LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування лікування пептичної виразки дванадцятипалої кишки, поєднаної з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою з урахуванням індивідуальних протекторних факторів організму

співвідношення між агресивними та захисними факторами на функціональному рівні.

  • Встановити вплив агресивних факторів на гістологічний стан та рівень епітеліального захисту СО ЕГДЗ при ПВ ДПК, ГЕРХ та при їх поєднанні.

  • Визначити особливості формування індивідуальних захисних реакцій травної системи на дію агресивних факторів.

  • Визначити роль нейрогуморальної ланки регуляції у формуванні типів захисної реакції травної системи на дію агресивних факторів.

  • Визначити роль імунної ланки регуляції у формуванні типів захисної реакції травної системи на дію агресивних факторів.

  • Обґрунтувати принципи лікування хворих із урахуванням визначених типів захисної реакції травної системи на дію агресивних факторів і оцінити його ефективність у віддаленому періоді.

    Об'єкт дослідження – структурно-функціональна організація травних функцій у хворих на ПВ ДПК, ГЕРХ та при їх поєднанні.

    Предмет дослідження – закономірності формування індивідуальних захисних реакцій при ПВ ДПК, ГЕРХ та їх поєднанні.

    Методи дослідження – клінічні, психологічні, інструментальні (езофагогастродуоденоскопія, рентгеноскопія, добовий рН-моніторинг), функціональні (шлункове зондування, балонографія), біохімічні, морфологічні, імунологічні, статистичні.

    Наукова новизна одержаних результатів. Результати роботи розширюють та поглиблюють знання про патогенез КЗЗ: ПВ ДПК та ГЕРХ.

    Уперше на підґрунті поглибленого вивчення захисних реакцій травної системи у хворих на КЗЗ приведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми – визначення закономірностей формування індивідуальних захисних реакцій травної системи та встановлення їх значення в розвитку патології органів ЕГДЗ, що дає можливість керувати лікувальним процесом у хворих.

    Набула подальшого розвитку концепція оцінки саногенетичних та патогенетичних механізмів розвитку КЗЗ з огляду теорії дисбалансу між ушкоджуючими та захисними факторами.

    Доведено, що ураження СО ЕГДЗ залежить не стільки від дії агресивних факторів, скільки від стану захисних реакцій.

    Уперше у хворих на ПВ ДПК та ГЕРХ, а також при їх поєднанні сформульовані типи захисних реакцій травної системи як критерій їх індивідуальної відповіді на агресивні фактори та встановлено їх вплив на розвиток поєднаної патології верхнього відділу травної системи.

    Уперше сформовано уявлення про індивідуальні особливості захисних реакцій травної системи у хворих на агресивну дію ушкоджуючих факторів. Сформульовані типи захисної реакції травної системи з урахуванням індивідуальних особливостей реагування: компенсаторний, гіперреактивний, гіпореактивний, декомпенсаторний.

    Компенсаторний тип характеризувався підвищенням активності захисних реакцій у відповідь на гіперактивність агресивних факторів; гіперреактивний – підвищенням активності захисних факторів при зниженій або нормальній активності агресивних. Для гіпореактивного типу характерним було зниження активності захисних факторів не тільки при підвищеній активності агресивних, але й при їх нормальному і, навіть, пониженому рівні. Декомпенсаторний – характеризувався зниженою захисною функцією СО при посиленні агресивної.

    Доведено, що в основі формування визначених типів реакції травної системи лежать особливості нейрогормональної та імунної систем регуляції.

    Основою формування компенсаторного типу є відсутність дисбалансу між симпатоадреналовою і холінергічною системами, активація гастротропних трофічних ефектів гастринової ланки та медіаторної ланки симпатоадреналової системи (САС), нормальні показники імунорегуляції, дещо рідше – гіперреактивність Т- та В-клітинної ланки імунітету.

    Абсолютним фактором, що визначає гіперреактивність є гіперфункція як гормональної, так і медіаторної ланок САС і гіперактивність серотонінергічної системи регуляції, а також підвищена імунореактивність. Посилення активності гістамінергічної ланки регуляції мало місце тільки при наявності виразкового дефекту в СО ДПК.

    Гіпореактивність пов'язана з гіпофункцією системи ендогенних регуляторів, а також холінергічної ланки регуляції та медіаторної ланки САС.

    До формування декомпенсаторного типу реакцій призводить активація всіх вивчених нейрогормональних систем: симпато-адреналової, холінергічної, гістамін- і серотонінергічної, при гіпоплазії гастринпродукуючого апарату шлунка та депресія клітинної і гуморальної ланок імунітету.

    Уперше обгрунтований диференційований підхід до лікування КЗЗ з урахуванням визначених типів протекторних реакцій.

    Уперше обґрунтовано доцільність включення психокорегуючої терапії в лікування КЗЗ у хворих із гіпореактивним та декомпенсаторним типами протекторних реакцій та встановлена її висока ефективність. Доведено, що фармакологічна модуляція серотонінової ланки регуляторної системи за допомогою флуоксетину приводить до відновлення психосоматичного стану хворих (Деклараційний патент України № 15506 від 15.11.2005).

    Уперше в експерименті на щурах доведений превентивний і лікувальний ефекти глутаргіну, що проявлялося підвищенням антиоксидантного захисту та зменшенням кількості ерозивних уражень СО верхніх відділів травного каналу.

    Практичне значення одержаних результатів. Проведені дослідження мають теоретичне і практичне значення в галузях медицини: гастроентерології, терапії, сімейній медицині.

    Визначені критерії індивідуальних особливостей захисних реакцій травної системи в пацієнтів із КЗЗ сприяють формуванню груп хворих, які потребують оптимізації лікування та диспансерного нагляду.

    Отримані дані щодо системного характеру функціональних та структурних змін органів травлення в результаті порушення регуляції травних функцій із боку нейрогуморальної та імунної систем є головною парадигмою патогенезу КЗЗ та повинні розглядатися як основний напрямок терапевтичних заходів.

    Для зниження резистентності до метронідазолу ерадикацію Нр слід проводити з включенням до антигелікобактерних схем фуразолідону та з урахуванням ступеня заселення Нр, що дозволяє досягти рубцювання виразкового дефекту СО ДПК і ерадикації Нр у 100,0% випадків.

    Для лікування хворих із компенсаторним типом захисних реакцій достатньо базисної терапії КЗЗ, яка включає інгібітори протонної помпи (ІПП), прокінетики, антациди в загальноприйнятих дозах і термінах лікування.

    У лікувальний комплекс хворим із гіперреактивним типом протекторних реакцій додатково до базисного лікування з метою корекції гіперкатехоламінемії доцільно включати симпатолітики, зокрема, альфа-адреноблокатори (пророксан) та/або бета-адреноблокатори (пропранолол).

    Терапія хворих із гіпореактивним типом протекторних реакцій, крім базисного лікування КЗЗ, повинна включати неспецифічні адаптогени (вітаміни групи В, біогенні стимулятори, амінокислоти) для корекції порушень імунореактивності. Із метою стимуляції синтезу глікопротеїнів шлункового слизу, покращення кровообігу в


  •