LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування комбінованого застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту та системної ензимотерапії при діабетичній ретинопатії

мкмоль/л (1,390,03), токоферолу та ретинолу відповідно до 16,910,45 ммоль/л і 2,310,05 ммоль/л (при нормі 21,120,56 і 2,730,03 ммоль/л).

При порівнянні значень вмісту продуктів ПОЛ та АОСЗ між групами хворих з різними стадіями ДР виявлено достовірну різницю цих показників у хворих з непроліферативною та проліферативною ретинопатіями. Слід підкреслити, що згідно з даними Л.Ч. Чугунова та І.І. Дубініної (1994), малоновий диальдегід у порівнянні з іншими продуктами ПОЛ має більший ступінь токсичності у відношенні до клітин, тому може приводити до розвитку структурних змін в клітинних мембранах і збільшення їх проникності. Остання є основою для морфо-метаболічних порушень клітин судинної стінки. Паралельно з накопиченням в крові продуктів пероксидації в міру прогресування ДР відзначалось зниження функціональної здатності антиоксидантних систем, зменшувався вміст ГВ, активності СОД, концентрації б-токоферолу та ретинолу, що свідчило про виснаження систем антиоксидантного захисту. При цьому встановлено пряму тісну кореляційну залежність між стадією ДР і параметрами ПОЛ в межах r = 0,631 – 0,822 і обернену залежність з активністю антиоксидантних систем (r = (-0,583) – (-0,796)). В цілому, отримані результати підтверджують дані досліджень інших авторів (Л.Е.Бобырева, 1998; О.Н.Никифоров и соавт.,1997) і свідчать про те, що активація процесів ПОЛ і пригнічення АОСЗ відіграє суттєве значення як в механізмах виникнення, так і в наступному прогресуванні ангіоретинопатії, тому є обрунтуванням для застосування антиоксидантних засобів при ДР.

Дослідження імунної реактивності у хворих на ДР у вихідному стані свідчило про виражену дисфункцію клітинної та гуморальної ланок, що проявилось достовірним зменшенням загальної кількості Т-лімфоцитів (СD3+) до 46,81,4 % (в нормі 53,31,1 %), їх субпопуляцій CD4+ до 27,81,3 % і CD8+ до 16,40,4 % (в нормі відповідно 34,11,2 і 18,70,9 %) та зниженням їх функціональної активності в РБТЛ з ФГА. Про порушення в Т-системі імунітету свідчило також достовірне зменшення коефіцієнту імунорегуляції. Можливо зниження числа Т-лімфоцитів і їх субпопуляцій є першою реакцією імунної системи на появу в організмі чужорідного агента і початок боротьби з ним. Вміст В-лімфоцитів (CD22+) у хворих достовірно підвищувався до 27,40,7 % (у здорових - 23,70,7 %), що супроводжувалось зростанням загальної кількості ЦІК до 126,45,7 о.о.щ. (в контролі – 56,32,4 о.о.щ.). Значне підвищення кількості В-лімфоцитів відображає певні патогенетичні закономірності захворювання, коли у відповідь на антигенне подразнення відбувається посилене диференціювання незрілих В-лімфоцитів у функціонально активні плазматичні клітини, які продукують антитіла, тому логічним являється також збільшення концентрації ЦІК при одночасному зменшенні рівня IgM, оскільки імунні комплекси утворюються завдяки взаємодії саме імуноглобулінів класу М з плазморозчинним антигеном.

Достовірне зниження активності клітинної ланки імунітету та зростання параметрів гуморальної ланки порівняно з даними у здорових людей спостерігається в усіх стадіях непроліферативної ДР, але найбільші порушення імунного статусу відмічали у групі хворих з проліферативною ДР (P<0,05). В усіх обстежених відмічено збільшення в крові ЦІК, які, маючи позитивну дію в організмі (елімінуюча функція імунної системи) при тривалій циркуляції спричиняють токсичну дію та сприяють розвитку імунодефіциту в клітинній і гуморальній ланках імунітету, а також беруть участь у формуванні аутоімунного процесу, фіксуючись на базальній мембрані та ендотеліоцитах мікросудин ( Г.Д.Жабоєдов і співавт., 2000). В цілому, отримані нами дані змін імунорезистентності у хворих на ДР підтверджують результати інших науковців і свідчать про участь імунних механізмів як у патогенезі, так і в прогресуванні діабетичної ретинопатії, а зміни параметрів імунограми корелюють з вираженістю клінічної симптоматики захворювання, його активністю і тривалістю. Так, коефіцієнт кореляції між стадією ДР і зменшенням кількості Т-лімфоцитів (СD3+) дорівнював (-0,533), а між стадією ДР і рівнем ЦІКів – 0,787. Тому виявлені порушення імунної резистентності у хворих з різними стадіями ДР стали обгрунтуванням для призначення імунокорегуючої терапії.

Виходячи з вище наведених фактів і з метою оптимізації лікування хворих з ДР ми спів-ставили результати обстеження та клінічну ефективність чотирьох лікувальних програм. В цілому терапевтична ефективність запропонованих лікувальних програм виявилась достовірно вищою в порівнянні з комплексом загальновживаної терапії в усіх виділених підгрупах хворих з різними клінічними стадіями ДР(Р < 0,05). Слід зауважити і значно меншу кількість хворих з відсутністю (недостатністю) ефекту від запропонованих програм лікування.

Традиційна комплексна терапія виявилась найбільш ефективною для лікування початкових стадійДР, де її ефективність досягає 67 – 71 %. Більш чутливими до лікування виявились показники кольоросприйняття та контрастної чутливості, які покращувались відповідно у 20,8 % і 50,0 % хворих з васкулярною стадією, у 22,2 % і 44,4 % - з ексудативною стадією, у 9,1 % і 9,1 % - з геморагічною стадією та у 12,5 % і 12,5 % - з проліферативною стадією ДР. Досліджуючи вплив ЗПТ на стан судинного русла сітківки, вільнорадикального окислення ліпідів та імунну резистентність організму хворих з різними стадіями ДР було встановлено, що в цілому таке лікування дещо покращує локальну гемомікроциркуляцію, метаболічні процеси та функціональну здатність імунної системи. При цьому суттєвого (Р < 0,05) підвищення гемомікроциркуляції, зменшення патологічної продукції токсичних перекисних форм ліпідів і нормалізації імунної дисфункції вдається досягти лише у пацієнтів молодого віку (до 45 років), при нетривалому перебігу патологічного процесу (до 5 років) і в початкових стадіях ДР (васкулярній та ексудативній). І навпаки, ЗПТ виявила недостатній ангіопротекторний, гемодинамічний, антиоксидантний та імуномодулювальний ефекти у пацієнтів старших вікових категорій, при довготривалому перебізі хвороби з розвитком геморагічної та проліферативної ДР.

Слід підкреслити, що відсутність нормалізації мікрогемоциркуляції, процесів вільноради-кального окислення ліпідів та імунної резистентності організму під впливом ЗПТ свідчить, що у таких хворих залишається субстрат, який має пошкоджуючий вплив на судини ока, його функ-ціональну здатність, а отже, і на фоні такого лікування залишаються умови для прогресування. То-му, вищенаведені факти, а також відсутність клінічного ефекту у 73 – 88 % хворих з геморагічною та проліферативною ДР і в 29 – 33 % хворих з васкулярною та ексудативною стадіями ретинопатії, вказує на неадекватність загальновживаної медикаментозної терапії у хворих з ДР і дозволяє зробити заключення про необхідність модифікації існуючих методів