LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування фізичних чинників в реабілітації хворих на артроз

окремих хворих при одноразовій процедурі пелоїдотерапії спостерігалися явища збудження на ЕЕГ з деяким посиленням дезорганізації, появою гострокінцевих залпів осциляцій, що засвідчувало активацію підкоркових структур головного мозку. При співставленні особливостей дії кожного з методів лікування на кількісні показники ЕЕГ визначено характер їхнього впливу на електрогенез мозку. Зовсім чіткий позитивний ефект у вигляді збільшення амплітуди альфа-ритму та величини альфа-індексу (відповідно, з 13,3 1,8 мкВ до 18,5 1,9 мкВ; і з 26,2 2,3% до 34,5 2,7 % (Р < 0,05) відзначено при призначенні ПМФ К, що, можливо, пов'язано також з особливостями дії самого кавінтону як оптимізатора мозкового кровообігу (Мусаев А.В. и соавт, 1998; Бурцев Е.М. и соавт., 1988). Серед хворих, отримувавших РТ, доведено необхідність диференційованого підходу при виборі частоти впливу ЕП. У випадку переважання на ЕЕГ високоамплітудного гострокінцевого ритму (що частіше буває при наявності різкої больової реакції) призначався пацієнту високочастотний струм – ЕП ВЧ; при перевазі на ЕЕГ альфа-ритму – використовували ЕП СЧ, а при присутності низькочастотного ритму – застосовували ЕП НЧ.

Лімфомодулюючий вплив запропонованих методів РТ, ПМФ, грязелікування проявлявся прискоренням швидкості лімфотоку у кінцівках, пов'язаних з суглобом або відділом хребта, поліпшенням гідратації тканин у хворих на ОА та ОХ вже після одноразової процедури. При призначенні методів РТ поліпшення швидкості лімфотоку відбувалося у 14,7 – 21,4 % пацієнтів, у групі хворих, отримувавших ПМФ, лімфоток поліпшувався у 15,6 – 24,1 % хворих, при призначенні грязелікування позитивна динаміка була наявною у 25 % пацієнтів. Серед хворих, отримувавших РТ, за виразністю позитивного впливу на лімфатичну систему слід зазначити у порядку зниження ефекту ЛП, КЕНС, ЕП. У групі хворих на А, отримувавших ПМФ, статистично вірогідні (Р < 0,05) зміни швидкості лімфотоку зазначалися при призначенні ПМФ Т, втім, досягнення нормального значення і при цьому не відбувалося.

Нами встановлено, що внаслідок дії застосовуваних методів лікування окремі показники гуморального та клітинного імунітету (загальна кількість Т- і В-лімфоцитів, імуносупресорний коефіцієнт) під впливом одної процедури дещо змінюються у позитивному напрямку, проте ці зрушення не є якось значущими (Р > 0,05).

Динаміка рівня локального регулятора хондрогенезу - гормону соматомедіну (СМ) у сироватці крові хворих на ОА та ОХ після першої процедури впливу фізичними чинниками показала, що, хоча вірогідних зрушень у вмісті СМ у сироватці крові після першої процедури у жодній з груп і не відбувалося, однак навіть при одноразовому проведенні лікування РТ, ПМФ, пелоїдотерапією, відзначалася тенденція у бік нормалізації рівня цього гормону, що засвідчує зрістстимулюючий характер дії на хрящ представлених чинників, тобто про патогенетично значущий для означеної категорії пацієнтів механізм їхньої дії.

Зазначені переваги та особливості дії методів РТ, ПМФ, грязелікування зберігалися і ще більше проявлялися після курсового лікування. З'єднуючим моментом усіх трьох видів лікування став їхній сприятливий вплив на клініку, найбільш важливі ланки патогенезу та саногенезу у хворих на ОА та ОХ. За даними клінічних спостережень позитивний результат у вигляді значного поліпшення відзначено наприкінці лікування у 19,8 % пацієнтів (у тому числі у 20,4 % хворих на ОА та у 19,2 % хворих на ОХ) при призначенні РТ, у 20,8 % випадків А (включаючи 19,5 % пацієнтів з ОА та 21,9 % хворих на ОХ) при застосування ПМФ і у 16,2 % хворих на А (у тому числі у 16,2 % пацієнтів з ОА та у 16,2 % хворих на ОХ) при призначенні пелоїдотерапії. Клінічний ефект проявлявся зниженням больового, суглобового, протизапального індексів, поліпшенням або відновлюванням функціональної спроможності суглобів та хребта. Характерною особливістю РТ, ПМФ та пелоїду було те, що їхнє призначення, хоча й сприяло, часто статистично вірогідно (Р < 0,05), поліпшуванню величин показників клінічного стану хворих, втім, за звичай, не зумовлювало досягнення нормальних величин. Слід наголосити й на тому, що при призначенні різних методів РТ, ПМФ та грязелікування статистична значущість, загалом, за групами хворих на ОА та ОХ забезпечувалася, здебільшого, за рахунок більш сильного впливу на хворих з незначними змінами у суглобах та хребті (І стадія дегенеративно-дистрофічного процесу).

Порівнювальний аналіз різних методів РТ, ПМФ, грязелікування на клінічний стан хворих на А дозволив виявити деякі особливості у дії кожного з запропонованих чинників, що дозволило у подальшому рекомендувати їхнє призначення з урахуванням особливостей клінічного перебігу захворювання. Отак, при призначенні методів РТ найбільш виразний протибольовий ефект притаманний РТ з застосуванням електричного струму (у порядку зменшування ефекту) – КЕНС, ЕП ЗЧ, ЕП ВЧ, ЕП СЧ, ЕП НЧ. Водночас, виявлена диференціація і у цьому випадку – ЕП НЧ та ЕП СЧ знімала краще біль застарілого характеру при хронічному перебігу патологічного процесу, а ЕП ВЧ, КЕНС справляла вплив , в основному, при гострому больовому синдромі і частіше - при ІІ стадії захворювання. Серед хворих на А, отримувавших ПМФ, протибольовий ефект більшою мірою був притаманний призначенню ПМФ ГЕ та ПМФ Г. Однак, протизапальний характер дії був більш вираженим внаслідок користування методами РТ – ЛП (зниження запального індексу наприкінці курсового лікування відбувалося при призначенні ЛП ГВ, та ЛП В і ЛП П, відповідно, на 43,2 %, 41,8 % і 33,3 %), а серед методів ПМФ був притаманний ПМФ Т, ПМФ СТ та ПМФ ГЕ (запальний індекс знижувався, відповідно, на 45,6 %, 34,8 % та на 32 % ).

Слід підкреслити, що при призначенні грязелікування запальні явища у суглобах через декілька процедур (звичайно після 3-5 процедури) у частини хворих на А (24,3 % ) посилювалися, що засвідчувало появу бальнеореакції на грязьову процедуру. Водночас, застосування нативної грязі при проведенні ПМФ у жодному з випадків не спричиняло бальнеореакції.

Поряд із клінічними змінами у хворих на А під впливом курсового лікування відбувалися сприятливі зміни і в інструментально-лабораторних показниках, які відображують стан найважливіших систем, зацікавлених у патогенезі дегенеративно-дистрофічного процесу при ОА та ОХ.

Позитивний вплив курсового лікування РТ, ПМФ, пелоїдом на нервово-м'язовий апарат хворих на ОА та ОХ проявлявся зниженням початково підвищеної амплітуди м'язу у спокої, відновленням синергічних взаємин біонапружень м'язів, зростанням амплітуди їхнього максимального свавільного скорочення. Приростання БЕА м'язу у період скорочення становив, відповідно при призначенні РТ – 33,3-74,7 % , при застосуванні ПМФ – 36,3 – 73,6 %, а внаслідок грязелікування приростання становило 31,8 %. Після курсового лікування найзначущі статистично вірогідні (Р < 0,05) зростання амплітуди