LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування лікувальної тактики при поєднаних доброякісних процесах матки

ділянки міжм'язового набряку та поодинокі лімфоцити. Відмічається значна проліферація залоз ендометрія, переважають залози великих розмірів, які розташовуються хаотично, у поодиноких випадках залози звиті, просвіт їх значно розширений, місцями утворюють кістоподібні порожнини. У просвіті частин залоз є безструктурний вміст (при еозинофільному фарбуванні). Зустрічаються залози з наявністю еритроцитів у просвіті. Велика кількість залоз оточена клітинами децидуальноподібного характеру, епітелій місцями багаторядний і проліферує у просвіт, відзначається виражена псевдостратифікація епітелія залоз, місцями без наявності дисинхронозу епітелія, має місце невисока мітотична активність. Імуногістохімічна реакція на ЕР виявлена в епітелії частин залоз в цитоплазмі, де відмічається псевдостратифікація епітелія, головна позитивна реакція відмічена в апікальних частинах залоз із вмістом просвіту, зрідка в ділянках близько розташованих сполучнотканинних волокон (експресія ЕР відповідає 1-1,5 бала). Мають місце множинні дрібні вогнища високої експресії в елементах клітин строми, котрі дають високу експресію в ядрах клітин і цитоплазмі.

При аналізі даних імуногістохімії виявлено, що у стромальних елементах кількість ЕР набагато більша в порівнянні з залозистими структурами. Характерна виражена експресія у ядрах клітин, середнього та низького ступеня в цитоплазмі. При поєднанні ендометріозу з міомою матки експресія виражена у більшому ступені.

Можна передбачити, що виявлена експресія рівня ЕР, яка поєднується зі збільшенням рівня естрадіолу в периферійній крові жінок із ГЕ та ПДПМ відображають істотні порушення ендокринного гомеостазу в таких хворих, а, можливо, що це повязано з порушенням програми апоптозу у хворих з ДПМ.

Пояснюючи клінічну картину єндометріозу при різних локалізаціях захворювання, деякі автори вводять поняття "функціональної активності вогнищ". У нашому дослідженні критеріями морфофункціональної активності ендометріоїдних гетеротопій та міоматозних гіперплазій варто вважати варіабельність стромально-мезенхімальних взаємовідношень при ДПМ, виражену експресію ЕР, як у цитоплазмі, так і ядрі клітин. Причому, при ПДПМ ця експресія більш виражена, яка сполучиться і з більш вираженою клінічною картиною ПДПМ та ступенем проліферації ендометрія, виразністю гормональних порушень.

Виходячи з концепції апоптозу, можна припустити, що при ДПМ порушення цієї програми пов'язане з порушенням програми епітеліальної цитодиференціровки й функціональної активності тканин, розташованої у стромі, стан якої при ДПМ значно змінений.

Спираючись на отримані результати і з огляду на дані інших дослідників, що вивчали проблеми доброякісних процесів матки, можна припустити, що в розвитку змішаних доброякісних процесів матки відіграють роль такі ж самі чинники, що сприяють послідовному або одночасному розвитку міоми й ендометріозу матки.

Поєднання міоми й ендометріозу матки - це не просто поєднана доброякісна патологія матки, а захворювання всього організму, тому основною тактикою є проведення консервативного лікування з урахуванням відомих патогенетичних ланок розвитку захворювання: ушкодження взаємозв'язків у системі гіпоталамус - гіпофіз - наднирники - яєчники, порушення адаптивної реактивності та клітинно-мембранного метаболізму. Аналіз отриманих нами даних показав, що в патогенезі ДПМ значну роль крім порушень у вісі гіпоталамус-гіпофіз-яєчники, грають запальні процеси, що супроводжується підвищенням рівня лейкотриєнів, має місце напруження адаптивної реактивності, що виявляється підвищенням рівня цитокінів; змінюються показники системи екстреної адаптації та клітинно-тканинного обміну. Все вище зазначене, а також недостатня ефективність гормономодулюючої терапії диктує необхідність призначення комплексної терапії, яка впливатиме на всі ланки розвитку ДПМ.

На підставі викладених вище чинників нами проведена комплексна медикаментозна терапія хворих з ДПМ. Клінічна група хворих з 77 жінок із поєднанням міоми й ендометріозу матки (основна група) піддавалась комплексній терапії, яка включала гормонотерапію, вобензім, лаферон, месулід, тіотриазолін, мілдронат, фітотерапію, при необхідності електрофорез із 2% водним розчином мумійо. Групи порівняння становили 124 хворих, які отримували загальноприйняте лікування, без застосування вище зазначених препаратів.

Регулярно, не рідше одного разу на три місяці, всі жінки оглядалися гінекологом, за показаннями проводилося УЗД. Оцінювалася динаміка порушення менструального циклу, інтенсивність і тривалість больового синдрому, обєм матки та стан ендометрію за даними УЗД. Клінічний ефект проведеного лікування оцінювали на підставі скарг хворої, загального стану, характеру менструальної функції та даних вагінального дослідження кожні 3 і 6 місяців протягом 2-х років після закінчення курсу терапії. Більшість хворих знаходились під спостереженням протягом 3-7 років.

При порівняльній оцінці різних варіантів консервативного лікування ми, як й інші автори, розділяли "ефективне лікування", "частково ефективне лікування" та "неефективне лікування".

Під "ефективним лікуванням" ми мали на увазі повну стійку ліквідацію симптомів захворювання, прогресуючого зменшення розмірів ендометріоїдних гетеротопій, відсутність рецидиву захворювання протягом двох років після проведеного лікування. Позитивна динаміка супроводжувалася нормалізацією функцій гіпофіза та яєчників.

При "частково ефективному лікуванні" мала місце стійка ліквідація одного з ведучих синдромів захворювання (больового синдрому, синдрому гіпофізарно-яєчникової недостатності), а також позитивна динаміка показників, які характеризують функціональний стан гіпофізу, яєчників. "Неефективне лікування" проявлялося відсутністю зворотнього розвитку клініко-параклінічних проявів захворювання в динаміці лікування.

Нами проаналізований клінічний ефект застосування гормонів при ДПМ, а також проведена порівняльна оцінка ефективності різних гормональних препаратів при даній патології. При плануванні терапії враховували вік пацієнток, поширеність захворювання, ступінь виразності симптомів і бажання жінок відновити фертильність.

Нами встановлено, що найбільш ефективними препаратами в лікуванні ДПМ є золадекс, декапептил, оргаметрил, данол. Проведений порівняльний аналіз гормономодулюючої терапії при ПДПМ показав, що "ефективним" лікування було лише в 77,5% хворих, "частково ефективним" - 10,6%, "неефективним" - 11,9%. Слід відмітити, що лише призначення золадексу або декапептилу нормалізує гормональний стан до фізіологічного. Крім того, жоден із застосованих гормональних препаратів не змінив до фізіологічного рівень пролактину.

Проведене нами комплексне лікування в основній групі виявилося більш ефективним у плані ліквідації або зниження вираженості больового синдрому.

У результаті лікування кількість