LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль гіпергомоцистеїнемії у динаміці росту злоякісних пухлин (експериментальне дослідження)

термінальній стадії їх росту вірогідно в 1,37 рази перевищував аналогічний показник у тварин із групи інтактного контролю (2,62 0,15 мкмоль/л) та зворотно корелював з масою пухлин (rs=-0,92; P=0,00006). У тварин із доброякісними пухлинами МЗ (аденома, фіброма, фіброаденома) спостерігали збільшення даного показника в 1,33 рази (0,05<Р<0,1), а в групі тварин із передпухлинними змінами в тканині МЗ (інтрадуктальна проліферація) концентрація ГЦ в плазмі крові вірогідно не перевищувала значення контролю.

В дослідженнях на тваринах із карциносаркомою Уокер-256, яка мала експоненційний характер росту протягом усього періоду спостереження (рис.1), нами було встановлено, що вміст ГЦ у плазмі крові щурів прогресивно зростав та на 17-ту добу після перещеплення в 17,3 рази був більшим за даний показник у плазмі крові інтактних тварин (2,470,14 мкмоль/л). Проведений кореляційний аналіз виявив, що концентрація ГЦ у плазмі крові тварин-пухлиноносіїв має прямий і сильний кореляційний зв'язок із показниками об'єму та маси пухлин (rs=0,88; P<0,0001 та rs=0,91; P<0,0001 відповідно).



Рис.1. Кінетична крива росту карциносаркоми Уокер-256 та концентрація ГЦ у плазмі крові інтактних щурів лінії Вістар (контроль) та тварин-пухлиноносіїв.

Примітка:

(a) - Р<0,05 порівняно з показником в контролі; (b) - Р<0,05 порівняно з показником на 11 добу після перещеплення; (с) - Р<0,05 порівняно з показником на 14 добу після перещеплення.

Дослідження концентрації ГЦ у плазмі крові щурів із карциномою Герена показало, що в період її експоненційного росту (з 0-ї по 16-ту добу після перещеплення) рівень ГЦ прогресивно зростав та прямо корелював із масою пухлин (rs=0,66; P=0,02). При зниженні швидкості росту пухлин у термінальній стадії (з 16-ї по 22-гу добу) – вміст ГЦ знижувався, однак не досягав значення контролю (4,280,23 мкмоль/л) та зворотно корелював із масою пухлин (rs=-0,68; P=0,014) (рис.2).



Рис.2. Кінетична крива росту карциноми Герена та концентрація ГЦ у плазмі крові інтактних щурів лінії Вістар (контроль) та тварин-пухлиносіїв.

Примітка:

(a) - Р<0,05 порівняно з показником у контролі; b) - Р<0,05 порівняно з показником на 9 добу після перещеплення.


Подібну закономірність нами було виявлено при дослідженні концентрації ГЦ у плазмі крові мишей із аденокарциномою Са 755. Зокрема, в період експоненційного росту пухлин (з 0-ї по 10-ту добу після перещеплення) рівень ГЦ зростав та прямо корелював із масою пухлин (rs=0,79; P=0,018). При зниженні швидкості росту пухлин у термінальній стадії (з 10-ї по 28-му добу) вміст ГЦ знижувався і майже досягав значення контролю (2,00 0,28 мкмоль/л), зворотно корелючи із масою пухлин (rs=-0,74; P=0,00011) (рис.3).



Рис.3.Кінетична крива росту аденокарциноми Са 755 та концентрація ГЦ в плазмі крові інтактних мишей лінії С57Вl/6 (контроль) та тварин-пухлиноносіїв

Примітка: (a) - Р<0,05 порівняно з показником в контролі; (b) - Р<0,05 порівняно з показником на 7 добу після перещеплення; (с) - Р<0,05 порівняно з показником на 10 добу після перещеплення; (d) - Р<0,05 порівняно з показником на 16 добу після перещеплення; (e) - Р<0,05 порівняно з показником на 22 добу після перещеплення.


Таким чином, отримані нами дані щодо зростання концентрації ГЦ у плазмі крові в експоненційну фазу росту пухлин та прямої кореляційної залежності між даним показником та масою чи об'ємом пухлин доповнюють дані літератури в системі in vitro про пряму залежність між кількістю проліферуючих злоякісно трансформованих клітин та рівнем ГЦ у культуральному середовищі (Wu L.L. et al., 2002). В той же час, зниження концентрації ГЦ у плазмі крові тварин-пухлиноносіїв у термінальний період росту пухлин та зворотна кореляція даного показника з масою пухлин дозволила нам зробити припущення про можливий прямий або опосередкований гальмуючий вплив ГГЦ, яка розвивається в період експоненційного росту пухлин, на їх подальший ріст у термінальний період.

Як відомо, загальне деметилювання геному вважають невід'ємною ознакою росту злоякісних пухлин, але на сьогоднішній день причини та механізми його розвитку до кінця не з'ясовані (Vaniushin B.F., 2006). Тому, наступним завданням даного етапу роботи було вивчення змін у статусі загального тканиноспецифічного метилювання ДНК та аналіз кореляційного зв'язку між концентрацією ГЦ у плазмі крові та кількістю неметильованих CCGG сайтів у ДНК, виділеній із тканин печінки та пухлини. В якості моделі пухлинного росту ми використали карциносаркому Уокер-256 та встановили, що в період її експоненційного росту кількість неметильованих CCGG сайтів в ДНК, виділеній із тканини печінки, змінювалася нерівномірно, але на термінальних строках (17-та доба після перещеплення) була на 45% вищою в порівнянні з інтактним контролем (3287,75182,47 dpm/мкг ДНК). В той же час, кількість неметильованих CCGG сайтів в ДНК, виділеній із тканини пухлини, прогресивно зростала та на 17-ту добу після перещеплення на 87% вірогідно перевищувала вихідний рівень (7-ма доба після перещеплення) даного показника (2960,80210,55 dpm/мкг ДНК). Проведений кореляційний аналіз показав, що збільшення кількості неметильованих CCGG сайтів в ДНК печінки було помірно пов'язане як із зростанням концентрації ГЦ у плазмі крові (rs=0,25; P=0,02), так із збільшенням об'єму пухлин (rs=0,48; P=0,019). В той же час, збільшення кількості неметильованих CCGG сайтів в ДНК пухлини сильно корелювало як із зростанням концентрації ГЦ у плазмі крові (rs=0,73; P=0,00008), так із збільшенням об'єму пухлин (rs=0,88; P<0,0001).

Таким чином, отримані нами дані щодо наявності прямого кореляційного зв'язку між зростанням концентрацієї ГЦ у плазмі крові та зниженням рівня загального метилювання ДНК у тканині пухлини, дозволяють зробити висновок, що ГГЦ може бути одним із метаболічних чинників загального гіпометилювання ДНК у злоякісно трансформованих клітинах.


Експериментальна ГГЦ та її вплив на рівень загального метилювання ДНК у тканині печінки. Відповідно до мети роботи, наступним нашим завданням було створити модель ГГЦ, придатну для її використання в експериментальній онкології. Тому, нами була апробована загальновідома метіонінова модель ГГЦ, а також розроблена нова - метіонінова вітамін-дефіцитна модель ГГЦ.

При проведені експериментів на щурах із використанням метіонінових навантажень у дієті, нами було виявлено дозозалежний вплив метіоніну на вміст ГЦ у плазмі крові (табл.1). Показано, що зростання концентрації ГЦ у плазмі крові асоціюється з віком тварин (рис.4А) та із зниженням рівня загального метилювання ДНК у печінці (рис.4Б).

Експериментальні дослідження на щурах різних вікових груп, що перебували на раціонах із метіоніновими навантаженнями (1%) на фоні дефіциту вітамінів В6, В9 та В12, показали, що поєднання цих двох основних етіологічних чинників розвитку ГГЦ у людей призводить до швидкого (15 днів) та суттєвого (в 11,6 раз) зростання концентрації ГЦ у плазмі крові тварин.




Таблиця 1

Концентрація ГЦ у плазмі крові щурів, які протягом 30 днів перебували на раціонах із метіоніновим навантаженням