LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування корекції запально-нейроімунних порушень у хворих на ішемічний інсульт

%

9,224,34

-15,893,66

<0,001

ЦІІЛ-4/ІЛ-6 1/7 доба

2,560,20

1,620,13

<0,001

ЦІІЛ-4/ФНП 1/7 доба

1,840,14

1,020,07

<0,001


Про те, що ефект комбінованої терапії на 21-у добу пов'язаний з динамікою цитокінів у гострому періоді свідчили відповідні кореляційні коефіцієнти. Спад ФНП-б та ІЛ-6 на 7-у добу в основній групі більш тісно корелював з балом неврологічного дефіциту, ніж у контрольній (0,56 та 0,66 проти 0,49 та 0,51 відповідно). Також більш тісні обернені кореляційні зв'язки в основній групі порівняно з контрольною спостерігались між балом неврологічного дефіциту та спадом на 7-у добу вмісту ІЛ-4 (-0,44 та -0,27 відповідно).

Відмічено, що зменшення частоти раннього неврологічного погіршення при застосуванні комбінованої терапії поєднувалось з нижчими концентраціями С-РП на 7-у добу порівняно з контролем ((9,60,6) та (7,110,4) мг/л відповідно; р<0,05). Також виявлено тісний кореляційний зв'язок між поліпшенням неврологічних функцій на 21-у добу і рівнем зниження С-РП на 7-у добу (r=0,72; р<0,05).

Можливо гальмування активації нуклеарного некротичного фактора каппа В і, таким чином, запальних цитокінів під дією комбінованої протизапальної терапії пояснює вплив останньої на С-РП.

Ще одним підтвердженням ефективності впливу запропонованої терапевтичної схеми на запально-нейроімунні процеси при інсульті є обмеження рівня автосенсибілізації до нейроспецифічних антигенів, що, ймовірно, пов'язано з ефектами системного ензиму.

У хворих з помірно тяжкими та тяжкими неврологічними розладами відбувалося значне пригнічення автоімунних реакцій на тлі комбінованої протизапальної терапії на 21-у добу, причому це стосувалося як рівня автоантитіл до ОБМ (приріст на 3,8% проти 30% у групі контролю, р<0,05), так і антитіл до S-100 (приріст на 7,7% проти 33% на тлі традиційної терапії, р<0,05). Звертає на себе увагу той факт, що обмеження приросту АТ до НСЄ – (3,3% проти 17,9% при традиційному лікуванні) поєднувалося зі зменшенням вмісту нейронального антигену.

Виявлені ефекти з обмеження рівня автоімунних реакцій мають важливе значення, оскільки зменшується ймовірність закиду АТ з крові в мозок унаслідок порушення функції ГЕБ під час гострого порушення мозкового кровообігу. В подібних ситуаціях можливо також проникнення в спинномозкову рідину не тільки антитіл, що синтезуються в крові у відповідь на появу в ній нейроспецифічних білків, а й безпосередньо імунокомпетентних клітин, які можуть продовжувати інтратекальний синтез АТ навіть після відновлення цілісності ГЕБ. Такий стан може зберігатись тривало (не менш ніж кілька років) і стати важливим патогенетичним чинником у прогресуванні судинної мозкової патології. З огляду на механізм дії флогензиму, можна припустити, що така спрямованість змін автоімунних показників при використанні комбінованої протизапальної терапії зумовлена поліпшенням регуляції цитокінів (ймовірно, через активацію макрофагів шляхом зняття блокади Fс-рецепторів циркулюючих імунних комплексів за рахунок впливу на молекули адгезії, що запобігає прогресуванню автоімунного пошкодження тканини мозку).

Таким чином, комбінація препаратів дає змогу впливати на різні ланки патогенезу запалення при ішемічному інсульті в найкритичніші для хворого строки, що сприяє нормалізації балансу прозапальних і протизапальних цитокінів, зменшенню вираженості локальних запальних, нейроавтоімунних реакцій, поліпшенню мікроциркуляції, функції ГЕБ, а отже поліпшує наслідки ішемічного інсульту в гострому періоді.


ВИСНОВКИ


1. У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і наукове вирішення актуальної проблеми – підвищення ефективності лікування ішемічного інсульту, що базується на дослідженні запально-нейроімунних порушень, встановленні зв'язку між їхніми найважливішими показниками та тяжкістю, перебігом і наслідками гострого періоду захворювання, розробці математичної моделі прогнозу тяжкості неврологічних розладів з урахуванням запально-нейроімунного статусу, а також застосуванні патогенетично обґрунтованої, експериментально апробованої схеми неспецифічної протизапальної комбінованої терапії.

2. За результатами клініко-неврологічного, магнітно-резонансно-томографічного та імунобіохімічного дослідження встановлено, що у першу добу після розвитку ішемічного інсульту в 31% випадків відбувалося раннє неврологічне погіршення, яке асоціювалось з вираженими явищами запалення в інфарктній ділянці та збільшенням вмісту прозапальних медіаторів в крові і позначалось на динаміці неврологічних функцій у кінці гострого періоду: кількість хворих з погіршенням або летальними наслідками на 21-у добу була достовірно більшою в групі хворих, що мали погіршення в перші дві доби порівняно з хворими без прогресуючого перебігу інсульту.

3. Локальне післяішемічне запалення в гострому періоді інсульту супроводжувалося підвищенням рівня ІЛ-1в, ІЛ-6, ФНП-б, ІЛ-4 та С-РП. Вміст ІЛ-6, ФНП-б та С-РП корелювали з розміром вогнища інфаркту та ступенем тяжкості неврологічних порушень за шкалою NIHSS, концентрації ІЛ-6 та С-РП тісно корелювали з тяжкістю стану при госпіталізації у 1-у добу захворювання, рівень ІЛ-4 – обернено корелював з неврологічним статусом у 1-у добу, ФНП-б – корелював з тяжкістю неврологічного дефіциту на 7-у добу, ІЛ-1в – не корелював з тяжкістю неврологічних розладів протягом усього періоду спостереження.

4. Встановлено взаємозв'язок між неврологічними проявами інсульту на 21-у добу та певною спрямованістю змін концентрації цитокінів у хворого: більше зниження концентрації ІЛ-6 і ФНП-б та водночас більший приріст концентрації ІЛ-4 на 7-у добу відповідали більшому регресу неврологічного дефіциту на 21-у добу. Це свідчить про те, що медіатори запалення беруть участь в прогресуванні церебрального післяішемічного пошкодження і впливають на еволюцію неврологічного дефіциту, а не лише відображують його початкову тяжкість.

5. Важливу роль у розвитку запального каскаду після виникнення гострої церебральної ішемії відіграють автоімунні реакції на специфічні антигени мозку – маркер глії S-100, основний білок мієліну (ОБМ) та нейронспецифічну єнолазу (НСЄ): вміст S-100 та НСЄ на 3-ю добу корелював з розміром ділянки ураження та тяжкістю інсульту на 21-у добу. Автоімунні реакції до НСБ в гострому періоді ішемічного інсульту характеризувалися певною динамікою та рівнем залежно від тяжкості неврологічних порушень: у хворих із середньо-тяжкими та тяжкими неврологічними розладами спостерігався достовірно підвищений рівень автоантитіл до ОБМ, S-100, НСЄ на 21-у добу, який переважав такий у хворих з легкими неврологічними порушеннями.

6. Встановлено прогностичне значення окремих показників післяішемічної запально-нейроімунної відповіді за методом покрокової логістичної регресії. Сприятливий наслідок "поліпшення неврологічних функцій" на 21-у добу прогнозується у разі: спаду концентрації ФНП-б на 7-у добу понад 24,9% з точністю