LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування комплексної терапії хронічного пієлонефриту в поєднанні з патологією гастродуоденальної зони у дітей

МСМ у крові та в сечі, зростання рівня ЕІІ та ЛІІ, порушення в системі клітинного і гуморального імунітету, зростання процесів ПОЛ та активація АОСЗ в основному за рахунок позаклітинного компоненту.

З метою корекції виявленого синдрому ЕІ, до комплексного лікування дітей із поєднаним ураженням органів сечовиділення і травної системи було включено вживання кремнійорганічного ентеросорбенту – "Силлард П".

Вивчалася динаміка основних показників ЕІ, ПОЛ, АОСЗ та імунного статусу у 61 пацієнта в клінічних умовах в залежності від виду застосованої терапії. Всі діти були розподілені на 3 групи. До першої - увійшло 23 дитини хворих на ХПН, що отримували загальноприйнятий комплекс лікувальних заходів, до другої - 18 дітей з поєднанням ХПН і хвороб ГДЗ та застосуванням традиційного лікування такого стану. Третю групу склало 20 дітей, які, крім комплексної терапії другої групи, отримували "Силлард П" з розрахунку 100 мг/кг маси на добу в 3-4 прийоми протягом 5 діб - при загостренні однієї з поєднаних патологій, 100 мг/кг маси 3-4 рази на день протягом 7 діб - при загостренні обох патологічних процесів.

За результатами досліджень встановлено, що включення ентеросорбції в комплексне лікування хворих третьої групи сприяло швидшому покращенню самопочуття, нормалізації апетиту, зменшенню загальноінтоксикаційних проявів, диспепсичних розладів. Перебування хворих у стаціонарі за терміном зменшилося в середньому на 3 дні. Відмічено швидку нормалізацію аналізів сечі, внормування вмісту лейкоцитів у крові.

Визначення динаміки показників ендотоксикозу в усіх досліджуваних групах показало їх зниження, в порівнянні з показниками до лікування, незалежно від виду терапії. Проте, більш вагомі зміни спосерігалися на тлі ентеросорбції. Так, вміст МСМ обох фракцій у сироватці крові у хворих з поєднаною патологією знижувався під впливом ентеросорбції швидше, у порівнянні із традиційним лікуванням. Рівень МСМ1 і МСМ2 у сечі під впливом проведеного лікування у всіх групах зростав, що вказувало на задовільне виведення з організму нирками токсичних продуктів порушеного гомеостазу.

Показник ЕІІ зменшувався у всіх групах з максимальною вираженістю в третій групі. У всіх групах виявлено зниження ЛІІ нижче контрольних значень під впливом обох терапевтичних режимів з більшою вираженістю після ентеросорбції (р<0,05).

При розгляді впливу різних методів лікування на динаміку процесів ліпопероксидації встановлено достовірне зниження рівня МДА в сироватці крові в усіх групах хворих, порівняно з вихідними даними.

Щодо стану АОСЗ після різних методів терапії, у групі з використанням сорбенту було виявлено найістотніше зниження вмісту SН-груп, що становило 58,390,7 нмоль/л, (р<0,05), максимальне зростання активності СОД - 62,951,56 ум. од./1 мл. ер., (р<0,001), яке було статистично достовірним у порівнянні з результатами після традиційного лікування поєднаної патології.

Кількість ЦП, порівняно з вихідним рівнем, достовірно зменшилася у всіх групах. У хворих з поєднаною патологією виявлено достовірне, порівняно з традиційним лікуванням, зниження ЦП при застосуванні сорбенту - 211,918,01 мг/л проти 255,2815,66 мг/л, (р<0,01).

Після проведеного лікування в усіх групах хворих виявлено збільшення антикристалоутворюючої здатності сечі до оксалатів кальцію, тріпельфосфатів, у порівнянні з вихідним рівнем, вираженіше у пацієнтів ІІІ групи, де застосовувався сорбент, становлячи 23,401,29 ум. од. і 7,80,4 ум. од. відповідно.

Включення "Силарду П" у комплекс лікування сприяло поліпшенню функціонального стану клітинної ланки імунітету, що проявилося достовірним збільшенням кількості загальних і активних Т-лімфоцитів та їх субпопуляцій, нормалізацією імунорегуляторного індексу, зменшенням нульових клітин, у порівнянні з традиційним лікуванням.

Стосовно гуморальної ланки імунітету виявлено нормалізацію відносної кількості ЕАС-РУК, незалежно від методу лікування. Концентрація Іg G у всіх групах знизилася в порівнянні з значенням до лікування (р<0,001), і була нижчою ніж у здорових. Кількість Іg M достовірно знизилася в порівнянні з значенням до лікування у І і ІІ групі, становлячи 1,590,11 г/л, (р<0,001) і 1,560,09 г/л, (р<0,05) відповідно, перевищуючи нормативний показник - 1,060,11 г/л. Рівень Іg А у хворих з поєднаною патологією підвищився незалежно від методу лікування становлячи 1,950,1 г/л. Оцінка концентрації ЦІК показала достовірне зниження у 1,8 рази їх рівня, порівняно з даними до лікування, у всіх групах (р<0,001).

Узагальнивши результати комплексного дослідження хворих дітей, можна твердити про досить часте поєднання ХПН з змінами зі сторони ВВТК. Часте приєднання захворювань гастродуоденальної ділянки у таких хворих підтверджує думку про першочергову роль функціонально-морфологічних порушень на рівні крово- та лімфообігу цих органів, що відбувається, мабуть із причини рефлекторного впливу зі сторони нирок. Ураження ВВТК здатне, в свою чергу, зворотньо впливати на кровоплин та, зрештою, на функціонування нирок, що замикає "хибне коло" поєднаної патології.

До чинників, які ускладнюють суміжний перебіг захворювань органів сечовиділення і травної системи у дітей, слід віднести існування в них синдрому ЕІ в поєднанні з пригніченням імунного захисту й активацією мембранодеструктивних процесів з появою дисбалансу у формуванні антиоксидантної дії АОСЗ.

Включення до комплексного лікування дітей з хронічним пієлонефритом і супутньою патологією гастродуоденальної зони ентеросорбенту "Силлард П" сприяло швидшому зменшенню загальноінтоксикаційних проявів, істотному зниженню маркерів ендотоксикозу, нормалізації процесів перекисного окислення ліпідів, стану клітинної ланки імунітету, активації антиоксидантного захисту.


ВИСНОВКИ.


  • Хронічний пієлонефрит з супутніми захворюваннями гастродуоденальної зони супроводжуються вираженим, тривалим, стійким до терапевтичних заходів больовим, інтоксикаційним та диспепсичним синдромами.

  • Гастродуоденоскопія у хворих з хронічним пієлонефритом виявила переважання поширеного ураження гастродуоденальної зони (59,64%) з переважною локалізацією в антральному відділу шлунка (88,24%), домінуванням поверхневої форми пошкодження слизової оболонки (77,19%). Зі збільшенням тривалості ниркової патології наростала не тільки поширеність змін гастродуоденальної зони, але й вираженість дистрофічних змін.

  • Провідним синдромом у хворих на ХПН та супутньою патологією ГДЗ є синдром ендогенної інтоксикації, діагностований у 94,7% випадків. Лабораторними маркерами ендогенної інтоксикації у цієї категорії хворих є рівень молекул середньої маси у крові й сечі і еритроцитарний індекс ендогенної інтоксикації. В стадії загострення ХПН та супутньої патології гастродуоденальної зони при синдромі ендогенної інтоксикації спостерігається максимальне підвищення вмісту молекул середньої маси сироватки крові в 1,4-1,5 рази.

  • На тлі ендотоксикозу при ХПН з супутніми


  •