LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування комплексної терапії краурозу вульви

тобто саме у той вік, коли у жінки відбуваються найбільші зміни у системі гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникових зв'язків. У цей же вік понижено сексуальну активність як чинника активного функціонування слизових оболонок та відбувається накопичення кількості маси соматичних розладів.

Аналіз становлення менструальної функції довів, що у жінок з краурозом вульви основної групи мало місце запізніле менархе. Так, якщо у 76% жінок, хворих на крауроз, менструація починалася у 16-17 років, то у групі здорових жінок у 81% менструація розпочиналася з 14 років. Це свідчить про можливу роль порушень нейрогуморальних взаємин між корою головного мозку, гіпоталамусом, гіпофізом та яєчниками під час статевого дозрівання, що є несприятливим тлом, на якому у подальшому розвивається хвороба. Аналогічної думки дотримують і деякі інші дослідники.

Окрім цього, привертає до себе увагу факт тривалого становлення менструальної функції у жінок з краурозом вульви, що також підтверджує гормональний дисбаланс у пре- та пубертатному віці. Менструальний ритм набуває становлення на протязі 8-14 місяців у 62% жінок, хворих на крауроз вульви. В той же час, у групі здорових жінок у 72% менструальний цикл набував сталості від першої менструації. Характеризуючи стан менструальної функції у пацієнток, хворих на крауроз, звертає на себе увагу, що у більшості з них спостерігали альгодисменорею (76,2%), а також гіпоменорею (15,3%), перед- та післяменструальні виділення (8,5%). У групі здорових жінок передменструальний синдром спостерігали лише у 7,1%, гіпоменструального синдрому не спостерігали взагалі, післяменструальні виділення виявлено у одної пацієнтки. Аналіз стану репродуктивного здоров'я у жінок з краурозом довів його порушення у 41,5% випадків. Первинну неплідність зазначали у 18,1%, вторинну – у 22,4%. Вагітність закінчилася пологами відмінно у 42,5%, позаматкову вагітність зазначили у 6,7% випадків.

Вивчення соматичного анамнезу показало, що для жінок основної групи характерним був високий інфекційний індекс у дитинстві, велика питома вага хірургічних втручань на органах черевної порожнини (особливо апендектомій) на протязі періоду статевого визрівання. Серед екстрагенітальних захворювань найчастіше зустрічалися нервові хвороби та шлунково-кишкові захворювання, серед яких хвороби печінки та жовчних шляхів поділяли друге місце з алергічними хворобами. Третє місце посідали ендокринні захворювання, далі серцево-судинні та хвороби органів дихання. Отже, більшість хворих жінок мали несприятливе преморбідне тло.

Аналіз раніше вживаного лікування жінок з краурозом вульви засвідчив, що багато хворих необґрунтовано використовували антибіотики, біостимулятори, що могло негативно вплинути на імунну систему та біоценоз піхви. Прикметно, що тривалий час жінки отримували протизапальне лікування без суттєвого ефекту.

При обстеженні хворих на крауроз встановлено, що серед скарг у них переважали сверблячка та печія вульви, а при спеціальному гінекологічному обстеженні – сухі слизові та шкіра гені талій, зміни кольору вульви, наявність на ній шпарин та ран, а також зменшення розмірів вульви. Вираженість (у середніх умовних балах) усіх симптомів була приблизно однаковою, коливаючись від 2,1 та 2,7. Це зумовлено, очевидно, своєрідним "чарівним колом": рани та шпарини є одночасно як наслідком так і причиною роздряпування шкіри та слизової оболонки, бо сверблячка та сухість шкіри тягнуть за собою роздряпування з наступним виникненням ран та шпарин, а останні у свою чергу викликають наступне роздряпування з їх поглибленням. Тож при ефективному лікуванні можна сподіватися на одночасне поліпшення усіх симптомів внаслідок їх взаємовпливу.

Яскравою ознакою краурозу вульви є цитологічна картина виділень з вагіни (табл. 1). Патоцитологічна картина слизу вульви зсунута, порівняно з контролем, до проліферативних та дисплазійних форм, які у контрольній групі жінок відсутні. Через це цитологічну картину слизу вульви доцільно використати як показник динаміки захворювання, покращення та нормалізації стану слизових оболонок після лікування.

Принципово важливо, що однією з ланок у патогенезі краурозу вульви є порушення центральної регуляції гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникових взаємин. Перш за все привертають до себе увагу здобуті дані про особливості гормонального стану у жінок, хворих на крауроз вульви. Рівень гормонів у жінок, які мають збережену менструальну функцію, дещо нижчий, аніж у контрольній групі, що відповідає відомим літературним даним. Але це твердження не може бути незаперечним, оскільки інші джерела свідчать, що рівні гормонів естрадіолу та прогестерону у хворих та здорових не відмінні між собою. Тому особливо цінними виглядають здобуті нами дані про зниження рівня естрадіолу та прогестерону з настанням менопаузи у жінок, хворих на крауроз (табл. 2).

Для жінок, що перебували у періоді менопаузи (53-72 роки), рівень естрадіолу був майже на півпорядка нижчим, аніж у жінок зі збереженим менструальним ритмом, що відповідає даним літератури та характеризує вікове зниження функції яєчників. Хворі на крауроз вульви подібного віку мали значно нижчий рівень гормонів і, що особливо прикметно, зниження рівня прогестерона у крови (табл. 3).

При дослідженні вмісту імуноглобулінів у вагінальному слизі у хворих на крауроз вульви звертало увагу зменшення їх вмісту порівняно зі здоровими жінками (табл. 4). При дослідженні імуноглобулінів SIgAта IgMпіхвового слизу до лікування, різниця їх рівнів від контролю була достовірною, що є зазвичай закономірним. До комплексного лікування різниця у рівні імуноглобулінів IgG та IgAпіхвового слизу була ж недостовірною щодо контрольного рівня. Очевидно, різке зменшення вмісту секреторних імуноглобулінів у вагінальному слизу при краурозі може бути наслідком порушення проникності капілярного русла та зменшення кількості утворюваного слизу через атрофію залоз слизової оболонки вульви у таких жінок. Неоднаковий відсоток зниження вмісту імуноглобулінів вагінального слизу у хворих на крауроз вульви можна пояснити хиба що тим, що для різних імуноглобулінів воно відбувається, очевидно, за участю різних механізмів.

Таким чином, у жінок менопаузального періоду з краурозом вульви зниження місцевої імунної реактивності є, очевидно, важливою ланкою у патогенезі розвитку хвороби. Адже раніше спроби відповісти на питання про етапи виникнення краурозу вульви виявляли відсутність повних даних про патогенез цього захворювання. В той же час пошук лікувальних засобів емпірично йшов по шляху місцевої стимуляції вульви. Ми ж прагнули визначити роль порушень місцевої імунологічної реактивності для подальшого до обґрунтування доцільності використання у комплексній терапії препаратів, які стимулювали б утворення секреторних імуноглобулінів через збільшення їх загального вмісту в організмі у цілому.

Статистичне опрацювання результатів визначення вмісту імуноглобулінів в крові (табл. 5) свідчить, що до лікування їх вміст у хворих на крауроз у порівнянні з контрольною групою коливається у межах e(%)здор = [-3,7; 10,3], тобто відмінності недостовірні: PDМздор ≥ 0,72.

Це певною мірою суперечить даним інших авторів, які зазначали, що у хворих на старечу сверблячку кількість сироваткових імуноглобулінів зменшено [Глухенький Б.Т., Браиловский А.Я., Поэль Г.Я., 1993]. Таку розбіжність можна пояснити тим, що