LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування корекції реологічних та коагуляційних змін крові у хворих на геморагічний та ішемічний інсульти

отримували загальноприйняте комплексне лікування без включення антиагрегантів, 2 підгрупа – 26 осіб, яким до комплексного лікування додавали пентоксифілін. Стандартна терапія хворих на геморагічний інсульт включала в себе препарати, які стимулювали гемостаз, зменшували проникливість артеріальної стінки та антиферментні препарати (дицінон, епсилон-амінокапронова кислота, аскорутин, аскорбінова кислота, контрікал, гордокс) (Карлов В.А., 1996; Mehta V.,1996; Гельшфтейн М.С., Крилов В.В., 1998; Волошин П.В., Тайцлін В.Й., 1999). Основна кількість хворих 1 підгрупи була віком від 50 до 70 років – 19 (95 %), жінок було 6 (30 %), чоловіків – 14 (70 %). Серед пацієнтів 2 підгрупи було 14 чоловіків (53,8 %) та 12 жінок (46,2 %) віком від 50 до 80 років (88,5 %).

У цілому неврологічна симптоматика обстежених хворих була типовою, залежала від важкості інсульту і не відрізнялась від описаної іншими дослідниками (Зозуля І.С., 1996; Віничук С.М., 1996; Карандашов В.І. та ін., 1997).

Загальноклінічні аналізи проводились при поступленні хворих у стаціонар, у динаміці і перед випискою. Реологічні та коагуляційні показники крові у хворих вивчались на 1-3; 4-6; 7-8; 12-15 добу захворювання.

З реологічних та коагуляційних показників крові визначали агрегаційні властивості еритроцитів за методикою І.А. Ашкіназі в модифікації О.С. Островської (1988), спонтанну агрегацію тромбоцитів (САТ) за методикою Wu i Hoak (1974) у модифікації В.А. Лапотнікова та ін. (1982), в"язкість крові (ВК) визначали за допомогою віскозиметра капілярного ВК-4, гематокрит за загальноприйнятою методикою, фібриноген (Ф) за методом А. Claus (1956), активований парціальний тромбопластиновий час (АПТЧ) за методом J. Caen (1980), аутокоагуляційний тест (АКТ) за методом B. Berkard (1978) у скороченому варіанті.

Результати досліджень піддавали варіаційно-статистичній обробці (Поляков І.В., Соколова Н.С., 1975) із застосуванням програми "Microsoft Ехcel" персонального комп"ютера. Використовували загальноприйняті методи лінійної описової статистики й метод кореляційної матриці з обчисленням коефіцієнтів попарної кореляції. Мінімальний рівень достовірності для порівнювальних показників приймався як (р < 0,05).

Результати дослідження та їх обговорення. Першим етапом роботи було вивчення реологічних та коагуляційних показників крові у 80 хворих у гострому періоді ішемічного інсульту – 55 чоловіків і 25 жінок. Основна кількість обстежених (72,4 %) була середнього та похилого віку. Обстеження проводили на 1-3 добу захворювання. В залежності від важкості захворювання пацієнти були розділені на три групи. В першу групу увійшли хворі (17), неврологічний дефіцит яких в сумі становив до 39 балів за шкалою Гусєва Е.І. та Скворцової В.А. (1990). Друга група включала 21 обстеженого, неврологічний дефіцит яких був 40 балів. У третю групу входили 42 пацієнти з неврологічним дефіцитом більше 41 бала.

Реологічний стан крові у хворих з ДЕП І-ІІ стадії характеризувався тенденцією до гіперв"язкості, що проявлялось рівномірним підвищенням в"язкості крові, гематокриту, агрегації еритроцитів. Від показників здорових людей отримані результати мали відхилення в межах 10-25 %, (p<0,05). Показники коагуляційної системи не виходили за межі норми.

Разом із тим у гострому періоді ішемічного інсульту виявлені більш виражені реологічні та коагуляційні зміни показників крові. САТ збільшилась у 5 разів у порівнянні зі здоровими обстеженими (р<0,05) і на 35,5 % (р<0,05) у порівнянні з пацієнтами з ДЕП. Кількість неагрегованих еритроцитів (КНАЕ) знизилась на 26,2 % у порівнянні з здоровими обстеженими (р<0,05), а ступінь агрегації еритроцитів - на 61,3 % (р<0,05). Також вищим був гематокрит та в'язкість крові при достовірній різниці (р<0,05) у порівнянні як із показниками контрольної групи, так із здоровими особами.

Крім того, спостерігались достовірно вищі показники коагуляційних тестів: аутокоагуляційний тест у середньому скоротився на 10,4 %, активований парціальний тромбопластиновий час був нижчим від показників контрольної групи на 12,6 %. (р<0,05), а рівень фібриногену зріс на 42,5 % від контрольного показника (р<0,05).

Таким чином, можна зробити висновок, що у гострому періоді ішемічного інсульту виникає гіперкоагуляційний синдром, що підтверджує попередні дослідження про підвищену згортальну активність крові при ішемічних інсультах (Ноормаа І.А., Тедер М.А., 1980; Whitelaw A. et al., 1995; Весельський О.І., 1998). На фоні цих змін виникають порушення реології крові, що проявляється підвищеною агрегацією формених елементів крові та гіперв'язкістю крові. Вони достовірно вищі від показників здорових осіб і контрольної групи.

Отже, гемореологічні зміни є самостійним патогенетичним синдромом, який виникає при гострому порушенні мозкового кровообігу за ішемічним типом. Дані зміни не залежали від віку та статі пацієнтів, проте виявлено достовірну різницю у хворих із різною важкістю перебігу захворювання. Характерно достовірне погіршення реологічних та коагуляційних показників крові у хворих із більш важчим перебігом хвороби.

Обстежено 46 пацієнтів у гострому періоді ГІ. Серед них 28 чоловіків і 18 жінок. Основна кількість хворих (76 %) була віком від 60 до 75 років. На 1-3 добу захворювання спостерігалося підвищення в'язкості крові на 9,1 % у порівнянні з контрольною групою (р<0,05). Зріс на 4,5 % у порівнянні з контрольним показником гематокрит (р<0,05), спонтанна агрегація тромбоцитів - на 26,8 %, а еритроцитів – на 27 % від контрольних результатів (р<0,05). Коагуляційні показники при крововиливі були вищими у порівнянні зі здоровими пацієнтами та хворими на дисциркуляційну енцефалопатію. Аутокоагуляційний тест у середньому скоротився на 3,5 %, а активований парціальний тромбопластиновий час на 6,9 %, із недостовірною різницею від контрольних показників (р>0,05), хоча вони були вищими за межі норми (38-55 с). Це пов'язано, на нашу думку, з наявністю у певних пацієнтів великих коливань показників і можливої статистичної недостовірності у порівнянні з контрольною групою. Отримані результати узгоджуються з дослідженнями, якими встановлено гіперагрегацію еритроцитів та тромбоцитів і активацію згортальної системи у таких хворих (Левтов В.А. та ін., 1982; Василенко Ф.І., 1990; Бурцев Е.М. та ін., 2001; Танашян М.М.та ін., 2001).

Як видно з проведених досліджень, на фоні гіперкоагуляційного синдрому формується і гіперв'язкість крові, яка обумовлена гіперагрегацією, зростанням в"язкості крові, згущенням (підвищення гематокриту), зростанням рівня фібриногену. Проаналізувавши ці зміни у хворих з крововиливом в залежності від статі, віку та важкості захворювання, було встановлено достовірну різницю між показниками лише при різному ступеню важкості перебігу захворювання.

Отже, отримані результати доводять формування на фоні гіперкоагуляційного синдрому в гострому періоді геморагічного інсульту синдрому підвищеної в"язкості, який обумовлений збільшенням агрегації