LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування лікувальної тактики при поєднаних доброякісних процесах матки

хворих з сильним больовим синдромом в основній групі знизилася в 3,3 разів, у групі порівняння - у 2,7 разів; постійні болі в основній групі зменшилися в 6,5 разів, у групі порівняння - у 4 рази. Встановлено значне достовірне зниження ЛТ після лікування в усіх групах, однак він не досяг рівня здорових жінок.

У процесі лікування у жінок основної групи відзначено суттєву зворотню динаміку виявів, які характеризують хронічний запальний процес. Зникнення потовщення крижово-маткових зв'язок відмічено у 17,02% пацієнток основної та лише у 13,9% жінок групи порівняння, рухомість матки покращилась у 14,8% жінок.

Більш виражений нормалізуючий вплив розробленої терапії на функцію гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи знайшов пряме підтвердження при визначенні рівнів гіпофізарних та яєчникових гормонів у периферичній крові. У результаті застосованої терапії відзначається значне зменшення рівнів даних гормонів і наближення їх до нормальних величин. Комплексна терапія в основній і групі порівняння справила різний вплив. У жінок основної групи відзначалася нормалізація рівнів пролактину, ФСГ і ЛГ. У жінок у групі порівняння також відзначається вирівнювання цих показників (p<0,05) порівняно з групою хворих ПДПМ до лікування, але високий рівень зберігається порівняно з основною групою (p<0,05) для пролактину й ЛГ.

Застосоване нами лікування також справило різний вплив на функцію яєчників як в основній, так і в групі порівняння. Рівень естрадіолу достовірно знижувався в обох групах, наближаючись до рівня здорових жінок. У жінок основної групи відзначалося достовірне зниження рівня прогестерону у першу фазу, більш наближаючись до рівня здорових жінок, ніж у групі порівняння. Позитивний вплив справила комплексна терапія на усунення прогестерондефіцитного стану у другу фазу, яка підвищила ефективність гормонотерапії, при цьому рівень прогестерону досягав рівня здорових жінок.

Проведена комплексна терапія позитивно впливає на стан системи екстреної адаптації, підвищуючи не тільки рівень гормонів вісі гіпофіз-надниркові залози, але викликає часткову регресію багатьох симптомів психоемоційного напруження.

Рівень обох гормонів після комплексної терапії зростав майже в 2 рази, досягаючи рівня здорових жінок (р>0,05). Таким чином, дизрегуляція вісі гіпоталамус-гіпофіз-надниркові залози піддається медикаментозній корекції, яка не потребує кортикостероїдної терапії й корелює з позитивними клінічними змінами. Особливо ефективною виявилася терапія у відношенні нормалізації сну, працездатності, стабілізації емоцій, зменшенні дратівливості, нормалізації показників гемодинаміки.

Застосування комплексної терапії дозволило викликати часткову регресію багатьох симптомів, але особливо ефективною терапія виявилася у відношенні нормалізації сну, працездатності, стабілізації емоцій, зменшенні дратівливості, нормалізації показників гемодинаміки. Застосування тіотриазоліну в комплексному лікуванні значно покращує функціональний стан печінки, що виявляється підвищенням рівня альбумінів, глобулінів та альбуміно-глобулінового коефіцієнту.

При вивченні характеру змін циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) у хворих з ПДПМ, які отримували загальноприйняте лікування із застосуванням тіотриазоліну, ми можемо відзначити позитивний вплив препарату на стан клітинно-тканинного обміну. Судячи з отриманих даних, удосконалений комплекс терапії, яка вміщує в собі тіотриазолін, сприяв зменшенню рівня цАМФ. І хоча рівень цАМФ на фоні лікування тіотриазоліном не досягав рівня здорових жінок, він зменшувався більш ніж удвічі. Ми вважаємо, що тіотриазолін сприяє нормалізації клітинно-тканинного обміну.

Напружену активність імунної відповіді ми регулювали лафероном та вобензимом. Наші дослідження показали, що при проведенні комплексної терапії при ПДПМ, рівні ЧНП й ІЛ-1 схильні до зниження, однак при призначенні лаферону відзначається достовірне їхнє зниження. Рівень досліджуваних цитокінів не досягає рівня здорових жінок, але це, можливо, й необовязково тому, що може розвинутися імунодепресія. При аналізі клініколабораторних показників обстежених хворих із ПДПМ в процесі лікування отримані наступні результати. У хворих з ПДПМ, які отримували комплексну терапію, відмічалось нарастання концентрації гемоглобіну й кількості еритроцитів периферичної крові, підвищення Т-лімфоцитів, нормалізація рівня ЦІК, імуноглобулінів.

Як було вказано раніше, хворим із ПДПМ призначались гормональні препарати. При проведенні гормонотерапії, як правило, відмічаються нудота, запаморочення, іноді затримка рідини, збільшення маси тіла. Призначення комплексної терапії зняло ці проблеми у 72 (35,8%) жінок основної групи. Важливим моментом комплексної терапії є ефект новизни препаратів (месулід, лаферон,тіотриазолін, вобензим, мілдронат), який впливає на психологічний компонент терапії.

Адекватність застосованої тактики ведення найкраще перевіряється віддаленими результатами лікування. Уцілому хворі знаходилися під нашим спостереженням протягом 3-7 років, у тому числі до 2-х років після скасування комплексної терапії. Серед жінок, які знаходились під нашим спостереженням і лікуванням, необхідність у радикальному оперативному лікуванні виникла лише в 25 (12,4%). При цьому, показанням до екстирпації матки в обстежених нами жінок виявилися: швидкий ріст міоми матки або поновлення маткових кровотеч унаслідок зсуву міоматозного вузла убік його порожнини - 17 (8,4%), стійке рецидивування гіперпластичних процесів ендометрія - 2 (0,9%), стійкий больовий синдром - 2 (0,9%), розповсюдження ендометріоїдних гетеротопій - 4 (1,8%). Таким чином, використання відібраних і опробованих нами різних методів лікувального впливу продемонструвало можливість корекції метаболічних порушень і досягнення стабілізації обмінних процесів при правильному виборі лікувальної тактики в хворих із поєднанням міоми й ендометріозу матки. Це дозволяє запобігти хірургічного втручання при ПДПМ й спостерігати за такими хворими деякий час, повернувши їх до повноцінного суспільного життя.

У результаті проведеного ретроспективного епідеміологічного дослідження нами запропонована програма профілактики ДПМ. Епідеміологічні дослідження дозволили скласти карту для практичного використання, що містить 17 найбільше значимих (інформативних) чинників. Частина з них є характерною для кожного виду ДПМ, частина чинників є загальною, що підвищує ризик захворювання як міомою, так й ендометріозом матки. При проведенні обстеження за допомогою цієї карти присутність чинника відзначається хрестиком. Наявності трьох хрестиків в одній графі (М - міома матки; Е - ендометріоз матки; М+Е - міома + ендометріоз матки) досить для включення хворої у групу ризику щодо виникнення ДПМ. Для визначення груп ризику щодо розвитку ДПМ ми розробили схему моніторингу, спрямовану на активне виявлення і профілактику ДПМ