного до п'яти років. У хворих з традиційним лікуванням зафіксована лише тенденція до нормалізації показників клітинного і гуморального імунітету.

Таким чином, зміни показників імуногомеостазу під впливом тіотриазоліну, вказують на інтенсивний імуномодулюючий вплив тіотриазоліну, причому найбільш істотні зміни спостерігаються в Т–системі імунітету і функціональній активності лімфоцитів. Динаміка імунологічних показників корелювала з клінічним ефектом. Це дозволяє використовувати тіотриазолін як новий імуномодулюючий препарат.

Встановлено також значний вплив тіотриазоліну на згортальну систему крові. Застосування тіотриазоліну сприяло нормалізації більшості показників гемостазу. Практично за всіма тестами коагулограми після проведеного лікування спостерігалася нормалізація системи згортання крові та фібринолітичної активності. При використанні традиційного лікування всі показники коагуляційної здатності та фібринолітичної активності (за винятком рівня фібриногену, який мав тенденцію до нормалізації) продовжували істотно відрізнятися від показників групи здорових осіб.

Дослідження результатів загальноприйнятого комплексного лікування хворих з гіпертензивною формою хронічного пієлонефриту свідчить про те, що нормалізації показників гемодинаміки і артеріального тиску не відбувається, хоча і спостерігається позитивна їх динаміка. Показники водно-електролітного обміну у хворих цієї групи в порівнянні з вихідними даними істотно не змінювалися.

Застосування тіотриазоліну на фоні комплексного лікування дало позитивний ефект, який проявився в нормалізації змінених параметрів гемодинаміки, задовільному гіпотензивному ефекті, зменшенні концентрації натрію в сироватці крові, достовірному збільшенні ниркової екскреції натрію в порівнянні з вихідною. При цьому клубочкова фільтрація вірогідно зростала, а відносна реабсорбція натрію не відрізнялась від показників у здорових. Виявлено збільшення добового діурезу на 18,3% в порівнянні з вихідними даними (р<0,05). Певно, тіотриазолін, посилює процес фільтрації, тим самим чинить діуретичну дію. Згідно літературних даних (Пытель Ю.А. и соавт., 1994), посилення діурезу при хронічному пієлонефриті сприяє вимиванню із проміжної тканини і просвіту канальців слизу і гнійного детриту. В звязку з чим препарат може застосовуватись в якості функціональної пасивної гімнастики нирок. Тіотриазолін здібний до протективного впливу на стан внутрішньониркової гемодинаміки. Нами не відмічено зниження швидкості клубочкової фільтрації, а навпаки її збільшення на 44,9% (р<0,05).

Таким чином, тіотриазолін є ефективним препаратом в комплексній терапії хворих з гіпертензивною формою хронічного пієлонефриту. Визване ним покращення внутрішньониркової гемодинаміки, посилення натрійурезу і добового діурезу справляє благоприємний вплив не тільки на запальний процес в нирках, але і на фактори які являються патогенетичними (погіршення ниркової гемодинаміки, затримка натрію і води) в розвитку і закріпленні артеріальної гіпертензії. Завдяки своїй здатності покращувати внутрішньониркову та центральну і периферичну гемодинаміку, тіотриазолін володіє можливістю сповільнювати прогресування хронічного пієлонефриту і захищати нирки та серце від пошкоджуючого впливу гіпертензії.

Результати віддаленого спостереження показали, що у хворих, які отримували комплексну терапію з використанням тіотриазоліну, в 6 разів рідше спостерігались загострення та рецидиви протягом 6 місяців після завершення лікування в порівнянні з пацієнтами, які отримували лише традиційну терапію.

Таким чином, на основі результатів наших досліджень і їх співставлення з відомими літературними даними можна відмітити, що тіотриазолін відноситься до препаратів з широким терапевтичним спектром, який одночасно впливає на різні патогенетичні ланки хронічного пієлонефриту. У основної маси хворих на ХП як з тяжким, так і помірним перебігом захворювання тіотриазолін проявляє протизапальну, імуномодулюючу, гемореологокоректуючу, гіпотензивну, кардіопротекторну і діуретичну дію, які зумовлені в значній мірі покращенням ниркового кровообігу і функціонального стану нирок, відновленням імунної реактивності, усуненням гіперкоагуляційного потенціалу крові, нормалізацією змінених параметрів гемодинаміки і задовільним гіпотензивним ефектом. Він має такі переваги: вітчизняний препарат, достатньо ефективний, відсутність побічних реакцій і ускладнень, доступний за ціною. Запропонований метод терапії з використанням тіотриазоліну дозволяє звести до мінімуму