LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування корекції реологічних та коагуляційних змін крові у хворих на геморагічний та ішемічний інсульти

тиклопідину неврологічний дефіцит зменшився на 12,1 %, що було достовірно вищим за показники після лікування в інших двох групах.

Отже, отримані результати дають підставу зробити висновок, що на гемореологію найбільш суттєво впливає тиклопідин. На нашу думку даний факт пов"язаний з тим, що разом із значним зниженням агрегаційної здатності тромбоцитів, тиклопідин, у порівнянні з іншими препаратами, суттєво знижує агрегацію еритроцитів ( Tanahashi N. et al., 1993; Brint S.U., 1996; Грицай Н.М. та ін., 1999).

Як уже зазначалось вище, при мозкових крововиливах виникає синдром підвищеної в'язкості крові та гіперкоагуляції, що потребує відповідного лікування. З цією метою усі хворі з геморагічним інсультом були розподілені на 2 підгрупи. До 1 підгрупи увійшло 20 пацієнтів, які отримували стандартне лікування без включення антиагрегантних препаратів.

Після проведеної терапії не спостерігалось покращання реологічних показників крові. Спонтанна агрегація тромбоцитів збільшилась на 33,8 % у порівнянні з показником до лікування, а кількість неагрегованих еритроцитів зросла з недостовірною різницею з попереднім показником. Також недостовірно підвищилась і в'язкість крові. Найбільш виражено змінився гематокрит, який знизився на 4 % у порівнянні з показником до лікування і практично досяг контролю (0,4720,004) л/л. Після проведеного лікування спостерігалося зменшення гіперкоагуляції. Рівень фібриногену знизився на 12 %., подовжився час згортання в АКТ. На 12-15 добу на фоні стандартного лікування не було покращання реологічних показників крові, зокрема, залишався синдром підвищеної в"язкості, а агрегаційні властивості формених елементів збільшувалися. Проте після проведеної терапії покращився загальний стан хворих, зменшився неврологічний дефіцит на 6,5 % у порівнянні з станом до лікування (р<0,01). Це стало підставою для висновку про те, що стандартне лікування не впливає на реологічні зміни показників крові при геморагічному інсульті.

На фоні стандартної терапії хворим у гострому періоді геморагічного інсульту призначався препарат пентоксифілін по 1,0 г на добу довенно крапельно протягом 12-15 днів. Включення до комплексного лікування пентоксифіліну на 12-15 добу призводить до покращання всіх реологічних показників крові. В'язкість крові та гематокрит досягли контрольних показників з незначною різницею до 1,2 % (р>0,05). Суттєво зменшилась агрегація формених елементів крові. Значних позитивних змін зазнала еритроцитарна ланка. Кількість неагрегованих еритроцитів збільшилась на 20 % у порівнянні з показником до лікування (р<0,05), а ступінь їх агрегації знизився наполовину. Спонтанна агрегація тромбоцитів зменшилась у порівнянні з показником до лікування на 15 % (р<0,05). Покращилися всі коагуляційні показники крові, зменшився гіперкоагуляційний синдром. Але АКТ не досяг контрольних результатів, а час утворення фібринового згустка подовжився в середньому на 4 % у порівнянні з даними до лікування (р<0,05). Разом з тим АПТЧ перевищував попередні показники на 17,6 % (р<0,05) та досягав норми. Після проведеного лікування спостерігалося зменшення неврологічного дефіциту і покращання загального стану хворих.

Аналіз отриманих результатів показав, що під дією пентоксифіліну спонтанна агрегація тромбоцитів зменшилась на 14 %, а під впливом стандартного лікування спостерігався зворотній зв"язок – вона зросла на 8 % у порівнянні з показником до лікування (р<0,05). Кількість неагрегованих еритроцитів під дією пентоксифіліну зросла на 30 %, у пацієнтів, які отримували традиційну терапію, практично не змінилася. В'язкість крові в обох групах знизилась, але при застосуванні пентоксифіліну в комплексному лікуванні вона була достовірно вищою на 8 %. Хоча гіперкоагуляція і зменшилась в обох групах, різниця між показниками не була достовірною.

Отже, під дією стандартного лікування не відбувалося позитивного впливу на агрегаційну здатність формених елементів крові, а спонтанна агрегація тромбоцитів навіть зросла. В той же час пентоксифілін суттєво покращував реологічні властивості крові на відміну від стандартного лікування. На гіперкоагуляцію обидві програми лікування значного впливу не мали.

Позитивний вплив пентоксифіліну на реологічні зміни крові супроводжувався значним зменшенням неврологічного дефіциту. При включенні його у комплексну терапію неврологічний дефіцит в обстежених хворих зменшився на 15,8 % згідно шкали важкості, а під впливом стандартного лікування лише на 6,5 %, при достовірній різниці між ними (р<0,001).

Таким чином, нами встановлено, що при гострих порушеннях мозкового кровообігу не залежно від його типу, на фоні гіперкоагуляції виникає синдром гіперв'язкості, який проявляється підвищенням агрегації еритроцитів, тромбоцитів, зростанням в'язкості крові, гематокриту та рівня фібриногену. Між цими синдромами існує кореляційний зв'язок, при ішемічному інсульті (r=-0,35), (р<0,05), а при геморагічному (r=-0,26), (p<0,05). Ці зміни не залежать від статі та віку хворих, а залежать від важкості перебігу інсульту. Динаміка змін реологічних та коагуляційних показників крові протягом 12-15 діб гострого періоду захворювання мала спільні тенденції і була дещо вищою на 7-8 день при крововиливі, що, на нашу думку, зумовлено важчим станом обстежених хворих.

Таким чином, нами встановлено, що тиклопідин має суттєвий позитивний вплив на реологічні показники крові в гострому періоді ішемічного інсульту в порівнянні з дипіридамолом і ацелізином, що супроводжується відповідно і покращанням стану хворих. Крім того, під дією стандартної терапії гострого періоду геморагічного інсульту не спостерігається суттєвого покращання реологічних показників крові, а включення до її складу пентоксифіліну зменшує агрегацію тромбоцитів і еритроцитів, в'язкість крові. Проте, нами не виявлено впливу пентоксифіліну на гіперкоагуляційний синдром. Ці дані свідчать про необхідність і доцільність включення пентоксифіліну в комплексне лікування хворих у гострому періоді геморагічного інсульту.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у з"ясуванні динаміки змін реологічних та коагуляційних показників крові й проведенні їх порівняльного аналізу при геморагічному та ішемічному інсультах, впливу їх на перебіг захворювання та обгрунтуванні диференційованих програм лікування.

2. У гострому періоді інсульту не залежно від його характеру спостерігається виникнення синдромів підвищеної в'язкості крові та гіперкоагуляції, які не залежали від віку та статі хворих, а визначались важкістю перебігу захворювання.

3. Гострий період геморагічного та ішемічного інсультів супроводжується практично однотипною динамікою наростання змін реологічних та коагуляційних показників крові в бік погіршення в"язкості крові, наростання агрегації тромбоцитів та еритроцитів, гіперкоагуляційного синдрому.

4. При геморагічному інсульті на 7-8 добу захворювання виявлено підвищення