LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування лікування патології шкіри та слизових оболонок у жінок з постоваріоектомічним синдромом

комплексне корегування поскастраційного синдрому у тварин "Естрожелем", "Клімадиноном" та "Вобензимом" нормалізує антиоксидний статус організму, запобігає розвитку в шкірі складних деструктивних змін і свідчить про необхідність та доцільність використання препаратів для попередження деструктивних змін шкіри у жінок, що стало підґрунтям для застосування їх у дерматологічній практиці в комплексному лікуванні жінок.

Нами було проаналізовано ефективність лікування хворих на ксероз шкіри, клімактеричну екзему, андрогенну алопецію, рожеві вугрі на тлі хірургічної менопаузи у 156 пацієнток.

Пацієнтки були поділені на три групи:

І групу – 62 жінки – склали хворі, які мали прояви шкірної патології (ксероз шкіри, клімактеричну екзему, андрогенну алопецію, рожеві вугри) на тлі постоваріоектомічного синдрому та отримували традиційне лікування.

ІІ групу – 64 жінки – склали хворі, які мали прояви шкірної патології (ксероз шкіри, клімактеричну екзему, андрогенну алопецію, рожеві вугри) на тлі постоваріоектомічного синдрому й одержували лікування "Клімадиноном", "Естрожелем" та "Вобензимом".

ІІІ група – 30 хворих з постоваріоектомічним синдромом без проявів шкірної патології.

За допомогою аналізу анамнестичних даних виявлено, що вік обстежуваних жінок коливався від 35 до 55 років. Віковий склад хворих практично не відрізнявся в різних групах. Більшість обстежуваних жінок була у віці 41–50 років. Тривалість хірургічної менопаузи в більшості обстежених жінок становила від 3 до 5 років в усіх групах.

Серед 62 пацієнток I групи з постоваріоектомічним синдромом, які мали прояви ксерозу шкіри, андрогенної алопеції, рожевих вугрів, клімактеричної екземи, було діагностовано клімактеричний синдром легкого (17 – 27,41 % ), середнього (26 – 41,93 %) і тяжкого (19 – 30,64 %) ступенів. Серед 64 хворих II групи легкий ступінь мали – 16 жінок (25,0 %), середній – 26 (40,62 %) і тяжкий – 22 (34,37 %). Дещо відрізнявся розподіл пацієнток у ІІІ групі: з легким ступенем було 16 жінок (53,33 %), середньої важкості – 10 (33,33 %) і з важким – 6 (20,00 %) (рис. 1).


Рис. 1. Розподіл жінок з ПОЕС залежно від важкості клімактеричного синдрому

(за індексом Купермана).


Можна зробити висновок, що постоваріоектомічний синдром у жінок, які мають ураження шкіри, перебігає важче і характеризується більш вираженою симптоматикою.

Найчастішою патологією шкіри, що спостерігалась у жінок з постоваріоектомічним синдромом, був ксероз шкіри, виявлений у всіх досліджуваних жінок (100 %). Дещо рідше спостерігались андрогенетична алопеція і рожеві вугри, найбільш рідкісною патологією була клімактерична екзема (рис. 2).


Рис. 2. Розподіл хворих з постоваріоектомічним синдромом залежно від шкірної патології.


Згідно з класифікацією лабораторії Віші (Франція, 1996), розрізняли три ступені важкості ксерозу шкіри.

Ми вирішили проаналізувати залежність важкості ксерозу від тривалості постоваріоектомічного синдрому, щоб визначити, чи правомірно вважати його основним етіологічним фактором даної патології (рис. 3).


Рис. 3. Залежність важкості ксерозу шкіри від тривалості постоваріоектомічного синдрому.


Як видно з наведеної схеми, для ксерозу характерна прямо пропорційна залежність важкості від часу, що минув після оперативного втручання. Так, сухість шкіри ІІІ ст. спостерігалась у всіх жінок з тривалістю ПОЕС понад 10 р., у випадку, якщо від операції минуло 5-10 р., також переважав ІІІ ст. ксерозу, хоча у 2 жінок з цієї групи спостерігався ксероз ІІ ст. і у 2 – І ст. При тривалості синдрому від 3 до 5 років переважав ІІ ст. ксерозу, що виявлявся в 70 % жінок, при тривалості від 1 до 3 років кількість жінок з І і ІІ ст. ксерозу практично не відрізнялась, а жінки, в яких від операції минуло менше 1 року, у 86 % випадків мали легкі прояви ксерозу.

Клімактерична екзема (долонно-підошовна кератодермія) була виявлена в І групі у 5-ти випадках (8,06 %), в ІІ – у 6-ти (9,37 %). Цей синдром розвивався на тлі дефіциту естрогенів і характеризувався такими ознаками: гіперкератоз на місці тиску і тертя долонь та підошов. У всіх пацієнток було відмічено еритему, яка переходила на бокові поверхні долонь і підошов, глибокі болючі тріщини та суб'єктивно – відчуття сухості й сверблячки. Слід сказати, що у всіх жінок з даною патологією тривалість постоваріоектомічного синдрому перевищувала 5 років.

Андрогенетична алопеція була виявлена в І групі у 38 жінок (61,29 %), в ІІ – у 40 (62,5 %). У жінок з постоваріоектомічним синдромом процес облисіння починався порідінням волосся в лобно-тім'яній ділянці за чоловічим типом. При цьому нами було відмічено дифузне порідіння волосся. Повного облисіння не спостерігалося. Волосся дещо втрачало пігментацію, тоншало, не досягало звиклої довжини.

Ми розрізняли 3 стадії алопеції відповідно до класифікації E. Ludwig: І стадія – порідіння волосся, що починається у тім'яній ділянці, фронтальна смужка завширшки 1-3 см залишається незмінною; ІІ стадія – помірно виражене порідіння волосся в тім'яній ділянці; ІІІ стадія – виражене порідіння волосся на широких ділянках фронтопарієтотемпоральної ділянки, волосся фронтальної частини залишається незмінним.

У більшості жінок спостерігали андрогенетичну алопецію І-ІІ ст, лише у 2 жінок втрата волосся була настільки значною, що можна було говорити про ІІІ ст. захворювання. Що стосується менш виражених форм захворювання, то обидві групи обстежених практично не відрізнялись за їх співвідношенням: в обох групах переважали жінки з легким ступенем облисіння –60,53 і 55 % відповідно, дещо менше було осіб з алопецією ІІ ст. – 14 жінок у І групі, що становило 36,84 %, і 17 – у ІІ (42,50 %). Як і у випадку з ксерозом, нам вдалось виявити чітку залежність вираження алопеції від тривалості постоваріоектомічного синдрому (рис. 4).


Рис. 4. Залежність ступеня андрогенетичної алопеції від тривалості постоваріоектомічного синдрому.


Так, виражена алопеція розвивалась лише через 10 років після оперативного втручання, серед групи жінок з алопецією ІІ ст. у 80 % минуло від 5 до 10 років від часу операції, а алопеція найменш вираженого І ст. була характерна переважно для жінок з тривалістю постоваріоектомічного синдрому менше 5 років. Якщо ж від часу операції минуло 1-3 роки чи менше, то при обстеженні виявляли лише незначне порідіння волосся, що вкладалося в клінічну картину андрогенетичної алопеції І ст.

Рожеві вугри – захворювання переважно шкіри обличчя, яке відзначається хронічним прогредієнтним перебігом та рефрактерністю до терапії. У більшості обстежуваних жінок дане захворювання виникало або загострювалось після оперативного втручання на жіночих статевих органах. Рожеві вугри було виявлено у І групі в 13 жінок (20,96 %), у ІІ – в 14 (21,87 %). Ми спостерігали найрізноманітніші клінічні форми розацеа (рис. 5).


Рис. 5. Розподіл жінок з постоваріоектомічним синдромом за клінічними формами