LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування лікування патології шкіри та слизових оболонок у жінок з постоваріоектомічним синдромом

рожевих вугрів


Найчастіше були виражені еритематозна (у І групі – в 6 жінок (9,67 %), у ІІ – в 7 (10,93 %), та еритематозно-папульозна форми в І групі – в 4 жінок (6,45 %), у ІІ – в 3 (4,68 %)), рідко траплялись папуло-пустульозна (в І групі – лише у 2-х випадках (3,22 %), ІІ – теж у 2-х випадках (3,12 %)) і вузлова форми (в І групі – лише в одному випадку, що склало 1,6 %, в ІІ – у 2-х випадках (3,12 %)).

При детальному аналізі отриманих даних нам не вдалось виявити будь-якої залежності клінічної форми чи локалізації рожевих вугрів від тривалості постоваріоектомічного синдрому. Власне, такий результат не викликав особливого здивування, оскільки ми не вважали дефіцит естрогенів основним причинним фактором для даного захворювання шкіри, хоча, безумовно, видалення яєчників мало виражений негативний вплив на перебіг розацеа.

Усім жінкам з рожевими вуграми ми провели дослідження пустул вмісту секрету сальних залоз, фолікулів вій та лусочок шкіри на наявність кліща Demodex folliculorum. У 12 із 27 хворих, що склало 44,44 %, було одержано позитивний результат.

Вищенаведене свідчить про те, що на тлі постоваріоектомічного синдрому в організмі жінок унаслідок змін гормонального фону та різкого зменшення кількості естрогенів виникає дисбаланс у всіх системах і органах, особливо в шкірі, яка має рецептори до естрогенів, що є сприятливим ґрунтом для розвитку цілої низки захворювань: ксерозу шкіри, андрогенної алопеції, рожевих вугрів, клімактеричної екземи.

Повторне обстеження жінок проводили через 3 місяці після початку курсу лікування. Окрім загальних схем, описаних вище (І група – замісна терапія естрогенними таблетованими препаратами, ІІ група – "Естрожель", "Вобензим" та "Клімадинон"), жінкам за необхідності призначали місцеву терапію. Так, при виражених ступенях ксерозу рекомендували застосування зволожувальних кремів, а при позитивному результаті обстеження на Demodex folliculorum – застосування метронідазолу у вигляді крему і таблеток в загальноприйнятих дозах. Ці засоби призначались жінкам як І, так і ІІ груп, тому ми не вважаємо суттєвим їх вплив на результати дослідження.

Після проведеного лікування спостерігалася позитивна динаміка клінічних проявів ПОЕС. Слід сказати, що, хоча покращання спостерігалось в обох групах, зміни були більш значними у хворих, які отримували розроблену нами схему комплексної терапії з включенням "Вобензиму".

Ми спостерігали виражений позитивний вплив запропонованого лікування на шкіру, що проявлялось передусім зменшенням симптоматики ксерозу. Після проведеного лікування спостерігались зменшення сухості шкіри та вираження атрофічних змін, підвищення її еластичності.

Найефективнішим призначене лікування виявилось при невеликій тривалості ПОЕС та слабо вираженому ксерозі. Так, у цьому випадку повної клінічної ремісії вдалось досягти у 14 жінок з І групи, що становило 70 %, та у 19 жінок з ІІ групи, тобто у 100 % випадків. При ксерозі ІІ ст ефект також був хорошим – повної ремісії у І групі ми досягли у 8 жінок, тобто у 30 %, а в ІІ – у 12 жінок (48 %). У решти жінок з ксерозом ІІ ст він став або менш вираженим і вкладався у клінічну картину І ст. (відповідно, 10 жінок (41,67 %) з І групи і 12 (48 %) – з ІІ), – в 6 жінок з І групи та 1 з ІІ лікування не мало суттєвого впливу на стан шкіри.

При ксерозі ІІІ ст. достатньо ефективним було лише запропоноване нами комплексне лікування, що у 13 жінок ІІ групи (65 %) дозволило зменшити клінічні прояви до ІІ ст., а у І групі такий ефект спостерігався лише у 6 пацієнток, що становить 33,33 % від початкової кількості.

У значної частини жінок, особливо в ІІ групі, після проведення курсу лікування спостерігалось зменшення проявів вузлової та еритематозно-пустульозної форм вугрів відповідно, а якщо початково у жінки була виявлена еритематозна форма, то у 56 % в І групі та у 84 % жінок у ІІ запропоноване нами лікування викликало клінічну ремісію (рис. 6).


Рис. 6. Клінічна динаміка рожевих вугрів у жінок з ПОЕС.


У пацієнток з клімактеричною екземою спостерігалось зменшення відчуття сухості та свербіння, об'єктивно – зменшення площі еритематозних та екзематозних уражень, кількості тріщин, хоча повного зникнення симптоматики ми не спостерігали. Ймовірно, дана патологія потребує більш тривалого застосування як гормональних, так і ферментативних засобів.

Непоганий ефект лікування спостерігався і при андрогенетичній алопеції. Так, повного одужання вдалось досягти у 7 жінок з алопецією І ст. в І групі, що становило 30,43 %, і в 12 жінок з ІІ групи, що у відсотковому відношенні було майже у 2 рази більше – 59,09 %. При наявності алопеції ІІ ст. у 35,71 % (5 жінок) з І групи і 41,18 % (7 жінок) з ІІ через 2 міс. лікування волосся стало густішим, що дозволило встановити діагноз початкової алопеції І ст. Найгірше піддавалась лікуванню алопеція ІІІ ст. Проте, хоч ми і досягли певного клінічного покращання при призначенні комбінованої терапії (після лікування у жінки була алопеція ІІ ст.), в нашому дослідженні була надто мала кількість жінок з цим ступенем патології, щоб робити будь-які висновки.

Слід зазначити, що при проведенні досліджень ми спостерігали розвиток побічних ефектів лише у 2 жінок з експериментальної групи у вигляді місцевих реакцій при нанесенні гелю, що минали самостійно, тоді як у жінок І групи, які отримували лише таблетовані естрогенні препарати, побічні прояви виникало значно частіше і були більш різноманітними. Так, у 28 жінок (45,16 %) з цієї групи спостерігались нудота, біль в епігастрії, у 43 (69,35 %) – набрякання та болючість молочних залоз, у 15 (24,19 %) – підвищення артеріального тиску.

На підставі проведених досліджень можна зробити такі висновки:

– у жінок після видалення яєчників та матки розвивається постоваріоектомічний синдром, що характеризується різноманітною симптоматикою з боку нервової, серцево-судинної систем, шкіри та слизових оболонок;

  • у разі наявності уражень шкіри симптоматика постоваріоектомічного синдрому є більш вираженою;

– основним патологічним станом шкіри серед жінок з ПОЕС є ксероз шкіри, що спостерігається у 100 % випадків і важкість якого залежить від тривалості естрогенодефіцитного стану;

– андрогенетична алопеція у жінок після видалення яєчників може вважатись наслідком проведеного втручання, оскільки виявлено залежність її важкості від важкості та тривалості постоваріоектомічного синдрому;

– видалення яєчників провокує виникнення або загострення рожевих вугрів, хоча і не є єдиним етіологічним фактором;

– призначення комбінованої терапії, що містить естрогенний препарат "Естрожель", фітоестроген "Клімадинон" та препарат системної ензимотерапії "Вобензим", має виражений позитивний вплив на шкірні ураження, що виникають та перебігають на фоні постоваріоектомічного синдрому: ксероз шкіри, андрогенетичну алопецію, рожеві вугри та клімактеричну екзему;

– призначення таблетованих естрогенів у вигляді монотерапії є менш ефективним