LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування комплексної терапії з вобензимом та кандесартаном хворих на гострий інфаркт міокарда поєднаний з гіперурикемією

показників: кінцево-систолічного (КСР) і кінцево-діастолічного (КДР) розмірів та кінцево-систолічного (КСО) і кінцево-діастолічного (КДО) об'ємів лівого шлуночка (ЛШ), його фракції викиду (ФВ). Розраховували також масу міокарда (ММ) ЛШ за формулою R. Deveroux (Бобров В.О. та співавт., 1986), систолічний індекс (СІ), ударний індекс (УІ) та індекс маси міокарда (ІММ). Діастолічну функцію ЛШ оцінювали за такими показниками: період ізоволюмічного розслаблення ЛШ (VRT), максимальна швидкість раннього (Е) і пізнього (А) діастолічного наповнення, співвідношення Е/А.

Проаналізовано 14 актів патологоанатомічного дослідження померлих від інфаркту міокарда із супутньою патологією – сечокам'яна хвороба (наявність уратних каменів в нирках) за даними інституту клінічної патології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького (директор – академік АМН і член. кор. НАН України професор Д.Д. Зербіно). Прижиттєво у них вміст сечової кислоти становив (0,630,06) ммоль/л. Групу співставлення склали 14 актів паталогоанатомічного дослідження померлих від ІМ без ГУ і наявності сечокам'яної хвороби.Депарафіновані зрізи міокарда зафарбовували гематоксиліном і еозином, залізним гематоксиліном за Генденгайном та фукселіном за Хартом. За допомогою окуляр-мікрометра вимірювали розмір судин і товщину їх стінок, а мікрометричної сітки - якісний і відносний склад клітинного інфільтрату в периінфарктній ділянці.

З метою уточнення особливостей впливу гіперурикемії на інтактний міокард проведено експеримент із дотриманням вимог Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей (Загальні етичні принципи експериментів на тваринах // Ендокринологія. – 2003. - Т.8. №1. – С.142 – 145). Моделювання порушення пуринового обміну здійснено у 21 щура за методикою, запропонованою О.В.Синяченком із співав.(1998). Декапітацію проводили під ефірним наркозом, у групах по сім тварин, на 15, 30, 45 добу. Контрольну групу становили сім практично здорових щурів. Всім тваринам записувалися ЕКГ до експерименту та перед виведенням із досліду.

Серця досліджували за допомогою світлооптичних та електронно-мікроскопічних методів. Зрізи забарвлювали гематоксиліном і еозином, за ван Гізон, проводили ШИК-реакцію. Для електронно-мікроскопічного дослідження міокарда тварин вирізали шматочки із лівого шлуночка серця. Зразки фіксували 2,5 % розчином глутаральдегіду на фосфатному буфері, концентрацією 0,1 моль/л, постфіксували 1 % розчином чотирьохокису осмію на тому ж буфері, зневоднювали в спиртах, ацетоні і заливали в епонові смоли. Ультратонкі зрізи готували за загальним прописом і переглядали в електронному мікроскопі ЕМ-125К. Уніфікованими методами у сироватці крові визначали вміст МДА, ДК і КТ, СК (Біологічна хімія: Лабораторний практикум / Під заг. ред. Я.І. Гонського. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 288с.).

3. Статистична обробка отриманих даних. Кількісні показники, отримані при проведенні досліджень, оброблені статистично з визначенням середньої арифметичної величини (М) та похибки відхилення (m) на персональному комп'ютері "Celeron 466 Mhz"; різниця показників вважалася вірогідною при р<0,05 за критеріями Стьюдента. Результати досліджень введені в базу даних і оброблені статистично в "EXCEL-2000"; текстовий набір і графічна обробка – у "WORD-2000" операційна система "WINDOWS-Ме".


РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ, ЇХ АНАЛІЗ і ОБГОВОРЕННЯ


Результати експериментального дослідження свідчать, що за умов зростання рівня в плазмі крові СК у тварин змінювалися морфофункціональні показники діяльності серця. Поступово наростали прояви тахікардії, статистично достовірно (P<0,05) зменшувалися показники амплітуди моди (22,861,01 ум.од. проти 40,433,60 ум.од.) та індексу напруги (10598,00714,00 ум.од. проти 20185,001318,00 ум.од.), динамічно активізувалися процеси пероксидації ліпідів. Так, на кінець досліду в плазмі крові в 2,05 рази (р<0,001) зростає рівень ДК і в 1,48 рази (р<0,001) МДА. Активність КТ достовірно знизилася на 28,4 %.

Аналіз даних гістологічного і субмікроскопічного дослідження міокарда свідчить, що в морфогенезі експериментальної урикемічної кардіопатії ініціальними морфологічними проявами впливу СК на міокард є ушкодження ендотеліоцитів гемокапілярів і порушення енергетичного та скоротливого апарату кардіоміоцитів з розвитком міоцитолізу. Підтверджено дані О.В. Синяченко із співавт. (1997), що тривала ГУ спричиняє розвиток гіалінозу артеріол, проліферативно-деструктивного вальвуліту і ендокардиту, продуктивного інтерстиціального міокардиту, перебіг яких завершується кардіофіброзом.

У померлих з прижиттєвим високим вмістом в крові СК при сечокам'яній хворобі діагностовано більш часті та виражені прояви атеросклерозу артерій і гіалінозу артеріол, розвитку тромбозу, повторного, великовогнищевого, трансмурального ІМ, а в групі співставлення (без урикемії) – переважав первинновиниклий та дрібновогнищевий ІМ. Відносна кількість лімфоцитів у периінфарктному інфільтраті становила (6,00,9) % проти (3,80,2) %, а поліморфоядерних лейкоцитів - (18,40,4) % проти (16,20,4) % і плазмоцитів – (3,40,1) % проти (1,30,3) %. Зазначені зміни можна інтерпретувати з двох позицій. По – перше, вищий відсоток лімфоцитів і плазмоцитів свідчить про залучення в процес імунного фактору, з другого – некротичний процес є обширніший, внаслідок більш вираженого ураження артерій і артеріол. Окрім цього нейтрофіли, які накопичуються в перифокальній зоні можуть бути джерелом радикалів кисню і сприяти перетворенню гіпоксантину і ксантину до сечової кислоти (Domanski L. et al., 2001).

Первинним обстеженням хворих встановлено, що при відсутності ГУ ознаки СН І мали місце у 16,92 %, СН ІІ – у 78,46 % СН ІІI – IV - 4,62 % пацієнтів. При наявності ГУ у 14,29 % хворих відмічено СН І, у 71,42 % - СН ІІ і у 14,29 - СН ІІI – IV. Виявилося, що повторний ІМ у 1,33 рази частіше зустрічався у хворих, в яких діагностовано ГУ, а стосовно обширності ішемічно-некротичного осередку відмічена зворотна тенденція: у пацієнтів із ІМ без ГУ частіше відмічали дрібновогнищеві зміни (60,00 %). У хворих, у яких при поступленні в стаціонар визначено високий вміст в крові СК, частіше діагностовано великовогнищевий (у 36,73 % проти 27,69 %) і трансмуральний (38,78 % проти 12,31 %) ІМ. На час госпіталізації хворих із наявністю високого рівня в плазмі крові СК частіше діагностовано такі грізні ускладнення як кардіогенний шок (у 4,63 рази), гостра лівошлуночкова недостатність (у 1,33 рази), шлуночкова екстрасистолія (у 1,33 рази).

За даними ехокардіографії у хворих на ІМ з ГУ відмічено на 12,69 % (P<0,05) більший у фазу діастоли об'єм порожнини