LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування комплексної терапії хронічних захворювань органів дихання у дітей із поєднаною патологією гепатобіліарної системи

достатня для детоксикації компенсованого ендотоксикозу, саме вона не допускає підвищеної циркуляції речовин із токсичними властивостями в плазмі.

У дітей з хронічним бронхітом та супутнім хронічним холецистохолангітом виявлено більш виражене підвищення рівня молекул середньої маси на відміну від ізольованого бронхіту (табл. 2).

Зростання МСМ1 у дітей із поєднаною патологією можна розглядати як вторинний ефект. Первинним у хворих було підвищення вмісту МСМ2, куди входять біологічно активні речовини, що порушують тканинне дихання, мембранний транспорт і спричиняють функціональне зниження детоксикаційної функції печінки.

Викладені результати обстеження хворих на предмет вираженості синдрому ендогенної інтоксикації свідчать про вищий рівень ендотоксемії у пацієнтів з поєднаною патологією бронхолегеневої та гепатобіліарної систем на відміну від ізольованої, що можна пов"язати з поглибленням дисбалансу окисно-відновних процесів у дитячому організмі та формуванням циклів спотвореного метаболізму з накопиченням проміжних продуктів та їх токсичної дії.

Глибина ендотоксемії залежить від провідного етіопатогенетичного чинника, тяжкості стану дитини, функціональної спроможності природніх детоксикуючих систем та ступеня дизметаболічних зрушень.

Динаміка основних клінічних проявів, показників ендогенної інтоксикації, клітинного та гуморального імунітету, ЦІК проаналізовані також у залежності від виду терапії. Всі обстежені діти були розподілені на дві групи. До першої – увійшло 59 хворих, що отримували загальноприйнятий комплекс лікувальних заходів, друга – представлена 53 пацієнтами, яким крім традиційної терапії застосовували черезшкірне магнітолазерне опромінення крові, курс якого складав 7-8 процедур.

Серед дітей, які отримували загальноприйняту терапію, покращення самопочуття спостерігалось на 7,342,32 добу стаціонарного лікування. Проте використання магнітолазерного опромінення крові прискорило темпи клінічного одужання на 2-3 дні раніше. Респіраторний синдром при традиційній терапії був більш тривалим – 16,073,21 дні, ніж у дітей при застосуванні ЧМЛОК – 13,122,61 дні. Патологічні аускультативні зміни при модифікованому лікуванні зникали на 3-4 дні швидше.

Позитивний вплив НІЛВ відмічено і в дітей із поєднаною патологією гепатобіліарної системи. Вже після 3-4 сеансу магнітолазерного опромінення крові у хворих покращувались самопочуття, апетит, не спостерігалась нудота, зменшились болі в правому підребер"ї. Отримані результати пов"язані з тим, що НІЛВ стимулює зовнішньосекреторну функцію печінки, посилює кон"югацію білірубіну і має виражену жовчогінну дію. Встановлений феномен, ймовірно, обумовлений активацією ферментних систем гепатоцитів, які відповідають за синтез і виділення компонентів жовчі.

Використання ЧМЛОК дало можливість зменшити тривалість лікування антибіотиками на 3,232,14 дні, а також скоротити перебування хворих в стаціонарі на 3-4 дні.

Повторне дослідження показників клітинного імунітету у хворих, що отримували традиційну терапію, в період ремісії встановило слабку позитивну динаміку в порівнянні з вихідними даними. Лише у дітей з РБ, проведення загальноприйнятого курсу лікування, призвело до більш виражених позитивних зрушень стану клітинного та гуморального імунітету, хоча обидві ланки залишились пригніченими на момент завершення стаціонарного лікування. У дітей із ХБ утримувався клітинний імунодефіцит, про що свідчили низький рівень Е-РУК, порушення співвідношення між окремими популяціями імунокомпетентних клітин: гіперпродукція О-клітин у порівнянні з дефіцитом ТР-РУК і ТЧ-РУК.

Дослідження стану гуморальної ланки імунітету на фоні загальноприйнятого лікування, виявило слабку позитивну динаміку IgG та IgМ. Лише рівень IgА під впливом даної терапії достовірно знизився (р<0,05).

Під впливом традиційного лікування відмічалась лише тенденція до змешення вмісту ЦІК (р>0,05).

Очевидним є те, що обсяг загальновизнаної терапії хронічної та рецидивуючої патології органів дихання в період загострення, у дітей запобігає поглибленню імунологічних зрушень, що доводиться рівномірними результатами досліджень на початку та після проведеної терапії.

Доповнення об"єму традиційного лікування курсом ЧМЛОК у хворих з ХРП органів дихання обумовило позитивні зміни з боку клітинного імунітету порівняно з вихідними даними та результатами при традиційній терапії. Вміст Е-РУК у дітей із РБ становив 52,311,64 %, що максимально наближено до норми – 53,401,71 %. У пацієнтів з РБ відмічається врівноваження різних пулів Т-клітин: зменшення функціонально незрілих О-клітин та паралельне зростання ТЧ-РУК, що обумовило вирівнювання коефіцієнту ТР-РУК/ТЧ-РУК.

Співставляючи ефективність впливу даного методу лікування при РБ та ХБ на імунологічні показники, слід вказати, що при останньому імунопотенціююча дія слабша. Отримані дані свідчать про наявність вираженої субкомпенсованої ендотоксемії при ХБ, що обумовлювало специфіку ряду відповідей організму дитини на загострення хронічного процесу в бронхолегеневій системі, у тому числі й імунологічну.

Підсумовуючи отримані дані, можна зробити висновок про неспецифічну імуномодулюючу дію НІЛВ при ХРП органів дихання. Остання проявляється посиленням синтезу імунокомпетентних клітин, стимуляцією контрольованого синтезу ЕАС-РУК.

Включення до комплексного лікування ЧМЛОК посприяло вирівнюванню співвідношення між імуноглобулінами. Зокрема при ХБ та РБ досягнуто практично нормалізації вмісту IgА – (1,450,21) та (1,480,18) г/л, відповідно (у здорових – 1,520,09 г/л). Початково високий рівень IgМ у дітей при обох нозологічних формах після проведеного поєднаного лікування істотно зменшився (р<0,05), з максимальним наближенням до показників контрольної групи. Вміст IgG у випадку РБ становив – 9,210,25 г/л і був близьким до норми (10,800,32 г/л).

Рівень ЦІК у пацієнтів під впливом ЧМЛОК істотно зменшувався в такій послідовності: хронічний бронхіт рецидивуючий бронхіт (відповідно у 2,2 і 2,1 рази). У дітей із РБ концентрація ЦІК становила 62,003,24 ум.од., що наближалось до норми (52,184,50 ум.од.).

Співставляючи дані дослідження гуморальної ланки імунітету у пацієнтів із хронічною та рецидивуючою патологією органів дихання, що отримували ЧМЛОК, встановлено, що на відміну від дітей, які лікувались традиційно, імунна система більш швидко компенсувала виникаючий в момент загострення дисбаланс.

Проведені обстеження хворих у період загострення бронхолегеневої патології показали наявність різного ступеня вираженості синдрому ендогенної інтоксикації.

Після традиційного лікування рівень МСМ обох пулів у пацієнтів знизився, будучи найнижчим у дітей з РБ порівняно із ХБ. Проте до норми ці показники не прийшли, залишаючись вищими, ніж у контрольній групі.

Отримані результати демонструють слабку детоксикаційну здатність традиційного комплексу лікування, що, очевидно, може бути причиною наступного рецидиву. Оскільки у хворих на фоні даного методу терапії при значному покращенні загального стану, усуненні основних клінічних ознак хвороби, у періоді видужання утримується істотна ендотоксемія і свідчить про декомпенсований характер ЕІ при ХРП бронхолегеневої системи на тлі загальноприйнятого лікування, що вимагає застосування сорбційних чи інших детоксикаційних середників.

Під впливом ЧМЛОК рівень МСМ обох пулів достовірно знизився і ендотоксикоз набув характеру керованого (табл.3). При РБ