LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування корекції порушень тромбоцитарно-судинного гемостазу у вагітних з прееклампсією

- в 20,6 разів (p<0,001). Найбільш високі внутрішньогрупові варіаційні коливання були характерними для вмісту продуктів деградації фібрин/фібриногену в сечі, тому зміни цього показника у жінок з більш легкими формами ПЕ мали лише тенденцію до збільшення, але при тяжкому перебігу захворювання різке підвищення вмісту продуктів деградації фібрин/фібриногену в сечі було достовірним (p<0,01), що розцінюється як свідоцтво внутрішньосудинного згортання і вторинного фібринолізу (Бышевский А.Ш., 1995; Зербино Д.Д., Лукасевич Л.Л., 1989). Активність фібринази зменшувалася при легкій ПЕ на 40,4% (p<0,001), при середньотяжкій формі - на 17,2% (p<0,05), при тяжкій ПЕ - на 33,8% (p<0,01).

Встановивши наявність переважної активації тромбоцитарно-судинного гемостазу ми вирішили за необхідне дослідити особливості окислювального метаболізму арахідонової кислоти при прееклампсії. В термінах гестації 28-32 тижня виявлено, що рівень простагландину Е2 при ПЕ зростав в 1,8 разів (1,550,14 проти 2,770,22 нг/мл) (p<0,001), а F2a – в 3 рази (0,810,04 проти 2,390,18 нг/мл) (p<0,001), що супроводжувалось тенденцією до зменшення коефіцієнту співвідношення їх концентрацій в плазмі крові. При ПЕ в 36-40 тижнів виявлено, що рівень простагландину Е2 зростав (в 1,4 рази) лише при середньотяжкій і тяжкій формах захворювання (p<0,05), тоді як вміст F2a збільшувався поступово, корелюючи зі ступенем тяжкості ПЕ. При таких даних коефіцієнт співвідношення їх вмісту в плазмі крові знижувався, особливо при тяжкій ПЕ, що вказує на перевагу синтезу вазоконстрикторних простаноїдів групи F. Параций Н.П. (1998), який вивчав вміст простагландинів при гестозі в термінах 36-37 тижнів, отримав достовірне зниження як ПГ Е2, так і F2a, що суперечить нашим результатам. Сидорова Ж.Д. (1996) у своєму дослідженні довела існування переваги вазоконстрикторного простаноїду групи F, що збігається з нашими даними. При визначенні вмісту в плазмі крові стабільного метаболіту простацикліна – 6-кето-ПГF1α і тромбоксану В2 (похідний тромбоксану А2) отримано, що в термінах 28-32 тижня рівень їх особливо не змінювався. Плазмова концентрація 6-кето-ПГF1α в більш пізні гестаційні терміни набувала тенденції до зниження. Рівень стабільного метаболіту тромбоксану А2 збільшувався при тяжкому перебігу захворювання на 54,3% (p<0,01), що призвело до більш ніж дворазового зменшення співвідношення простациклін/тромбоксан (p<0,001) в плазмі крові при цьому ступені захворювання (рис. 2).

Відомо, що тиреоїдні гормони впливають на обмін простаноїдів (Хомко О.Й., 1995). Базуючись на висновках щодо модулюючого впливу тиреоїдних гормонів на систему регуляції агрегатного стану крові, через підвищення відновлення ендотелієм простацикліну, нам представилось цікавим визначити тиреоїдний статус при ПЕ і можливий вплив його на первинний гемостаз.

Так коливання вмісту простаноїдів отримано при певних змінах тиреоїдного статусу. Особливо суттєві зміни його виявлялися в терміні 36-40 тижнів. Так, при легкій формі концентрація в плазмі трийодтироніну зменшувалася на 40,5% (p<0,01), при середньотяжкій ПЕ спостерігалася тенденція до зменшення плазмового вмісту Т3, а при тяжкій формі його рівень знижувався майже в 2 рази (p<0,05). Концентрація в плазмі крові тироксину, навпаки, мала спрямованість до збільшення. Таки зміни вмісту тиреоїдних гормонів в плазмі крові призвели до прогресуючого (в залежності від тяжкості ПЕ) збільшення тиреоїдного індексу – на 36% при легкій і середньотяжкій формах та на 68,5% при тяжкій ПЕ. Наші дані суперечать відомостям роботи Лисовської Н.В. (1992), Бобик Ю.Ю. (1989) в яких, навпаки, отримано підвищення Т3 і зниження Т4 при наростанні ступеня гестозу.

Пояснити зниження Т3 можна пригніченням периферичного дейодування тироксину, оскільки основна маса трийодтироніну утворюється за межами щитовидної залози (Данн М. Дж., 1987), причому нирки володіють, в перерахунку на одиницю маси, більшою активністю перетворення Т4 в Т3, ніж будь яка інша позатиреоїдна тканина.

Враховуючи, що процеси перетворення тиреоїдних гомонів відбуваються здебільшого в нирках, ми визначили за необхідне дослідити їх функціональний стан, з метою з'ясування патогенетичного кола при гестозі: функція нирок – тиреоїдний статус – окислювальний метаболізм арахідонату – тромбоцитарно-судинний гемостаз – функція нирок.

В термінах вагітності 28-32 тижня у хворих знижувався рівень сечовиділення на 43,6% (p<0,01). Проте, швидкість клубочкової фільтрації зростала в 2,4 рази (p<0,02), що слід розглядати як інтенсифікацію виведення продуктів азотистого обміну з організму, так як вміст креатиніну в плазмі крові збільшився на 31,6% (p<0,05). Концентрація білка в сечі зростала більше як в 2 рази, але його екскреція, в тому числі і стандартизована, достовірно від контрольних даних не відрізнялася, що вказує на початкові пошкодження гломерулярних фільтраційних структур нирки. Що стосується іонорегулюючої функції, отримано суттєве збільшення абсолютної та відносної реабсорбції натрію (p<0,05). Екскреція натрію була в 2,7 разів нижчою (p<0,02), порівняно з даними контролю. В той же час, спостерігалась натріємія (p<0,01), що вказує на екстраренальні механізми її розвитку. Збільшення позаклітинного простору, при відсутності відповідного зростання кліренсу безнатрієвої води, можливо обумовлює такі результати.

При аналізі кислотовидільної здатності нирок отримано порушення ацидифікації сечі, як за рахунок пригнічення ацидо- так і аммоніогенезу. Стандартизована за об'ємом клубочкового фільтрату екскреція активних іонів водню знижувалась на порядок (p<0,001), титрованих кислот – 4,2 разів (p<0,02), аміаку – в 3,8 разів (p<0,01).

При ПЕ в терміні вагітності 36-40 тижнів зміни функціонального стану нирок залежали від ступеня цієї акушерської патології. Діурез поступово знижувався, особливо при тяжкому перебігу захворювання (в 2,5 рази за дані контролю) (p<0,001). Відповідно зростала концентрація креатиніну в плазмі крові. При найтяжчій формі спостерігалось більш ніж дворазове зниження швидкості клубочкової фільтрації (p1<0,001; p2<0,01) при зниженні реабсорбції води на 4% (p<0,05), що вказує на значні пошкодження судинно-клубочкового апарату нефрону. Концентраційний індекс ендогенного креатиніну і концентрація білку в сечі зростали у всіх жінок з ПЕ. Отже, наприкінці вагітності порушення екскреторної функції нирок поглибшуються, що може бути пов'язаним з активацією ренін-ангіотензинової системи. Особливості іонорегулюючої функції характеризувались переважанням процесів спрямованих на ретенцію натрію в організмі, що збігається з даними Свірського О.О. (1996). Але при тяжкій формі захворювання зменшення фільтраційного навантаження нефронів натрієм не запобігало розвитку гіпонатріємії. Отримані дані можна пояснити пригніченням його енергозалежної дістальної реабсорбції з одночасовим зниженням осмо-градієнтзалежного транспорту води (Наточин Ю.В., 1982).

При наявності порушень канальцієвого транспорту натрію у жінок з ПЕ в терміні вагітності від 36 до 40 тижнів отримано пригнічення кислотовидільної функції нирок - порушення енергозалежних процесів ацидифікації сечі практично в кожному відділі нефрону - від проксимальних канальців, де переважно локалізовані