LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування комплексної терапії хронічного пієлонефриту в поєднанні з патологією гастродуоденальної зони у дітей

діагностовано синдром ендогенної інтоксикації на підставі достовірного збільшення вмісту молекул середньої маси у сироватці крові та сечі, зростання показника еритроцитарного індексу ендогенної інтоксикації.

Факторами, які сприяють розвитку поєднаної патології органів сечовиділення та травної системи у дітей, а в подальшому ускладнюють її перебіг, є наявність у них синдрому ендогенної інтоксикації в поєднанні з пригніченням імунного захисту організму й активацією мембранодеструктивних процесів.

Вперше патогенетично обгрунтовано застосування методу ентеросорбції у комплексному лікуванні дітей із ураженням верхнього відділу травного каналу на тлі ХПН для корекції існуючого синдрому ендогенної інтоксикації. Показано ефективність використання сорбенту "Силлард П" у даної категорії хворих, розроблено методику його застосування.

Практичне значення отриманих результатів. На підставі проведених досліджень науково обгрунтовано необхідність ретельного обстеження дітей з ХПН на предмет наявності функціональних та органічних змін зі сторони верхнього відділу травного каналу.

Доведено, що наявність синдрому ендогенної інтоксикації в поєднанні з пригніченням імунного статусу та активацією мембранодеструктивних процесів у дітей із поєднаною патологією органів сечовиділення і травної системи обтяжує перебіг як ниркової, так і гастродуоденальної патології.

У комплексі лікування даної категорії хворих при наявності клініко-лабораторно обгрунтованого явища хронічної ендогенної інтоксикації вважається доцільним застосування ентеросорбції, що сприятиме покращенню перебігу цих захворювань.

Результати наукових досліджень, які відображені в дисертації, впроваджені у практику лікувально-профілактичної роботи обласної і міської дитячої лікарень міста Тернополя, центральної районної лікарні м.Борщів і м. Чортків Тернопільської області, дитячої лікарні міста Рівне, дитячої клінічної лікарні № 6 м. Києва.

Теоретичні положення та практичні рекомендації дисертації включені в цикл лекцій та практичних занять з педіатрії для студентів на кафедрі шпитальної та факультетської педіатрії медичного факультету і лікарів-педіатрів на кафедрі педіатрії факультету післядипломної підготовки Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проведено клінічне спостереження та лікування 65 дітей, хворих на хронічний пієлонефрит та проаналізовано документацію 41 пацієнта, що перебували на стаціонарному лікуванні у нефрологічному і гастроентерологічному відділеннях Тернопільської обласної та міської дитячої клінічних лікарень. Проведено аналіз отриманих результатів, їх математична обробка, сформульовані основні висновки. Достовірність отриманих даних підтверджено первинною документацією на етапі попередньої експертизи роботи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати досліджень обговорені на науковому засіданні кафедр пропедевтики дитячих захворювань, шпитальної та факультетської педіатрії, пат.фізіології, кафедри педіатрії факультету післядипломної освіти Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського (1999р.). Матеріали дисертації повідомлені та обговорені на підсумковій науковій конференції "Здобутки клінічної та експериментальної медицини" (Тернопіль, 1998-1999р.р.), ІІ та ІІІ міжнародних конгресах студентів і молодих вчених (Тернопіль, 1998-1999 р.р.), на клінічних конференціях лікарів педіатрів обласної дитячої клінічної лікарні м. Тернопіль (1997-1999 р.р.).

Публікації за темою дисертації. Результати дисертаційної роботи опубліковані у 3 статтях у фахових виданнях, 5 наукових праць видано у матеріалах наукових конференцій, конгресів, з"їзду.

Обсяг та структура дисертації. Повний обсяг роботи - 172 сторінки тексту, з них таблиці, рисунки, список використаної літератури займають 56 сторінок. Дисертація складається з вступу, огляду літератури, трьох розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списка використаної літератури. Робота ілюстрована 28 таблицями, 6 рисунками, 1 витягом з історії хвороби дитини, що була під наглядом. Бібліографічний покажчик включає 350 джерел (із них українською та російською мовами – 253, іноземними – 97).


ЗМІСТ РОБОТИ


Об'єкт та методи дослідження. Основу роботи становили клінічні спостереження за 106 дітьми у віці 5 - 14 років, хворими на хронічний пієлонефрит. Контрольну групу склали 20 здорових дітей відповідного віку. Обстеження проводилося на базі нефрологічного і гастроентерологічного відділень Тернопільської обласної і міської дитячої клінічних лікарень.

Для клінічної характеристики обстежуваних хворих користувалися класифікацією пієлонефриту у дітей М.Я.Студенікіна і співавт. (1976).

Функціональний стан ВВТК оцінювали за даними езофагогастродуоденоскопії, проведеної за допомогою фіброскопа фірми "Olympus" (Японія) та результатів внутрішлункової рН-метрії.

Дітям проводився загальноприйнятий комплекс лабораторного обстеження. В гемограмі звертали увагу на рівень анемії, кількість лейкоцитів, їх кількісно-якісне співвідношення. В біохімічному обстеженні крові визначали рівень загального білка, його фракцій, білірубін, амілазу, креатинін, сечовину, глюкозу, АлАТ, АсАТ. Дослідження сечі включало в себе загальний аналіз, пробу за Зимницьким, за Нечипоренко, бактеріологічний посів та визначення чутливості до антибіотиків.

Обстеження охоплювало спеціальні методи: визначення Т- (Е-РУК), В- (ЕАС-РУК), О-лімфоцитів, проводили за N.Mendes (1973) у модифікації Т.І.Грішина і співавт. (1984). ЕА-РУК визначали за методом J.Smith et al. (1977) в модифікації А.Н.Чередєєва і співавт. (1988).

Субпопуляції Т-лімфоцитів визначалися за допомогою тесту чутливості до теофіліну за методом A.Shore et al. (1978).

Активність гуморального імунітету вивчали за вмістом основних класів імуноглобулінів G, A, M, методом радіальної імунодифузії у гелі за G.Mancini і співавт. (1965). Концентрацію ЦІК у сироватці крові визначали за методом V.Нaskova (1978) у модифікації Ю.А.Гріневича і співавт. (1986).

Рівень МСМ визначали згідно методики Н.І.Габріеляна і співавт. (1984, 1985). При довжині хвилі 280 нм визначали молекули середньої маси (МСМ1), що містять ароматичні амінокислоти, а при довжині хвилі 254 нм - (МСМ2), нуклеотиди.

Еритроцитарний індекс ендогенної інтоксикації (ЕІІ) визначали за методом А.А.Тогайбаєва та співавт. (1988).

Для оцінки ступеня вираженості інтоксикації вираховували лейкоцитарний індекс (ЛІІ) за методикою Л.Я.Кальф-Каліфа у модифікації В.К.Островського (1950).

Процеси ПОЛ оцінювалися за вмістом МДА у сироватці крові (І.Д.Стальная, Т.Г.Гаришвілі,1977). Стан антиоксидантної системи захисту вивчали за вмістом сульфгідрильних груп за методом І.С.Травіна (1972), супероксиддисмутази (Чевари С. и соавт., 1985), церулоплазміну за