LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування корекції порушень синтезу оксиду азоту з метою нефропротекції при артеріальній гіпертензії

контролю (13,60,2 %). Системний синтез NO на тлі прийому еналаприлу зростав в однаковому ступені у хворих обох груп. Проте зростання ниркової екскреції метаболітів NO у хворих II групи було в 2 рази меншим. Отже, у хворих II групи лікування еналаприлом супроводжувалося меншою активацією ниркового синтезу NO. Дисфункція ендотелію в системному руслі після лікування еналаприлом у обстежених обох груп достовірно зменшилася, про що свідчить однаковий приріст діаметру ПА в пробі з РГ (більше 10 %).

У хворих на ЕГ обох груп висока ЗРН супроводжувалася підвищеною екскрецією альбумінів із сечею. В контрольній групі МАУ не виявлялася. МАУ відбиває виразність системної ендотеліальної дисфункції, вона є аналогом під-вищеного гідростатичного тиску в клубочках і свідчить про формування гіпер-тензивної нефропатії. В II групі рівень МАУ був вищим (p=0,04) на 29,4 %, ніж в I групі. На тлі терапії еналаприлом у хворих I групи рівень МАУ достовірно знизився на 20,4 % (р=0,04) та у всіх осіб не перевищував 30 мг/24 год. У хворих II групи позитивного впливу еналаприлу на рівень добової екскреції альбуміну не спостерігалось, що проявлялося меншим та недостовірним її зниженням лише на 8,1 %. В II групі наприкінці курсу терапії еналаприлом все ще залишалося 24 пацієнта (48,0 %) з рівнем МАУ більшим за 30 мг/24 год. Вважається, що інгібітори АПФ здатні найбільш ефективно зменшувати рівень МАУ, що зумовлене пом'якшенням впливу ангіотензину II на еферентні артеріоли. Як тільки їх тонус зменшується, знижується внутрішньоклубочковий тиск та слабшає або зникає режим гіперфільтрації в роботі клубочку і, як наслідок цього зменшуються прояви МАУ. Відсутність змін ШКФ у відповідь на збільшення НК свідчить про адекватне функціонування механізму авторегуляції клубочкової фільтрації шляхом тубуло-гломерулярного балансу.

Зважаючи на те, що в підтриманні ниркової гемодинаміки бере участь САС, підвищення активності якої стимулює еферентні ниркові нерви та призводить до зниження НК й підвищення ниркового опору, представлялося доцільним вивчити нефропротекторні ефекти комбінованої терапії еналаприлом і бета-адреноблокатором небівололом, який стимулює синтез NO, або метопрололом, що не володіє цими властивостями.

Комбінована терапія еналаприлом з метопрололом (I група) або з небівололом (II група) привела до подальшого покращення самопочуття, достовірного зменшення (р=0,02) ЧСС на 19,1 % у хворих I групи та на 18,3 % у пацієнтів II групи. Всі пацієнти задовільно переносили терапію. Рівні САТ та ДАТ в обох групах не перевищували 140/90 мм рт. ст., а у більшості були нижче 130/80 мм рт. ст. Додаткове призначення до еналаприлу метопрололу на тлі покращення добового ритму АТ, не викликало достовірних змін з боку центральної та ниркової гемодинаміки, а також дисфункції ендотелію.

Призначення хворим на ЕГ комбінованої терапії еналаприлом з небівололом супроводжувалося позитивними змінами індивідуальних добових профілів АТ. В II групі здебільшого спостерігали ДІ АТ, що характерний для Dipper (94,0 % хворих). Значно зменшилася кількість хворих з надмірним підвищенням та недостатнім зниженням АТ вночі. На тлі комбінованої терапії еналаприлом і небівололом у хворих II групи знизилися (p<0,05) середній добовий САТ на 10,9 % та ДАТ на 9,2 %. Збільшився СНЗ АТ в середньому на 42,8 % (p<0,05). Середні денні показники САТ та ДАТ знизилися (p=0,04) на 10,1 % та 14,1 % відповідно. Терапія еналаприлом в комбінації з небівололом не супроводжувалася відхиленнями показників центральної гемодинаміки. На тлі додаткового прийому небівололу відмічали зменшення (р<0,05) діастолічної дисфункції ЛШ на 17,9 %.

На тлі додаткового прийому небівололу виявлялося підвищення НК на 25,3 % (p<0,05). Це відбулося завдяки зниженню загального ниркового опору на 26,2 % не стільки за рахунок зменшення АфРН на 11,8 %, скільки внаслідок вираженого зниження опору еферентних судин на 63,3 % (p<0,01). Терапія еналаприлом і небівололом привела до зниження (p<0,05) частки ЕфРН в ЗРН у хворих II групи з 47,8 % до 36,7 %. Це відмічалося завдяки здатності небівололу стимулювати ендотеліальний синтез NO.

Спостерігається висока здатність небівололу при додатковому його призначенні до еналаприлу коригувати дисфункцію ендотелію. Відмічали підвищення концентрації нітритів в плазмі крові на 22,2 % (p<0,05). В більшій мірі (на 48,8 %), ніж системний синтез NO, збільшилася (p<0,01) ниркова екскреція нітритів. Рівень вазодилатації наприкінці курсу терапії еналаприлом з небівололом підвищився на 39,3 % (p<0,05). Відмічали зниження частоти реєстрації дисфункції ендотелію.

Завдяки додатковому стимулюючому ефекту небівололу на внутрішньонирковий синтез NO у обстежених II групи зменшувався внутрішньогломерулярний гідростатичний тиск, наслідком чого було зменшення (р=0,04) МАУ на 22,5 %. Показник добової екскреції альбуміну у всіх хворих II групи наприкінці спостереження був нижчим за 30 мг/24 год. Цей феномен відмічався завдяки зменшенню опору еферентних судин, що обумовлює падіння гідростатичного тиску в клубочках та, як наслідок цього, знижується проникність базальної мембрани для альбумінів. Окрім цього ступінь протеїнурії зменшується завдяки додатковому вивільненню NO з ендотелію ниркових судин.

Таким чином, комбінована терапія еналаприлом і небівололом чинить патогенетично зумовлену нефропротекторну дію, бо коригуючи знижений нир-ковий ендотеліальний синтез NO зменшує еферентну ниркову резистентність, завдяки чому покращує ниркову гемодинаміку і усуває мікроальбумінурію.


Висновки

В дисертаційній роботі подано теоретичне обґрунтування та нове вирішення наукової задачі – підвищення ефективності лікування хворих на есенціальну гіпертензію з досягненням нефропротекторного ефекту антигіпертензивної терапії; доведено, що у хворих на есенціальну гіпертензію корекція порушеного системного та ниркового синтезу оксиду азоту на тлі комбінованої блокади ренін-ангіотензинової та симпато-адреналової системи оптимізує добовий ритм артеріального тиску та призводить до покращення ниркової гемодинаміки і зниження рівня екскреції альбуміну, що попереджує прогресування гіпертензивної нефропатії.

  • Хворим на есенціальну гіпертензію властиві порушення ниркової гемодинаміки, що проявляються зниженням ниркового кровотоку внаслідок підвищеного загального ниркового судинного опору. На відміну від здорових осіб з нормальним артеріальним тиском, у яких загальний нирковий судинний опір представлений опором аферентних і еферентних артеріол в рівній мірі, у хворих на есенціальну гіпертензію підвищений нирковий судинний опір на 2/3 зумовлений підвищенням опору аферентних судин.

  • Ступінь зниження ниркового кровотоку у хворих на есенціальну гіпертензію істотно розрізнюється, що не


  •