LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування лікувальної тактики при поєднаних доброякісних процесах матки

невротизм, іпохондрію та істерію, вегетосудинну неповноцінність (мігрені, непритомні стани, вестібулопатії).

Характеризуючи особливості менструальної функції у обстежених хворих, слід відзначити, що у жінок із міомою матки вік настання менархе у більшості випадків (64,24%) припадає на 12-14 років, тоді як, у жінок основної групи та хворих з внутрішнім ендометріозом переважає запізнений початок місячних (63,18% та 66,12% відповідно). Поряд із переваженням в основній групі жінок із рясними менструаціями (53,24%), у цих жінок частіше реєструється і поліменорея (21,39%), й болісні місячні (81,59%).

Комплекс досліджень, крім загальноприйнятого гінекологічного огляду, містив у собі пальпацію молочних залоз і регіонарних лімфовузлів з наступним ультразвуковим скануванням і мамографією. Відзначений досить високий відсоток жінок із ДПМ, що мають доброякісні захворювання молочних залоз (86,9%). Досить часто доброякісні процеси в матці поєдналися з дифузійними (68,7%) й вузловими (7,1%) формами змін молочних залоз. Крім того, значно частіше патологія молочної залози виявлялася при поєднанні міоми й ендометріозу матки.

Труднощі диференціальної діагностики ПДПМ потребують застосування нових неінвазивних, економічно доступних диференціально-діагностичних критеріїв при визначенні ДПМ. Найбільш доступним методом є ультразвуковий. Нами вперше запропонована методика побудови ультразвукових гістограм при ДПМ. Побудова гістограм при ехографічній диференціальній діагностиці міоматозних гіперплазій й ендометріоїдних гетеротопій при поєднанні міоми й ендометріозу матки, дозволяє підвищити діагностичну цінність ультразвукової ехографії й включити цей метод у скринінгову програму обстеження хворих з ПДПМ.

Дослідження рівня ЛГ та ФСГ у жінок із міомою матки й генітальним ендометріозом показало наявність виражених змін у гіпоталамо-гіпофізарній системі, що виявлялось порушенням гормонопродукції у таких хворих. Про це можна судити по підвищенню рівня ЛГ як у першу, так і в другу фази менструального циклу в цих жінок. У І фазу менструального циклу в жінок основної групи ЛГ становив 45,23,8 МО/л, а в ІІ фазу - 31,22,7 МО/л (р<0,05 у порівнянні між фазами циклу). Крім того, рівень ЛГ у пацієнток з поєднанням міоми й ендометріозу матки, достовірно відрізнявся від показників обох груп порівняння, як у першу, так і другу фази циклу. Виявлені зміни відображають порушення стану центральних механізмів гормональної регуляції при поєднанні міоми й ендометріозу матки. При вивченні рівня ФСГ у плазмі периферичної крові у хворих міомою матки та генітальним ендометріозом, а також жінок основної групи, виявлене статистично достовірне збільшення вмісту цього гормону як у І, так і в ІІ фазах менструального циклу, порівняно з групою здорових жінок. Особливо виражений гормональний вибух відзначений у хворих при поєднанні міоми й ендометріозу матки (39,4 нмоль/л проти 5,6 нмоль/л у контрольній групі). При цьому спостерігалося синхронне збільшення як фолітропіну, так і лютропіну. Встановлено, що базальний рівень пролактину у хворих з ДПМ у середньому був вище, ніж у здорових жінок, особливо в першу фазу циклу. Характерно, що найбільші величини пролактину в крові зареєстровані в жінок із поєднанням міоми й ендометріозу матки (734,55,3 мМО/л проти 279,37,05 мМО/л, р<0,05), у той час, як у жінок із міомою матки рівень пролактину практично не відрізнявся від аналогічного показника здорових жінок.

Відповідно до даних гормонального обстеження, у жінок із міомою матки показники естрадіолу статистично не відрізнялися від показників у здорових жінок. При внутрішньому ендометріозі спостерігалося достовірне зростання естрадіолу як у першу, так і другу фазу циклу в порівнянні з контролем (р<0,05). Виявлена гіперестрогенія була також характерна і для хворих із поєднанням міоми й ендометріозу матки, причому рівень естрадіолу був вище в 2 рази, у порівнянні з контролем. Досліджуючи утримання прогестерону в здорових жінок і хворих доброякісними процесами матки, встановлено, що в лютеіновій фазі циклу рівень прогестерону в здорових жінок більш ніж у 15 разів перевищує аналогічний показник у фолікуліновій фазі. При аналізі утримання прогестерону у хворих із ДПМ установлено, що при різних доброякісних процесах матки зберігається характерна для здорових жінок закономірність збільшення рівня прогестерону в ІІ фазу менструального циклу. Однак ступінь виразності його збільшення значно нижчий в обстежених жінок і залежить від виду доброякісного процесу матки. Так при міомі матки відзначене збільшення прогестерону в 4-5 разів, при внутрішньому ендометріозі й поєднанні його з міомою матки, відзначений значно менший рівень прогестерону у другу фазу циклу. Ці факти підтверджують виявлену нами при загальноклінічному обстеженні жінок з ДПМ недостатність лютеїнової фази менструального циклу.

З огляду на класичне положення ендокринології про наявність позитивного або негативного зворотнього зв'язку між рівнями гонадотропінів і стероїдних гормонів, ми проаналізували отримані результати в цьому напрямку. Незважаючи на спрямовані зміни рівнів ФСГ та естрадіолу як у першій, так і в другій половинах менструального циклу при ДПМ, при поєднанні міоми й ендометріозу матки рівень ФСГ зростає в 7-8, а ЛГ в 15 разів. Такий "гормональний вибух" гонадотропінів може бути результатом розладів, викликаних хронічно існуючим неадекватним механізмом зворотнього зв'язку з боку гонад. Якщо естрадіол індукує початок піка секреції гонадотропінів, а чутливість гонадотрофів до гонадотропін-рилізінг гормонів визначається ступенем попередньої естрогенізації, то можливо, що підвищення рівня естрадіолу при ДПМ викликає максимальний аутокаталітичний ефект гонадотропін-рилізінг гормонів на його рецептори. Ці процеси, у свою чергу, ініціюють пік секреції гонадотропінів.

Порівнюючи отримані дані про гормональні порушення у хворих з ДПМ, зрозумілими стають й особливості перебігу цих захворювань, які супроводжуються в 75,6% порушенням менструальної функції, в 25,9% дизпареунією, в 22,4% безпліддям, в 38,3% вегетоневротичними реакціями та значною частотою патології молочної залози - 86,9%.

Враховуючи, що апоптоз грає вирішальну роль у координуванні функції жіночої репродуктивної системи, отримані результати про рівень гонадотропних та стероїдних гормонів слід розглядати, як доказ порушення програми апоптозу при ПДПМ. Підтвердженням цьому є високі рівні гонадотропінів та естрогенів у плазмі крові жінок із ДПМ, які, за даними літератури, блокують апоптоз.

Таким чином, виникає необхідність розробки медикаментозної терапії, спрямованої на зниження рівня гонадотропних та стероїдних гормонів, отже, спрямованої на розблокіровку програми апоптозу, припинення розповсюдження ендометріоїдних гетеротопій та міоматозних гіперплазій. Можливість оцінювати рівень гормонів у динаміці лікування підвищує практичну