LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування корекції реологічних та коагуляційних змін крові у хворих на геморагічний та ішемічний інсульти

сформована база даних, проведена статистична обробка результатів дослідження, узагальнені результати роботи, оформлена дисертація. Провідною є участь дисертанта у підготовці результатів досліджень до публікації. У наукових розробках, що висвітлені у статтях опублікованих разом із співавторами, участь здобувача полягає в отриманні клінічних результатів, статистичній їх обробці, оформленні статей.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи викладені на 39 підсумковій науковій конференції (Тернопіль, 1996 рік), 40 підсумковій науковій конференції (Тернопіль, 1997 рік), 42 підсумковій науковій конференції (Тернопіль,1999 рік), 44 підсумковій науковій конференції (Тернопіль, 2001 рік), науково–практичній конференції "Цереброваскулярні захворювання та їх профілактика" (Івано-Франківськ - Яремча, 2000 рік), пленумі науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України (Тернопіль, 2001 рік), на засіданнях обласного товариства лікарів-невропатологів (1998, 1999, 2000 рік). Дисертаційну роботу розглянуто і рекомендовано до захисту на міжкафедральному засіданні спільно із науковою комісією Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського (27 грудня 2000 року).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 друкованих робіт, із них 3 статті у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України (3 статті одноосібні), 6 статей та тез доповідей у збірках наукових праць (4 – одноосібних).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 151 сторінках комп'ютерного тексту та складається із вступу, огляду літератури, розділу з описом матеріалів і методів дослідження, двох розділів, в яких викладені результати власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, переліку використаних джерел. Робота ілюстрована 26 таблицями, 16 рисунками. Список літератури включає 232 джерела, із них кирилицею - 165, латиницею - 67 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. З метою вивчення особливостей патології гемореологічної системи у динаміці гострого періоду порушення мозкового кровообігу в залежності від етіологічного фактора, важкості перебігу захворювання, а також для встановлення можливостей медикаментозної корекції, було обстежено 126 хворих на геморагічний та ішемічний інсульт ( ГІ, ІІ ), які знаходились на лікуванні у ІІ та ІІІ неврологічних відділеннях Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні. Серед обстежених хворих 80 (63,5 %) перенесли ішемічний інсульт у різних судинних басейнах головного мозку, 46 (36,5 %) – геморагічний інсульт різної локалізації. Контрольну групу склали 20 хворих із дисциркуляційною атеросклеротичною або гіпертонічною енцефалопатією І-ІІ стадії (ДЕП). З порівняльною метою було обстежено реологічні та коагуляційні показники крові у 20 здорових донорів.

Серед хворих у віці до 50 років було 12 пацієнтів (9,6 % від загального числа), від 50 до 59 років – 38 (30 %), від 60 до 69 років – 47 осіб (37,5 %), від 70 до 79 років – 24 (19 %) і 80 років та старше - 5 хворих (3,9 %). Більшу частину обстежених склали чоловіки 83 (65,8 %), жінок було 43 (34,2 % від загальної кількості пацієнтів). Інфаркт мозку найчастіше локалізувався в басейні середньої мозкової артерії – 51 випадок (63,8 %), дещо рідше у вертебро-базілярному басейні – 25 (31,2 %). Крововилив найчастіше виникав у тім'яній частці головного мозку -18 пацієнтів, що становило 39,1 % від загальної кількості, в підкорковій ділянці -14, що становило 30,4 %.

При обох видах гострих порушень мозкового кровообігу найчастіше виникненню інсульту передував атеросклероз поєднаний з гіпертонічною хворобою 56 (44,4 %) та окремо атеросклероз 35 (27,7 %). На гіпертонічну хворобу та атеросклероз поєднаний з нею хворіли 41 обстежений (89,1 %) з геморагічним інсультом, що вдвічі більше, ніж при інфаркті мозку (41,5 %). Це підтверджує вплив підвищеного артеріального тиску, як вирішального етіологічного фактору мозкового крововиливу (Карандашов В.І. та ін., 1997).

Стенокардія та наслідки перенесеного інфаркту міокарда в хворих на ІІ зустрічалися однаково часто - 9 (11,4 %) та 10 випадків (12,5 %). В той же час, у жодному випадку ГІ таких захворювань не виявлено.

Аналізуючи клінічну картину, ми виділили такі основні скарги хворих: головний біль, паморочення, затерпання і слабість у руках і ногах. Половина пацієнтів – 63 (50 %) скаржилася на слабість або затерпання в кінцівках. Ці симптоми турбували 43 (53,7 %) на ішемічний і 20 (43,5 %) хворих на геморагічний інсульт.

Головний біль розпираючого характеру турбував 55 хворих або 43,6 % від загального числа. При чому хворі на геморагічний інсульт скаржилися на головний біль частіше - 25 обстежених (54,3 %), на ішемічний інсульт – 30 (37,5 % від їх загальної кількості). У хворих з інфарктом мозку головокружіння зустрічалося в 4 рази частіше, ніж при геморагічному інсульті.

При крововиливах у 56,5 % пацієнтів спостерігались кома або сопор різного ступеня вираженості, а при ішемічному інсульті лише у 10 % обстежених відмічено порушення свідомості. Геморагічні інсульти супроводжувалися відчутнішим ураженням пірамідної сфери, а саме глибокі парези або плегії були в 58,7 % хворих із крововиливом та лише в 26,2 % пацієнтів з ішемічним інсультом.

Згідно поставленої мети та призначеної терапії усі обстежені були розділені на дві групи: І - хворі на ішемічний інсульт, ІІ – хворі на геморагічний інсульт.

У стандартну лікувальну схему хворих на ішемічний інсульт входили препарати, які в першу чергу направлені на покращання перфузії мозку і включали в себе вазоактивні препарати, що обмежують пошкодження мозкової тканини внаслідок ішемії (серміон, стугерон, інстенон), антикоагулянтну терапію (гепарин, фраксіпарин, пелентан, синкумар). Нейропротекторна терапія містила антигіпоксанти (вітаман Є), стимуляцію окисно-відновних процесів і покращання утилізації глюкози за допомогою призначення ноотропів (пірацетам, церебролізин, актовегін). Препарати призначались в середньотерапевтичній дозі згідно рекомендацій (Карлов В.А., 1996; Віленський Б.С., 1999; Волошин П.В., Тайцлін В.Й., 1999). Обстежених І групи поділили на три підгрупи: 1 підгрупа – 25 осіб, яким у лікувальну схему із антиагрегаційною ціллю включали дипіридамол, 2 - підгрупа – 25 пацієнтів, які отримували ацелізин, 3 підгрупа – 30 хворих, яким до загальної схеми лікування додавали тиклопідин. Серед пацієнтів 1 підгрупи основну кількість склали особи віком від 50 до 80 років – 22 (84 %), чоловіків було 18 (72 %), жінок – 7 (28 %). Основна кількість хворих 2 підгрупи також була віком від 50 до 80 років (76 %), чоловіків було 18 (72 %), жінок 7 (28 %). Основна кількість хворих 3 підгрупи була віком від 50 до 70 років – 22 (73,3 %), жінок було 13 (43,3 %), чоловіків–17 (56,7 %).

Друга група складалась з двох підгруп: 1 підгрупа – 20 пацієнтів, які