LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Клініко-патогенетичне обгрунтування лікування хворих з поєднаним перебігом хронічного холециститу та ішемічної хвороби серця

(менше ніж у контрольній групі на 20,3% (р<0,05)). Також підвищується активність ГП (на 16,9% (р<0,05) більше за показник активності у крові хворих на ІХС та на 36,0% (р<0,05) – контрольної групи), в похилому віці ці зміни значно поглиблюються.

Зміни ліпідного спектру крові у хворих зрілого віку з поєднаним перебігом ХНХ та ІХС характеризувались достовірним збільшенням відносної кількості ЛПНЩ (на 55,7%, р<0,05) та зменшенням відносної кількості ЛПВЩ (на 33,8%, р<0,05) по відношенню до контрольних показників. У хворих з приєднаним ХНХ рівень ЛПНЩ збільшувався на 25,9% (р<0,05), а рівень ЛПВЩ зменшувався на 20,6% (р<0,05) в порівнянні з хворими без супутньої патології. У хворих з поєднаним перебігом ХНХ та ІХС похилого віку в крові слід зазначити достовірне зменшення ЛПВЩ при збільшенні загальних ліпідів та холестерину (р<0,05).

При приєднанні ХНХ у хворих на ІХС відбувається більш виражене порушення функціонального стану міокарда в порівнянні з хворими на ІХС без патології біліарної системи. Досягнуте навантаження (ДН) при проведенні ВЕМ-проби було найнижчим у хворих на ПІКС та ХНХ, що склало 77,2% від ДН у хворих на ІХС та ХНХ (р<0,05), та 69,9% – у хворих на ІХС (р<0,05). Відсоток ДН від розрахункового в групах хворих з поєднаним перебігом ХНХ та ПІКС та хворих на ПІКС достовірно був меншим, ніж у групі хворих на ІХС, відповідно на 36,5% (р<0,05) та 39,1% (р<0,05). Низький рівень толерантністі до фізичного навантаження (ТФН) також зафіксовано у хворих на ХНХ із ПІКС по відношенню до хворих на ІХС – на 30,7% (р<0,05). При наявності ПІКС у хворих на ІХС та ХНХ знижується фізична працездатність (ФП), подовжується період реституції, переважає гіпертонічна реакція ССС на навантаження на відміну від хворих на ПІКС без патології біліарної системи.

КДР вірогідно переважав у хворих на ХНХ із ПІКС (р<0,001). Останній показник вірогідно був більшим на 5,1% ніж у хворих з поєднаним перебігом ХНХ та ІХС (р<0,05) та у хворих на ІХС - на 2,6% (р<0,05). Показник КДО характеризувався максимальним значенням у групі хворих на ХНХ із ПІКС (р<0,001), з помітною перевагою над значенням КДО у хворих на ХНХ та ІХС – на 15,8% (р<0,05), хворих з ПІКС - на 8,6% (р<0,05) та у хворих на ІХС – на 10,7% (р<0,05) групах. Інтегральний показник скоротливості та насосної функції міокарда – фракція викиду, у хворих на ХНХ із ПІКС був найбільшим (р<0,02). ФВ переважала у цих хворих над показником в групах хворих на ХНХ та ІХС (на 5,2%, р<0,05) та хворих на ПІКС (на 4,9%, р<0,05). При дослідженні показників скоротливої фази вигнання звернули увагу на достовірне зменшення ступеня укорочення передньо-заднього розміру лівого шлуночка (ΔS) у хворих І-ї групи (р<0,05).

В групі хворих на ХНХ із ПІКС спостерігалось зниження симпатичного тонусу ВНС за показниками: клінічних тестів (38,44,1 балів), індексу Кердо (-7,372,81%), ХОК (5,281,32 мл/хв), індексу хвилинного об'єму крові (0,980,13 од), ЗВТс (36,65,4%) при значно підвищеному тонусі парасимпатичного відділу - клінічних тестів (64,75,3 балів), ЗВТп (63,44,8%).

У 80 (73,4%) хворих із поєднаним перебігом ХНХ та ІХС було виявлено: підвищення питомої ваги жовчі в порціях В до 10384,2 і в порції С до 10163,1, збільшення кількості лейкоцитоїдів в порціях відповідно до 16,3 4,2 та 7,22,1 в полі зору, лейкоцитів –12,53,6 та 6,41,2 в полі зору. Збільшення слизу в порції В спостерігалось у 84,4% хворих, наявність кристали холестерину - у 67,0%, білірубінату кальцію – 57,8%, жирних кислот – 51,4% хворих. При аналізі отриманих даних у хворих з поєднаним перебігом ХНХ та ІХС в порції В слід відмітити збільшення холестерину на 45,2% (р<0,05), рівня загального білка на 17,3% (р<0,05), зменшення холато-холестеринового коефіцієнта на 11,8% (р<0,05). В печінковій порції С у хворих дослідної групи виявили зменшення рівня білірубіну на 12,5% (р<0,05), холато-холестеринового коефіцієнта на 30,7% (р<0,05) та збільшення вмісту холестерину на 33,0% (р<0,05).

При поєднаному перебігу ХНХ та ІХС співвідношення хворих з гіперкінетичною ДЖВШ до хворих з гіпокінетичною ДЖВШ приблизно склало 1:1,5. Поряд з цим у хворих, які перенесли інфаркт міокарда, співвідношення гіперкінетичного та гіпокінетичного типів склало відповідно 2,3:1.

У хворих з поєднаним перебігом ХНХ та ІХС після лікування з включенням кверцетину та Магне-В6 рівень СФА зріс на 30,5% (р<0,05), що достовірно не відрізнялось від показників контрольної групи (р>0,05). Таке збільшення відбувалось за рахунок НФА (на 35,7%, р<0,05) та ФФА (на 28,8%, р<0,05). При призначенні кверцетину та Магне-В6 у хворих спостерігалося зменшення рівня азоколу в 2 рази (р<0,05). Водночас відбувалося підвищення протизгортаючого потенціалу крові – Хагеман-залежний фібриноліз збільшився за рахунок зменшення часу лізису на 13,3% (р<0,05). Активність ХІІІ фактора також зростала на 26% (р<0,05). Після комплексного лікування у хворих похилого віку з поєднаним перебігом ХНХ та ІХС відмічено зростання рівня СФА на 20% (р<0,05) за рахунок збільшення НФА на 62,8% (р<0,05). Зменшився рівень азоколу плазми у хворих похилого віку на 17,8% (р<0,05) та азоальбуміна на 12,6% (р<0,05).

Після проведеного комплексного лікування з включенням кверцетину та Магне-В6 у хворих зрілого віку на ХНХ та ІХС можна відзначити значне зменшення проміжних продуктів ВРОЛ (р<0,05). Ріст в крові відновленого глутатіону відбувався на фоні зменшення активності ферментів ГП на 39,3% (р<0,05) та ГТ на 9,5% (р<0,05). Активність в крові ГР також зменшилась на 7,5% (р<0,05), але перевищувала на 15,1% рівень в контрольній групі (р<0,05). Застосування кверцетину та Магне-В6 у лікуванні хворих похилого віку з поєднаним перебігом ХНХ та ІХС сприяло більш значному зменшенню інтенсивності ліпопероксидації (р<0,05). У хворих похилого віку, рівень відновленого глутатіону в крові зріс на 26,8% (р<0,05) по відношенню до рівня на початку лікування та на 10,9% у хворих з базисним лікуванням. Такі зміни обумовлені зменшенням його використання ферментами ГП та ГТ, активність яких достовірно знизилась (р<0,05).

У хворих з поєднаним перебігом ІХС та ХНХ похилого віку застосування кверцетину та Магне-В6 у комплексному лікуванні призвело до зменшення ЛПНЩ з 55,77,4% до 46,53,6% (р<0,05). Також слід зазначити збільшення ЛПВЩ на 32,9% (відповідно з 21,63,5% до 28,72,1%, р<0,05), що наблизило рівень до показників контрольної групи (29,03,2%, р>0,05).

Терапія кверцетином та Магне-В6 практично нормалізувала ліпідний спектр крові хворих на ХНХ та ІХС зрілого віку, що відмічено на рис. 2.

Рис. 2. Зміни ліпопротеїнового спектру крові після лікування у хворих зрілого віку з поєднаним перебігом хронічного холециститу та ішемічної хвороби серця


Після проведеного лікування у хворих з поєднаним перебігом ПІКС та ХНХ спостерігалось збільшення ДН на 26% (р<0,05). Встановили помітну різницю за рівнем ТФН на 22% (р<0,05), ФП на 30% (р<0,05) по відношенню до вихідного рівня. Показник відношення ДН до розрахункового підвищився на 35% (р<0,05) при збільшенні виконаної роботи на останньому навантаженні на 22% (р<0,05). Достовірно