LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування лікування хворих з поєднаним перебігом хронічного гастриту типу B та залізодефіцитної анемії

обстежених було 45 чоловіків (43,7%) і 59 жінок (56,3%)), віком від 17 до 52 років, середній вік обстежених склав (41,23,6) років. Тривалість захворювання складала від 6 місяців до 15 років. У всіх обстежених ЗДА була легкого ступеню (рівень гемоглобіну був не меншим за 90 г/л).

Критерії виключення з дослідження становили дві групи. До першої увійшли стани, котрі могли б вплинути на рівень АК у шлунковому соку. Другу групу склали стани, наявність яких могла б вплинути на показники обміну заліза. До дослідження не залучались пацієнти з супутніми хворобами, які могли відбитися на результатах дослідження або зумовити припинення участі у ньому пацієнта. Для визначення впливу поєднаної патології на клінічні ознаки захворювань були визначені групи із ізольованим перебігом ХГВ та ЗДА. 30 осіб мали ХГВ та 30 пацієнтів ЗДА. Хворі всіх груп були повністю рандомізованими за віком, статтю та тривалістю захворювання. Усі обстежені дали інформовану письмову згоду на участь у дослідженні, були здатні до адекватної співпраці у процесі дослідження.

Контрольні результати показників, що вивчалися, були отримані при обстеження 30 практично здорових осіб аналогічного віку та статі, які не були інфікованими H.pylori.

Діагноз ХГВ встановлювали на підставі скарг хворих, даних анамнезу та лабораторно-інструментального дослідження (відеоендоскопічне дослідження з біопсією в антральному і фундальному відділах шлунку (ендоскопічна система "Olympus" V-70, Японія)). Наявність H.pylori підтверджували трьома методами: при гістологічному дослідженні біоптату СОШ, імуноферментним експрес-тестом Hexagon H.pylori test (HUMAN, Німеччина) та уреазним експрес-тестом з біоптатом СОШ (URE-HPтест, PLIVA-Lachema Diagnostica, Чехія). Дослідження кислотоутворюючої функції шлунку проводилося за допомогою інтрагастральної базальної рН-метрії (Іонометр ЕВ-74, Білорусія).

Діагноз ЗДА встановлювали на підставі анамнезу, клінічних проявів та підтверджували лабораторними даними згідно з рекомендаціями ВООЗ.

Усім обстеженим було проведено загальний аналіз крові на гематологічному аналізаторі MS–4 (виробництва MELET SCHLOESING laboratories, Франція) з визначенням гемоглобіну, гематокриту, еритроцитарних індексів (середнього об'єму еритроциту, середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті, середню концентрацію гемоглобіну в еритроциті, ширину розподілення еритроцитів за об'ємом).

З метою дослідження обміну заліза визначали: феритин сироватки крові імуноферментним методом з використанням набору реактивів ЗАТ „АЛКОР БІО", Росія на імуноферментному аналізаторі „HUMAREADER" (Німеччина); сироваткове залізо та загальну залізозв'язуючу здатність сироватки крові колориметричним методом з використанням набору реактивів НПО „Філіст діагностика" (Україна), також розраховували коефіцієнт насичення трансферину залізом.

Рівень АК визначали прямим титрометричним методом з використанням розчину 2'6' – дихлорфеноліндофенолу (барвник Тильмансу). Принцип методу засновано на здатності АК кількісно відновлювати окислений барвник Тильмансу в безкольорову лейкоформу.

Кров для виконання досліджень брали у хворих вранці, натщесерце з ліктьової вени, обов'язково до 10 години, що пов'язано з фізіологічними циркадними коливаннями концентрації заліза у сироватці крові.

Отримані результати вносили до дослідницької бази даних та обробляли за допомогою пакету прикладних статистичних програм BIOSTAT, „Statistica 5" for Windows. При цьому використовували комп'ютер ПК „Pentium ІV", за допомогою якого проводили також і графічну обробку матеріалу. Вірогідність показників оцінювали по t – критерію Стьюдента, різниці між показниками, що порівнювалися, вважалися статистично значущими при р<0,05. Використовували також кореляційний аналіз – метод парної кореляції.

Результати дослідження. При обстеженні хворих на ХГВ у поєднанні з ЗДА було встановлено, що більшість пацієнтів 66 (63,5%) були віком від 21 до 44 років. Серед обстежених переважали жінки 59 (56,7%). Результати дослідження показали, що тривалість анамнезу становила від 6 місяців до 15 років, проте у більшості випадків у 62 обстежених (59,6%) анамнез захворювання складав більше 10 років, у той час як у 10 пацієнтів (9,6%) ХГВ було діагностовано вперше.

Серед клінічних проявів ХГВ у хворих із ЗДА переважав больовий синдром, що спостерігався у 14,4% випадків (15 хворих). Найбільш часто (у 67,2%) біль був колючого характеру та локалізувався в епігастральній ділянці. Іррадіації болю хворі не відмічали. Значна частина хворих – 87 осіб (83,7%) відзначала порушення випорожнення. Найбільш поширеним проявом кишкової диспепсії у 61 пацієнта (70,1%) були закрепи. Астено-невротичний синдром зустрічався у 93 осіб (89,4%) та виявлявся підвищеною втомлюваністю (69 осіб – 74,2%), зниженням працездатності (41 особа – 44,1%) та емоційною лабільністю (12 осіб - 12,9%).

При обстеженні хворих на ХГВ у поєднанні з ЗДА звертали увагу на симптоми дефіциту заліза. Усім обстеженим було запропоновано заповнити спеціально розроблену анкету, що містила скарги, які є характерними для дефіциту заліза. Симптоми дефіциту заліза були розподіленими на дві групи: симптоми сидеропенії та симптоми анемії. Загальна частота симптомів сидеропенії у хворих з поєднаним перебігом ХГВ та ЗДА не перевищувала 9,2%. Серед них найбільш часто виявлялася ламкість, поперечна перекресленість нігтів та синюватий відтінок склер. При поєднаному перебігу ХГВ та ЗДА серед симптомів анемії значно частіше спостерігались: слабкість у 66 пацієнтів (63,5%), млявість у 52 - (50,0%), головний біль у 59 - (56,7 %) та зниження апетиту у 60 - (57,7%) хворих. Така частота диспепсичного та астено-невротичного синдромів пояснюється, на нашу думку, нашаруванням клінічних проявів ЗДА у хворих на ХГВ.

При візуальному дослідженні СОШ під час відеоендоскопічного дослідження оцінювалася наявність гіперемії, гастро-езофагального та дуодентального рефлюксу, зіяння кардії та грижі стравохідного отвору діафрагми. Для поєднаної патології характерним було більш часте виявлення гастро-езофагального рефлюксу у 86 (82,7%) випадків у порівнянні з 15 (50%) випадками у хворих з ізольованим ХГВ.

При дослідженні біоптатів СОШ для встановлення мікроскопічного діагнозу використовували „Сіднейську систему". Узагальнений результат мікроскопічного дослідження показав, що серед хворих на ізольований ХГВ переважали особи зі слабким запалення (14 – 46,7%) та активністю запального процесу (17 – 56,7%) і слабкою атрофією СОШ (18 осіб – 60,0%). Тоді як у хворих з поєднаною патологією переважно спостерігалося помірне запалення СОШ у 49 осіб (47,1%) та помірна атрофія СОШ у 65 осіб (62,5%).

У хворих із