LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування консервативної терапії постхолецистектомічного синдрому

матеріалу і методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних 337 джерел, який містить 190 джерел кирилицею та 147 латиницею (що складає 32 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Об'єктом дослідження були 158 осіб, які перенесли лапароскопічну холецистектомію з приводу ЖКХ ( 26 - чоловіків, 132 - жінок) у віці 18-50 років (середній вік (35,48,7). Обстеження хворих проводилось шляхом запрошення їх для контрольних обстежень в період від 6 місяців до 2 років після операції. Особи, що їх обстежували, були старанно відібрані з більш ніж 860 хворих, які були оперовані; їм була виконана лапароскопічна холецистектомія в хірургічному відділенні Дорожньої клінічної лікарні ст. Харків.

Серед осіб, які обстежувались до і після перенесеної холецистектомії в зв'язку з ЖКХ, 123 хворих були оперовані в період ремісії хвороби, 34 хворих – в період загострення калькульозного холециститу. У всіх хворих проведено вилучення жовчного міхура методом лапароскопічного втручання. В жовчнім міхурі конкременти були різноманітної величини та чисельності, різні за складом (холестеринові, білірубінові, змішані), при гістоморфологічному дослідженні виявлені ознаки запального процесу ; у 18 осіб – жовчний міхур був відключений з конкрементами; у 8 хворих констатовано холедохолітіаз, у 5 хворих – стеноз холедоха, всі ці негаразди було усунено оперативно.

Тривалість захворювання ЖКХ становила від одного року до 7 років, у 54% пацієнтів була констатована збільшена маса тіла.

Метою добору були:

а) шляхетні результати перенесеної холецистектомії, - операційне втручання проведене якісно і без ускладнень;

б) раніше в цих хворих, крім калькульозного холециститу, не діагностувалася патологія органів травлення (хронічні панкреатити, гепатити, коліти й ін.) або інша супутня патологія.

Групу контролю склали 12 практично здорових осіб - із відсутністю хронічного калькульозного холециститу в анамнезі, узятих нами для встановлення умовних фізіологічних показників.

Для верифікації діагнозу – постхолецистектомічного синдрому досліджували скарги, анамнез хвороби, дані об'єктивного та додаткового дослідження, що включали загально-клінічні, біохімічні, мікробіологічні та інструментальні методи дослідження.

Біохімічні методи дослідження включали функціональні проби печінки (трансамінази, холестерин, білірубін, загальний білок та його фракції). Ультразвукове обстеження органів черевної порожнини проведено до і після операції, крім загально визначених показників фіксували увагу на розміри жовчних протоків та будь-яких перешкодах при пересуванні жовчі. При рентгенологічному дослідженні фіксували увагу на функціональному стані дванадцятипалої кишки та дуоденальному пасажі контрасту. Всім обстеженим в динаміці лікування було зроблено дослідження жовчі, отриманої методом багатомиттєвого дуоденального зондування, при якому розрізняють 4 фази жовчовиділення з графічною реєстрацією жовчовиділення через кожні 5 хв. (В.А. Галкин і співавт., 1980; Максимов В.А. і співавт., 1998). Мікроскопічне і цитологічне дослідження жовчі проведено методом поляризаційної мікроскопії.

Біохімічне дослідження жовчі проводилося в двох напрямках: оцінка показників запалення і визначення її літогенних властивостей. У якості показників запалення жовчовивідних шляхів визначили утримання С-реактивного білка в жовчі за методом Кузнєцова Н.Л. (1998); сіалові кислоти визначили за допомогою модифікації тіобарбітурового методу Гудумака В.С. і співавт. (1989); гексозамини – за методом Sudnof і Kellner у модифікації Анасашвили (Холина С.И., 1990); фукозу - за методом Дише і Шеттлза (Холина С.И., 1990).

Кількісне визначення сумарних жовчних кислот (СЖК) і холестерину в печінковій порції жовчі проводилося методом Л.Л. Громашевскої, В.П. Мирошниченко (1994).

Для роздільного визначення окремих вільних і пов'язаних жовчних кислот користувалися методом, що сполучає хроматографічний аналіз із наступною флюорометрією (Ганиткевич Я.В., Карбач Я.И., 1985).

Рівень перекісного окислювання ліпідів (ПОЛ) визначався по утриманню малонового діальдегіда (МДА) у жовчі за методом Андрєєва Л.И. і співавт. (1987), концентрацію загальних фосфоліпідів визначали за методом Тиличенко Ю.А. і співавт. (1990).

Фракціонування фосфоліпідів робили методом хроматографії на тонкому прошарку силикогеля в системі хлороформ - метанол - оцтова кислота - вода в співвідношенні 65:434:1:4 (Ганиткевич Я.В., Карбач Я.И., 1985).

Для характеристики ступеня насичення жовчі холестерином визначались як абсолютні значення цих показників, так і відносні: холатохолестериновий коефіцієнт (ХХК), розрахований як відношення сумарної кількості жовчних кислот до холестерину, співвідношення холестерин/фосфоліпіди (ХС/ФЛ), розраховане як відношення холестерину до загальним фосфоліпідам жовчі, і літогенний індекс, розрахований за таблицею Кері (Ганиткевич Я.В., Карбач Я.И., 1985).

Результати дослідження хворих заносилися в розроблену нами базу даних на ЕОМ, сумісну з IBM PC/AT, адаптовану для математичного опрацювання результатів із використанням пакетів прикладних програм для статистичного опрацювання медичної інформації.

Результати дослідження та їх обговорення. Серед клінічних синдромів осіб, які обстежувались після перенесеної холецистектомії в зв'язку з ЖКХ лише у 60% виявлялись абдомінально-больовий та диспепсичний синдроми. Обстежувані особи пред'являли скарги на почуття ваги в правому підребер'ї, епігастральній області після похибок в дієті, прийому м'ясної та смаженої їжі, алкоголю і фізичної напруги; диспепсичні порушення були подані в різноманітних сполученнях. Ехосоноскопічне дослідження виявило незначне підвищення ехоплотності печінки у 27% обстежених, розширення різного ступеня загальної жовчної протоки (>0,6 см) без органічної перешкоди до відтоку жовчі (камені, стеноз та ін) у 82%, розширення внутріпечінкових жовчних протоків спостерігалось в 23 (15%) досліджених осіб, що є ознакою порушення відтоку жовчі. Фіброгастроендоскопічні дослідження шлунка виявили в 30% хворих (47 чоловік) рефлюксний гастрит.

Ендоскопічний огляд дванадцятипалої кишки обстежених хворих виявив запальні зміни слизової оболонки дванадцятипалої кишки різних локалізацій (бульбіт, папіліт, дуоденіт) у 45% (71 особа) обстежених.

При дослідженні біоптатів слизової оболонки дванадцятипалої кишки у обстежених осіб, виявлялися хронічний дуоденіт - у 65% (103 особи), з них у 21 (20%) особи – атрофічний дуоденит.

При рентгенологічному дослідженні органів шлунково-кишечного тракту виявлені порушення моторики ДПК, що характеризувались посиленням або послабленням перистальтики, дискоординації скорочень її відділів, підвищенням або зниженням тонусу різного ступеня. Рентгенологічні ознаки порушень дуоденального пасажу були виявлені в 57,3% (91) осіб, функціональний дуоденостаз диагностований у 15