LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування консервативної терапії постхолецистектомічного синдрому

16


ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ






Акинде Олалекан Бола




УДК: 616.366 0037 – 089.87.168-06

616. 36 – 0037 – 036.87 – 084




КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ КОНСЕРВАТИВНОЇ ТЕРАПІЇ ПОСТХОЛЕЦИСТЕКТОМІЧНОГО СИНДРОМУ



14.01.02 – Внутрішні хвороби






Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук












Харків - 2001


Дисертацією є рукопис


Роботу виконано в Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України



Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Дейнеко Ніна Федорівна,

Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України,

професор кафедри гастроентерології



Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Хворостінка Володимир Миколайович, Харківський державний медичний університет МОЗ України,

завідувач кафедри факультетської терапії




доктор медичних наук,

Мельніченко Лідія Яківна,

Український НДІ гастроентерології, м. Дніпропетровськ,

головний науковий спеціаліст відділу хвороб печінки, жовчовивідних шляхів та підшлункової залози



Провідна установа:

Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, кафедра терапії і гастроентерології ФПО


Захист дисертації відбудеться "13" вересня 2001 року о 13 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 у Харківському державному медичному університеті за адресою: 61022, м. Харків, проспект Леніна, 4


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного медичного університету: м. Харків, проспект Леніна, 4


Автореферат розіслано "10" серпня 2001 р.



Вчений секретар спеціалізованої ради

кандидат медичних наук, доцент Л.І. Овчаренко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ


Зростання частоти захворювань жовчного міхура та жовчовивідних шляхів з приводу жовчокам'яної хвороби (ЖКХ), що спостерігається у більшості частин світу, тенденція розповсюдження цієї хвороби серед осіб молодого та працездатного віку, труднощі у виборі раціональної консервативної терапії, що призводить до збільшення оперативних втручань (холецистектомії), складає одну з провідних проблем сучасної гастроентерології.

Останніми роками глибоко і в різноманітних аспектах вивчаються питання діагностики та лікування цих захворювань, але вони залишаються відкритими і до кінця не вирішеними.

Удосконалення діагностики калькульозного холециститу, своєчасне виявлення конкрементів в жовчному міхурі спонукає до холецистектомії, альтернативою якої є лапароскопічне втручання. Проте холецистектомія не завжди рятує хворих від усіх страждань, що вони відчували до операції, а нерідко служить причиною нових хворобливих проявів, які пов'язані з багатьма функціональними змінами нейрофізіологічних і гуморальних взаємовідносин, що наступають унаслідок виключення фізіологічної функції жовчного міхура.

В поняття постхолецистектомічного синдрому (ПХЕС) залучені різноманітні розлади, що виявляються у хворих після перенесеної холецистектомії в зв'язку з ЖКХ (МКХ-10, К 91.5).

Це питання набуває актуальності в теперішній час, коли прояви ПХЕС зустрічаються значно частіше, в зв'язку зі збільшенням лапароскопічних холецистектомій. Тому очевидною є подальша розробка та визначення патогенетичних механізмів ПХЕС, своєчасної адекватної терапії та реабілітації хворих.

Актуальність теми.Лікування гепатобіліарної патології відноситься до числа складних і до кінця не вирішених питань сучасної медицини. Центральне місце серед захворювань жовчного міхура та жовчовивідних шляхів займає жовчокам'яна хвороба (ЖКХ), яка за даними світової статистики поступається лише атеросклерозу та має тенденцію до подальшого зростання серед людей активних вікових груп (Филипов Ю.А., Галенко З.Н., 1997; Хворостинка В.Н., Шапкин В.Е., 1997; Бабак О.Я. , 1998; Dajami E.Z., 1998; Noach L., 1999; Харченко Н.В., Анохіна Г.А., Опанасюк Н.Д., 2000).

Наукові розробки останніх років дозволили значно поглибшити уявлення про патогенез ЖКХ, але арсенал лікарських засобів, що застосовуються в терапії ЖКХ, не може в повній мірі задовольнити потреби клініцистів, що спонукає до збільшення хірургічних засобів лікування – холецистектомії. Лапароскопічна холецистектомія є альтернативною хірургічною операцією при калькульозному холециститі; вона відзначається малою травматичністю та високою ефективністю. Це забезпечило збільшення числа ендоскопічних втручань у хворих на ЖКХ, особливо серед осіб середнього і молодого віку (Bergman J.J. et al, 1996; Балалыкин А.С., 1996; Хворостов Е.Д., 1997; Daziel et.al., 1998; Нестерчук О.О., 1999; Кузин Н.М., 2000).

Щорічно в світі виконується понад 2,5 млн. холецистектомій. Але це оперативне втручання, відповідно до даних літератури (Иванченкова Р.А., 1998; Галкин В.А., 1996; Гриценко І.І. і співав., 1998; Титов В.Н., 2000), від 20% до 40% спостережень не приносить полегшення хворим, а нерідко з'являються інші прояви хвороби, які кваліфікуються, як постхолецистектомічний синдром (ПХЕС) (Златкіна А.Р., 1994; Калінін А.В., 1995). Слід відзначити, що в теперішній час констатовано збільшення задовільних результатів холецистктомій, а випадків ПХЕС не зменшується (Hussani S.H., 1996; Чубенко С.С., 1998; Carey M.C., Small D.M., 1998). Такі обставини служать підставою для невідкладних завдань по визначенню первинної профілактики ЖКХ, повноцінної реабілітації хворих, які перенесли холецистектомію, необхідності зосередження уваги на наявність ПХЕС, патогенез якого є складним, а клінічні прояви різноманітні.

Таким чином, можна вважати актуальним визначення питань патогенетичної сутності ПХЕС, можливих шляхів корекції різноманітних варіантів його течії; обґрунтування профілактичних заходів розвитку ПХЕС.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Харківської медичної академії післядипломної освіти, затвердженим МЗ України і є фрагментом планової наукової праці кафедри гастроентерології на тему "Розробка методів діагностики і корекції ушкоджень печінки, жовчевивідних шляхів, підшлункової залози і кишечника на основі