LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування лікування неспецифічних вульвовагінітів у дівчаток препубертатного віку

частота виявлення IgМ, підвищення рівня лізоциму. Застосування запропонованих схем лікування сприяло нормалізації показників локального захисту, яке найбільш повно відбувалось у групі дівчат із застосуванням для місцевого використання пробіотику „Симбітер-2", що є клінічно суттєвим, оскільки призводило до розвитку адекватної імунної відповіді на патогенні чинники.

Аналіз стану загального та місцевого імунітету в дівчат віком від 10 до 14 років після застосування різних схем терапії вульвовагініту показав, що через один місяць після лікування у периферичній крові дівчат, які отримували „Поліжинакс-вірго", достовірно знижувався вміст лімфоцитів порівняно з цим показником у дівчат, які приймали традиційне лікування. У дівчат, які отримували „Симбітер-2", суттєво підвищувався, порівняно з групою дівчат, які приймали традиційне лікування, вміст Т-лімфоцитів та їх субпопуляцій (теофілін-резистентних та теофілін-чутливих лімфоцитів).

Зміни рівнів sIgА, IgG та IgA у дівчат цієї вікової групи були різні в залежності від запропонованих схем лікування. Так, у піхвових виділеннях дівчат, які отримували „Поліжинакс-вірго" та „Симбітер-2", рівень sІgA залишився на рівні контролю. Разом з тим, у дівчат, які отримували „Симбітер-2", порівняно з групою дітей з традиційним лікуванням, у піхвових виділеннях рівень sІgA був достовірно вищим. В групі порівняння рівень sIgА достовірно знизився стосовно контрольних показників: 0,100,01 г/л проти 0,390,12 г/л (р<0,05), що свідчить про зниження місцевого протимікробного захисту в групі хворих на вульвовагініт дівчат, які отримували традиційне лікування.

У піхвових виділеннях дівчат, які лікувались препаратом „Поліжинакс-вірго", рівень IgG достовірно підвищувався, порівняно з групою хворих із традиційним лікуванням: 0,350,04 г/л проти 0,130,02 г/л (р<0,05), і був достовірно вищим за контроль: 0,230,05 г/л (р<0,05). У дівчат, які отримували „Симбітер-2", порівняно з групою дітей з традиційним лікуванням, у піхвових виділеннях достовірно був вищим рівень IgG: 0,250,04 г/л проти 0,130,02 г/л (р<0,05), значення якого відповідали контрольним. Рівень ІgA в групі В ІІ вірогідно знижувався стосовно стану до лікування: 0,030,01 г/л проти 0,060,01 г/л (р<0,05) і не відрізнявся від контрольного показника. В групі дівчат, що отримували „Поліжинакс-вірго" та традиційне лікування, не відбувалось нормалізації вмісту ІgA. Таким чином, у групі дівчат, які отримували запропоновану схему лікування із застосуванням препарату „Симбітер-2", визначені фактори місцевого захисту (sIgА, IgG та IgA) наблизились до контрольних показників. Рівень лізоциму у піхвових виділеннях після лікування був достовірно вищим, порівняно з показниками у дівчат, для лікування яких застосовували традиційну терапію: 0,043 0,013 г/л проти 0,014 0,004 г/л (р<0,05). С3-компонент комплементу після лікування у дівчат, які отримували „Поліжинакс-вірго" і „Симбітер-2", залишався на достатньо високому рівні, тоді як у дівчат з традиційним лікуванням у той же термін дослідження він не визначався.

Таким чином, застосування запропонованих схем лікування сприяло нормалізації основних захисних факторів місцевого імунітету як у групі дівчат, які отримували „Поліжинакс-вірго", так і в групі дівчат, які отримували „Симбітер-2", але в ІІ групі ці зміни були математично більш значущі. Окремо слід зазначити, що включення до терапії пробіотику „Симбітер-2" приводило до підвищення основних клітинних показників системного імунітету (вміст Т-лімфоцитів та їхніх субпопуляцій), хоча за своїм рівнем вони були вірогідно вищими за контроль.

Клінічна ефективність проведеного лікування при застосуванні різних схем терапії вульвовагінітів у дівчат препубертатного віку оцінювалась за суб'єктивними та об'єктивними ознаками.

Після отриманої терапії скарги на виділення мали місце у незначної кількості дівчаток усіх обстежених груп: у І групі у 5 % дітей, у другій групі – у 2 %, а в третій групі – у 10 % дітей.

Спостерігалось зникнення таких клінічних проявів захворювання, як гіперемія та набряк слизової зовнішніх геніталій у хворих усіх груп. У динаміці лікування виділення зі статевих шляхів не виявлялись у 90 % дівчат першої групи, у 95 % дітей другої групи та у 81 % дівчаток третьої групи.

Загалом, у результаті проведеного лікування у всіх групах хворих на вульвовагініт відзначалось зменшення клінічних проявів захворювання, проте в першій та другій групах дівчат значне покращення спостерігалось, відповідно, у 95 % і 98 % дівчат проти 71 % в третій групі. В другій групі хворих відмічалось зниження рецидивів захворювання з 17,0 % до 13,3 % та відновлення нормального мікробіоценозу зовнішніх статевих органів. Нормалізація клінічних і лабораторних показників у динаміці лікування відзначалась у 93 % дівчат першої групи, 95 % дівчат другої групи та у 88 % дівчат третьої групи. Слід зауважити, що у 10 % дітей першої групи та 15,1 % дівчат третьої групи мала місце повторна госпіталізація у віддалені строки (через 3−6 місяців).

Отже, використання в схемах лікування розширених принципів загальної і місцевої терапії із застосуванням пробіотиків приводить до отримання стійких позитивних результатів та дозволяє рекомендувати розроблену схему терапії для широкого впровадження в практику.


ВИСНОВКИ

В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання сучасної гінекології – удосконалення методів лікування запальних захворювань зовнішніх статевих органів у дівчаток препубертатного періоду із застосуванням пробіотиків на підставі вивчення клініко-мікробіологічних показників та імунного статусу в різні періоди статевого розвитку.

1. Запальні процеси зовнішніх статевих органів у дівчаток препубертатного періоду складають від 20,6 % до 27,8 % і посідають чільне місце в структурі загальної гінекологічної захворюваності, не маючи тенденції до зниження. Головними чинниками розвитку вульвовагінітів є екстрагенітальна патологія (46,0 %), насамперед захворювання ЛОР-органів (34,1 %), дитячі інфекційні захворювання (43,3 %) та глистна інвазія (11,4 %).

2. Основними клінічними проявами захворювання в препубертатному періоді є виділення зі статевих шляхів (95,5 %), свербіж вульви (20 %), печія (12 %), болісне сечовипускання (10 %), болі внизу живота (8 %). Найчастіше у дівчаток 10−14 років має місце хронічний перебіг захворювання (43,6 %), а у дітей 3−6 років – гострий вагініт (52 %).

3. При вульвовагінітах у дівчаток препубертатного віку формується суттєвий дисбаланс між показниками контамінації піхви облігатною та факультативною мікрофлорою. В порівнянні з нормою, статистично зростає рівень