LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування корекції порушень натрійуретичної функції нирок в терапії артеріальної гіпертензії у хворих на остеоартроз

г

82549

80652

74838

30630*

33336

НК,

мл/(хв х 1,73м2)

39328

36722

39012

23211*

31121

ЗРН,

дин х с х см-5

8400397

7905185

6400

204

10097

241*

9410174

ЕРН,

дин х с х см-5

2305129

221663

2016

62

4721

92*

241281

RNa, %

98,860,07

98,920,05

99,06

0,07

99,11

0,03*

98,850,04

ENa, ммоль/24 г

152,013,4

135,811,1

127,2

15,3

109,0

10,9*

147,012,8

Примітка.* - достовірно на порівняння з показником після лікування еналаприлом (p<0,05).


Альгофункціональний індекс Лекена знизився майже однаково - на 34,3% і 39,6%. На тлі проведеного курсового лікування НПЗП у всіх без винятку пацієнтів збільшився обсяг рухів - на 4,10 і 5,20 відповідно (p<0,05). ШОЕ знизилася на 8 і 6 мм/г. 0тже, анальгезуючий та протизапальний вплив німесуліду у хворих на ОА не відрізняється від аналогічних ефектів диклофенаку натрію.

Лікування диклофенаком призвело до зменшення вираженості суглобового синдрому і збільшення рухливості суглобів у хворих з ПГЗ і без неї . За сумою всіх індексів вираженість ОА після лікування диклофенаком зменшилася в середньому з 9,90,7 балів на 5,30,5 бали (p<0,001) у ПГЗ і на 5,80,6 бали (p<0,001) у ПГНЗ хворих. Зменшення вираженості суглобового синдрому настало у всіх без винятку хворих обох груп. Біль при підйомі по сходах зменшився відповідно на 57% і на 54%, при спуску по сходах - на 30% і 34%. Зменшився біль, що виникає при вставані з положення сидячи - на 47% і 45% і при проходженні дистанції 200 м - на 64% і 66%. Збільшилася максимальна дистанція, що долається до виникнення болю на 180% та 173% відповідно. Зменшення болючості при пальпації склало 74% і 71%. Середній приріст об'єму рухів склав у хворих двох груп 7,32,8 і 6,42,2. Отже, зміни вираженості суглобового синдрому були практично рівними в обох підгрупах хворих.

У 64 хворих на АГ і ОА (67,4%) з ПГЗ на тлі терапії диклофенаком натрію не спостерігалося статистично вірогідної зміни добового ритму АТ: середньодобові показники САТ і ДАТ, ВАР нічного АТ і СНЗ АТ не змінилися. У 31 хворого (32,6%), що приймав диклофенак натрію в тій же дозі і протягом того ж часу, були відмічені вірогідні відхилення добового ритму АТ: зросли середньодобові рівні САТ і ДАТ, ВАР нічного ДАТ і зменшився СНЗ АТ. Відповідно до цього вірогідно збільшилися показники, що характеризують навантаження тиском. У ПГЗ хворих відмічався приріст величини ранкового підйому АТ. ВАР САТ у хворих обох груп після терапії диклофенаком натрію мала тенденцію до зниження, проте не досягала статистичної вірогідності ані в одній з груп. особливу увагу звертає на себе збільшення у ПГЗ хворих ВАР нічного ДАТ - величини, що не змінювалася на попередніх етапах дослідження ані в одній групі хворих, що зв'язано з глибоким розладом регуляторних механізмів. Основними чинниками, що визначають ПГЗ, як доведено вище, можна вважати низький рівень НК, високу судинну ниркову, здебільшого еферентну резистентність, високу активність РАС і знижений синтез ниркового ПГЕ2.

При порівнянні параметрів ниркової гемодинаміки ми виявили

статистично вірогідне зниження НК на 42% у хворих з ПГЗ на тлі прийому диклофенаку натрію на відміну від ПГНЗ хворих, у яких зміни інтенсивності

НК не відбулося. Визначення загального судинного опору нирок дозволило виявити його значне зростання на тлі терапії диклофенаком лише у хворих з ПГЗ, тимчасом як у ПГНЗ хворих ЗРН залишалася на рівні, що досягнутий після прийому еналаприлу. При аналізі інтраренальних механізмів зменшення НК у хворих з ПГЗ помітно домінування підвищення ЕРН над АфРН. Без сумніву, причиною такої еферентної вазоконстрикції з'явилася блокада синтезу ниркових ПГ. Блокада синтезу ПГ просто виключає судиннорозширювальний модуль і завдяки цьому посилює ниркові ефекти констрикторних факторів - ангіотензину II, норадреналіну, а також стимуляції а-адренергічних рецепторів. Зниження НК, є причиною погіршення добового профілю АТ, оскільки може провокувати ще більший викид реніну і активацію РАС. ПГЗ служить відображенням крайнього ступеня активації РАС, очевидно, здебільшого локальної внутрішньониркової. Ангіотензин II, виявляючи на нирки потужну універсальну судинозвужувальну дію, полегшує вивільнення арахідонової кислоти, що перетворюється під дією ЦОГ на ПГ, і таким чином, водночас стимулює синтез судинорозширювальних ПГ в речовині нирок. Основною точкою прикладання дії ПГ є еферентна артеріола. Вплив вазодилятуючих ПГ дозволяє підтримувати НК в умовах високої активності тканинної внутрішньониркової РАС. Отже, НК при високій активності РАС є ПГЗ. Ці модифікації НК тим не менше не супроводжувались будь-скільки помітним падінням ШКФ. На прийом неселективних інгібіторів ЦОГ хворі з ПГЗ відповідають надмірним підвищенням тонусу еферентних артеріол, внаслідок чого ішемія нирок зростає, збільшується канальцева реабсорбція натрію, знижується його ниркова екскреція, що призводить до підвищення АТ і порушення його добового ритму.

Показники ДМАТ, що досягнуті після лікування еналаприлом, на тлі прийому німесуліду достовірно не змінилися. Середньодобовий рівень, СНЗ і ранкового підйому САТ і ДАТ, а також ІЧ і ІП залишались попередніми.

Отже, під впливом німесуліду погіршення добового профілю АТ не відбувається. На тлі терапії німесулідом зменшилась ВАР денного САТ, що можна розглядати як наслідок зменшення стресорного впливу суглобового синдрому.

З табл. 2 видно, що після терапії німесулідом величина НК і ЗРН не змінились. Для виключення різноспрямованих змін опору в системі артеріол, що виносять і що приносять, ми визначили величини ЕРН і АфРН і не виявили її змін після лікування німесулідом. ШКФ також не змінювалася. Німесулід не викликав і вірогідних несприятливих модифікацій натрійуретичної функції нирок – канальцева реабсорбція натрію і його ниркова екскреція підтримувалися на рівні, близькому до базального.

Незважаючи на несприятливі зміни добового профілю АТ, модифікацій систолічної функції ЛШ, його структури і розмірів в процесі лікування обома НПЗП ми не виявили, що, можливо, зумовлене недостатньою тривалістю

терапії. Проте такий же короткочасний прийом диклофенаку натрію зменшив спроможність ЛШ до розслаблення у ПГЗ хворих. Після двотижневого

прийому еналаприлу виявляється позитивне зрушення діастолічної функції ЛШ за рахунок прискорення його раннього діастолічного наповнення. Прийом диклофенаку достовірно знизив співвідношення Е/А внаслідок зменшення пікової швидкості раннього діастолічного наповнення ЛШ. Німесулід не змінював АТ і діастолічну функцію ЛШ. Оскільки прийом диклофенаку не

супроводжувався модифікаціями центральної гемодинаміки - серцевого викиду і ЗПСО навіть у ПГЗ хворих, то найбільш імовірним механізмом його гіпертензивного ефекту у