LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування фізичних чинників в реабілітації хворих на артроз

БЕА при максимальному скороченні відзначалися при призначенні ЕП НЧ, ЕП СЧ, ЕП ЗЧ, КЕНС. Особливо виразні (Р < 0,01) зміни відбувалися при застосуванні БОЗ. Серед хворих, отримувавших ПМФ, істотна динаміка (Р < 0,05) цього показника реєструвалася при застосуванні ПМФ ГЕ, ПМФ Г та, особливо виразно (Р < 0,01) - при користуванні ПМФ СТ.

Внаслідок реабілітації РТ, ПМФ, пелоїдом відзначалися позитивні зміни на ЕНМГ у вигляді зростання М-відповіді, зниження його порогу, збільшення числа РО, відновлювання або поліпшення ШПЗ, що засвідчувало поліпшення нервово-м'язової передачі та активуючий вплив цих методів лікування як на периферичний, так і на сегментарний рефлекторний апарат. Після курсу лікування РТ у пацієнтів з А в усіх групах фіксувалося вірогідне (Р < 0,05) збільшення ШПЗ. Коефіцієнт зрушень становив 9,6 – 15,1 %. Призначення ПМФ також зумовлювало істотне (Р < 0,05) зростання ШПЗ (коефіцієнт зрушень коливався у межах 9,3 – 14,9 %). Застосування грязелікування також сприяло статистично значущій динаміці цього показника (з 44,7 1,1 мс до 49,0 1,3 мс (Р < 0,05), втім, у жодній з груп повного відновлювання цього показника не відбувалося. Паралельно ЕМГ-зрушенням у бік відновлювання застосовані лікувальні чинники справляли позитивний вплив на біомеханічні показники стану суглобово-м'язового апарату у вигляді поліпшення або відновлювання м'язової сили, опороспроможності. Найбільш значущо сила м'язів зростала у групі хворих, отримувавших РТ, за даними ручної і станової динамометрії, при застосуванні БОЗ-тренінгу (відповідно з 20,1 2,2 кг до 28,3 1,4 кг та з 47,3 5,9 кг до 64,8 6,2 кг (Р < 0,05). Показники опорної функції поліпшувалися при цьому з 6,9 1,1 % до 3,1 0,9 % (Р < 0,05).Серед хворих, отримувавших ПМФ, виражений вплив на м'язову силу справляла ПМФ СТ (ці показники зростали, відповідно, з 21,4 1,5 кг до 27,6 1,2 кг та з 45,3 3,7 кг до 58,8 3,2 кг (Р < 0,05), опорна функція змінювалася з 6,2 1,3 % до 3,4 1,2 % (Р < 0,05). Водночас, загальною тенденцією у дії різних методів лікування була зміна під впливом курсового лікування ступеня порушення опороспроможності – усі хворі на ОА та ОХ із значним (понад 6 %) та помірним (4,1 – 6,0 %) ступенем зміни навантаження на нижні кінцівки переходили до категорії хворих з незначними (у межах від 2,1 – 4,0 %) змінами опороспроможності.

Призначення курсового лікування РТ, ПМФ, пелоїдом справляло також позитивний вплив на БЕА головного мозку, що, очевидно, пов'язано з анальгезуючим, седативним характером дії зазначених чинників. Призначене лікування зумовило сприятливі зрушення у загальній картині ЕЕГ – відновлювався просторовий розподіл ритмів, зникала їхня дезорганізація, зростала амплітуда альфа-ритму при її вихідному знижуванні, також і альфа-індекс. Водночас, більш значущий нормалізуючий характер дії на стан електрогенезу мозку пацієнтів, отримувавших РТ, був притаманним методам диференційованого електричного струму при ЕП (залежно від початкового фону ЕЕГ), причому, в усіх випадках динаміка амплітуди альфа-хвиль та альфа-індексу була статистично вірогідною (Р < 0,05). У групі пацієнтів з А, отримувавших ПМФ, з високим ступенем вірогідності (Р < 0,01) і до нормальних значень відбувалося збільшення амплітуди альфа-ритму (с 13,8 1,2 мкВ до 31,6 1,5 мкВ) та альфа-індексу (з 22,3 1,4 % до 39,7 1,8 % (Р < 0,05) при ПМФ К.

Поряд з означеними позитивними змінами різні методи лікування – РТ, ПМФ, пелоїдотерапія – спричинювали сприятливу дію на місцеву та периферичну гемо- і лімфоциркуляцію, що засвідчували дані теплобачення та показники, які відбивають стан лімфотоку. Серед хворих на ОА та ОХ вплив РТ, ПМФ характеризувався вірогідним зниженням термоасіметрії ділянки уражених суглобів або відділів хребта (Р < 0,05). Це пов'язано як з поліпшенням кровотоку у ділянці зміненого суглобу, так і з регресом явищ синовіту або відновлюванням лімфотоку. Зміни термограм стосувалися також і зменшення площини гіпо- або гіпертермій. Слід зауважити, що градієнт температур повертався до нормальних значень найістотніше (Р < 0,01) серед пацієнтів, отримувавших лазерне опромінювання у різних модифікаціях. У групах хворих на ОА та ОХ, яким призначували ПМФ, виявлено вірогідність (Р < 0,05) зрушення при застосуванні ПМФ НК та ПМФ Т. Виявлено, що ці методи лікування є досить ефективними у реабілітації хворих на ОА та ОХ з деякими супутніми захворюваннями судин кінцівок, зокрема з облітеруючим атеросклерозом, ендартеріітом, хронічною лімфовенозною недостатністю нижніх кінцівок.

Застосування курсового лікування РТ, ПМФ у різних варіантах, пелоїдотерапії справляло вплив з різною мірою виразності при ОА та ОХ. Хоча позитивні зрушення у стані лімфатичної системи були притаманні усім застосовуваним методам, однак загалом по групах середні значення показників швидкості лімфотоку, коефіцієнту гідратації тканин не сягали нормального значення (0,05 < Р < 0,1). Лише при призначенні ПМФ Т зрушенням був притаманний статистично вірогідний характер з досягненням нормальних значень (Р < 0,05).

Позитивний характер дії РТ, ПМФ, пелоїду стосовно клініко-інструментальних показників підкріплювався сприятливими зрушеннями у стані імуногенезу, для яких характерна стимуляція активності Т-лімфоцитів, відновлювання їхніх субпопуляцій, нормалізація В-клітинної ланки, рівня імуноглобулінів. Досить виразний імуномодулюючий ефект серед хворих на ОА та ОХ спостерігався при застосуванні модифікації ЛП (Р < 0,05), ПМФ Т (Р < 0,01).

Цікаві зміни під впливом курсового лікування РТ, ПМФ, пелоїду відчувалися у стані локального регулятора хондрогенезу – гормону соматомедіну у сироватці крові. Рівень СМ не сягав у жодному з випадків нормального значення, втім, за даними варіаційно-статистичного опрацювання, наявні зрушення у ряді груп були істотними та статистично вірогідними (Р < 0,05). Це стосувалося хворих на ОА та ОХ, отримувавших ЛП ГВ, ЛП В, ЛП П, ПМФ СТ – зміни активності СМ відбувалися, відповідно, с 0,38 0,01 ОД до 0,51 0,01 ОД; з 0,33 0,01 ОД до 0,52 0,01 ОД; з 0,39 0,01 ОД до 0,52 0,01 ОД; з 0,34 0,01 ОД до 0,47 0,01 ОД. Виявлено раніше невідомий сприятливий ефект пелоїдотерапії на стимуляцію хондрогенезу – при проведенні курсового лікування спостерігалася виражена тенденція відновлювання активності локального зрістстимулюючого чинника – соматомедіну.

Слід зауважити, що сприятливі зміни в інструментальних, лабораторних показниках відбувалися у тісному взаємозв'язку з позитивними зрушеннями у клінічному стані пацієнтів, стосовними не лише проявів основного захворювання, а й клінічних симптомів захворювань (зменшувалися або зникали болі у серці при ІХС, стенокардії, стабілізувався або нормалізувався артеріальний тиск при гіпо- або гіпертонічній хворобі, зменшувалися явища набрякання гомілок та вираженості варикозного розширення поверхневих вен, при облітеруючих захворюваннях