LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування лікувальної тактики при поєднаних доброякісних процесах матки

значимість лікувальної програми регулювання апоптозу.

Насиченість патологічними процесами при ДПМ, вивчена нами, сприяє формуванню системних порушень у гіпофізарно-гонадній системі, припускає виражені зміни в гіпофізарно-наднирковозалозовій системі. Нами встановлено, що при міомі матки рівень АКТГ збільшується й перевищує показники у здорових жінок у 1,4 рази, при цьому концентрація кортизолу підвищувалася незначно - на 5-12%. Відзначене збільшення показників АКТГ, потрібно організму не стільки для подолання початкових ефектів стресорного впливу, скільки для запобігання надмірності реакції на нього. Супутнє цьому невисоке утримання кортизолу свідчить про незначну напругу адаптаційних процесів при міомі матки.

На відміну від попередньої групи жінок, при наявності внутрішнього ендометріозу, виявлено значне підвищення концентрації обох гормонів (АКТГ - більш ніж у 3 рази, кортизолу - у 2,5 рази), що вказує на збільшення ступеня стресорного впливу і напругу механізмів адаптації, а також на підвищену потребу організму в кортизолі у хворих з ендометріозом матки.

Увагу привертає співвідношення АКТГ і кортизолу при поєднанні міоми й ендометріозу матки. У них виявлене зниження показників обох гормонів майже в 2 рази. Отримані дані в основній групі свідчать про глибокі зміни в системі гіпофіз-кора наднирників і про зрив механізмів адаптації на фоні одночасного розвитку міоми й ендометріозу матки. Більш низька концентрація гормонів у крові жінок із поєднанням міоми й ендометріозу матки може бути розцінена, як результат посиленого споживання гормону для забезпечення компенсаторно-адаптаційних реакцій. Недостатність реакції системи екстреної адаптації в жінок із поєднанням міоми й ендометріозу матки, мабуть, зв'язана як із вихідним преморбідним фоном, так і з вихідним станом системи АКТГ-кора наднирників.

Аналізуючи стан вісі гіпоталамус - гіпофіз - надниркові залози при ДПМ, слід зазначити, що ці зміни корелюють із особливостями перебігу ДПМ, при яких значно часто спостерігаються хитливий настрій (37,3%), подразливість (34,7%), емоційна лабільність (38,6%), схильність до депресій (26,8%). Деякі симптоми нагадують так званий синдром хронічної втомленості - зниження працездатності (20,3%), безсоння (27,5%) та ін. Все вище зазначене дозволяє сформулювати гіпотезу про відносну недостатність вісі гіпоталамус - гіпофіз - надниркові залози (ГГНЗ) при поєднанні міоми й ендометріозу матки. Зважаючи на те, що гормони цієї вісі сприяють фізіологічному та поведінковому збудженню, можливо припустити, що вони причетні до значної пасивності та втомленості у хворих з ПДПМ, у яких має місце синдром хронічної втомленості. Отримані дані диктують необхідність подальшого пошуку терапії, адекватної порушенням вісі ГГНЗ.

Враховуючи, що глюкокортикоїди - це важливі фізіологічні агенти, які індукують апоптоз, отримані дані про рівень цих гормонів вказують на відсутність індукції апоптозу при поєднанні міоми й ендометріозу матки внаслідок їх низької концентрації. Це дає можливість шляхом регуляції рівня гормонів вісі ГГНЗ запустити програму апоптозу при поєднаних доброякісних процесах матки, слідкувати за ефективністю проведених заходів, запобігти розвитку цієї патології.

Поєднання міоми й ендометріозу матки жадає від організму жінки швидкої мобілізації захисних сил і викликає активацію багатьох захисних механізмів. Це підтверджується і нашими дослідженнями. У хворих з поєднанням міоми й ендометріозу матки відзначений високий рівень цАМФ у крові. Як видно з приведених даних, у цих хворих у порівнянні зі здоровими жінками, рівень цАМФ зростає більш ніж у 50 разів, у порівнянні з групою хворих міомою матки - у 30 разів і в порівнянні з хворими на ендометріоз матки майже в 20 разів.

Оскільки позаклітинний цАМФ виявляє системну дію на фізіологічні та метаболічні процеси, стимулюючи їх до підвищених навантажень, то його можна кваліфікувати як сигнал тривоги на клітинному рівні. Відповідно до цього, отримані у нашій роботі результати про утримання циклічного аденозинмонофосфату в крові хворих доброякісними процесами матки, можна оцінити як "клітинний лемент", що закликає до порядку всі органи та системи.

З огляду на тісний взаємозв'язок циклічних нуклеотидів із усіма ланками нейроендокринної системи є перспективним вивчення циклазної системи у взаємозв'язку з іншими змінами при доброякісних процесах матки.

Сигнальний каскад, повязаний із активністю цАМФ, використовується величезною кількістю агоністів, насамперед тих, дія яких повязана з експресією функцій клітин, ростовими процесами, проліферацією. Залучення цього каскаду як одного з каналів перенесення сигналу у вісі гіпоталамус-гіпофіз-надниркові залози-яєчники, утворює механізм, на рівні якого забезпечується взаємодія гормонів із регуляторами, що впливають насамперед на апоптоз. Іншими словами, можливо, має місце спільне використання сигнального шляху всіма системами, яким є цАМФ. Це може використовуватися, як ранній скринінговий тест при ПДПМ.

Нами вивчений стан адаптивної реактивності в жінок з ПДПМ -ІЛ-1,ІЛ-2,ЧНП. Аналізуючи одержані показники в основній групі та групах порівняння, ми установили, що у всіх цих жінок, параметри ендогенних імуномодуляторів достовірно відрізняються від показників у крові здорових жінок . Відповідно до отриманих нами даних у здорових жінок у крові визначається деяка кількість інтерлейкіна-1 (0,070,06 пг/мл).

Згідно наших даних рівень ІЛ-1 при міомі матки вірогідно відрізняється від показників у здорових жінок і значно зростає у жінок із ендометріозом матки. Однак при поєднанні міоми й ендометріозу матки рівень ІЛ-1 зростає майже в 35 разів. Це свідчить, що поєднання міоми та ендометріозу матки супроводжується активацією багатьох біологічних процесів, модульованих значними концентраціями ІЛ-1 у крові. У той же час у жінок основної групи були відсутні ознаки гострофазової запальної відповіді, саме котрій притаманні такі високі показники ІЛ-1 у крові.

ІЛ-2 є одним із ключових чинників розвитку імунної відповіді. Отримані нами дані вказують на присутність ІЛ-2 у крові здорових жінок у кількості 3,050,58 пг/мл. У жінок із міомою матки відзначається збільшення рівня ІЛ-2 майже в 2 рази в порівнянні з контрольною групою. Ще більше зростання відзначене в жінок з ендометріозом матки (13,420,53 пг/мл). При поєднанні міоми й ендометріозу матки зареєстровано збільшення ІЛ-2 майже в 10 разів. Таке збільшення рівня ІЛ-2, очевидно, сприяє напрузі імунної системи. Таким чином, отримані дані свідчать про безумовну роль ендогенних імуномодуляторів у патогенезі доброякісних процесів матки. Підвищення рівня цитокінів у крові, особливо виражене при поєднанні міоми та ендометріозу матки, свідчить про досить напружену активність імунної відповіді та інших біологічних процесів в організмі обстежених жінок.

У наших дослідженнях