LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль дисфункції гуморальних і гемодинамічних механізмів в реалізації факторів ризику, прогнозі та лікуванні артеріальної гіпертензії

ТЗСЛШД (p<0,01), ТМШПД (p<0,001), АЗСЛШ (p<0,05), АМШП (p<0,05), ММЛШ (p<0,05), фракції викиду (p<0,05) і вірогідне зниження КДД (p<0,05 ). При ГХ I ст. з ОС у порівнянні з групою без ОС були вірогідно більш високими ТЗСЛШД (p<0,01), ТМЖПД (p<0,01), ММЛШ (p<0,05), КДД (p<0,001) і були відсутні відмінності АЗСЛШ, АМШП, фракції викиду, швидкісті циркуляторного скорочення. У хворих ГХ II ст з ОС визначено вірогідне збільшення ММЛШ (p<0,05), ТМШПД (p<0,01), КДД (p<0,001) і зниження фракції викиду (p<0,05)у порівнянні з ГХ II ст. без ОС. Подані результати показують, що ПАГ з ОС на відміну від ПАГ без ОС характеризується початком процесу гіпертонічного ремоделювання міокарду, що поєднується зі збільшенням інотропізму серця і гіперкінетичним його станом. Стабільна АГ (ГХ I і ГХ II ст.) з ОС відрізняється більш високими показниками, а, отже, і більш швидкими темпами розвитку гіпертрофічних змін, збільшенням камери лівого шлуночка, а також зниженням скоротності міокарду, тобто гіпертонічною зміною геометрії серця в порівнянні з групою без ОС.

Аналіз відмінностей нейрогуморальних систем у хворих АГ у залежності від ОС, показав такі результати. При ПАГ і ГХ I ст. з ОС визначено вірогідне збільшення добової екскреції адреналіну (p<0,01, p<0,05) і норадреналіну (p<0,01, p<0,05) у порівнянні з хворими без ОС; при ГХ II ст. такі відмінності відсутні. Отримані результати підтверджують зв'язок ОС із гіперфункцією симпато-адреналової системи при РСАГ, що, незважаючи на існуючі протиріччя, було показано більшістю авторів (А.Б.Бахшалиев и соавт., 1990; И.Г.Березняков, 1995; И.Ш.Штеренталь и соавт., 1995; C.Mancia, 1997). Позитивна кореляція при ПАГ із ОС між серцевим індексом, об'ємною швидкістю викиду і екскрецією адреналіну (r=+0,53; r=+0,61), серцевим індексом і екскрецією норадреналіну (r=+0,68) свідчить про те, що катехоламіни беруть участь у формуванні гіперкінетичного типу циркуляції, властивого ПАГ із ОС. При ПАГ без ОС, а також ГХ I і ГХ II ст. кореляція між катехоламінами і серцевим індексом була відсутня. У зв'язку з цим збільшення добової екскреції катехоламінів (адреналіну і норадреналіну), як інтегральних показників функціонування симпато-адреналової системи, у пацієнтів з ПАГ у цілому може бути несприятливим показником її еволюції у стабільну гіпертензію. Підтвердженням цьому є аналіз ФРЩІ вихідних показників адреналіну і норадреналіну і результати 2-річного спостереження, які показали, що в групі пацієнтів ПАГ, що надалі прогресувала в ГХ, визначався зсув кривої ФРЩІ вправо убік більш високих значень, що показує прогностичне значення симпато-адреналової гіперфункції як маркера переходу ПАГ у ГХ.

Результати дослідження стану РАС у залежності від ОС проведені по визначенню АРП, рівня карбоксипетидази-N, концентрації альдостерону. При ПАГ, ГХ I ст. і ГХ II ст. з ОС АРП виявилася нижче, ніж у групах без ОС, різниця вірогідна при ГХ I ст. (р<0,05) і ГХ II ст. (р<0,01). Паралельно з цією особливістю знайдене вірогідне зниження натрійурезу при ГХ I ст. (p<0,05) і ГХ II ст. (p<0,05) з ОС і тенденція до його зниження при ПАГ з ОС. Тобто, більш низькі рівні АРП при АГ з ОС у сполученні зі зниженням натрійурезу свідчать про більш виражене функціонування об'єм-натрій-залежних механізмів при АГ з ОС, чим при АГ без ОС. Не знайдено відмінностей показників карбоксипептидази-N і альдостерону в залежності від ОС у всіх групах. Цей факт показує, що поряд із викидом реніну, що є початковою ланкою каскаду реакції РАС, інші її компоненти можуть змінюватися автономно, незалежно від пускового чинника за рахунок функціонування інших стимулюючих та пригнічуючих механізмів. Деякі відмінності РАС у залежності від ОС виявлені при функціональних пробах. За результатами ВЕМ при ПАГ і ГХ I ст. амплітуда реакції АРП, альдостерону в залежності від ОС не відрізнялися, можна відзначити невірогідну тенденцію до зниження реакції карбоксипептидази-N при наявності ОС. ПЕН викликала зниження АРП при ПАГ з ОС у 2 рази менше, ніж при ПАГ без ОС (13,7 % і 27,4 %, p<0,05), що може бути пов'язане зі зниженням інгібування симпатичних впливів на синтез реніна через ослаблення впливу стрес-лімітуючого b-ендорфіну. Амплітуда рівнів альдостерону і карбоксипептидази-N при ПЕН не відрізнялася в залежності від ОС. За результатами проби з фуросемідом, при ПАГ і ГХ I ст. з ОС приріст АРП (p<0,05), альдостерону (p<0,05), після прийому фуросеміду був вірогідно вище, чим без ОС, що при ПАГ з ОС поєднувалося з підвищенним діурезом (p<0,05) і натрійурезом (p<0,05). Значні відмінності реакції РАС на фуросемід при ПАГ і ГХ I ст. із ОС підтверджують наявність при АГ з ОС латентних натрійзатримуючих механізмів. Якщо вважати, що ПАГ з ОС є прототипом наступного розвитку АГ, то низькі значення АРП варто трактувати як чинник ризику прогресування ПАГ. Водночас, більшість авторів показали, що на фоні високоренінної гіпертензії більш активно реалізуються метаболічні проатерогенні порушення і відповідно частіше зустрічаються судинні ускладнення АГ (J.Laragh, 1995; M.Alderman et al., 1991; K.Alliknents et al., 1999). Відповідь на питання – що є чинником ризику прогресування ПАГ, висока або низька АРП, дає аналіз ФРЩІ вихідних розмірів АРП у порівнянні з результатами 2-річного спостереження. Група пацієнтів з ПАГ, у якій відбулося прогресування в ГХ, характеризувалася двома максимумами значень значеннями кривої ФРЩІ – в зонах низьких і високих значень АРП. Можна думати, що високоренінна АГ відбиває переважно вазоконстрикторний варіант початку АГ, низькоренінна – натрій-залежний, і обидва варіанти можуть вважатися предикторами прогресування ПАГ.

Активність калікреїну при ПАГ, ГХ I ст. і ГХ II ст. з ОС виявилася нижче, чим у групах без ОС, при цьому різниця була вірогідною при ПАГ і ГХ II ст. (р<0,05, р<0,05). Отримані результати підтверджують існуючі уявлення про генетичну дефектність калікреїн-кінінової системи при АГ (K. Ando, T. Fujita, 1993; B.Schoelkens, 1996), особливо слід зазначити її наявність у стадії "передхвороби". При проведенні ВЕМ при ПАГ і ГХ I ст. з ОС відбувалося зниження активності калікреїну (на 11,2 % і на 15,7 % відповідно), у пацієнтів без ОС активність калікреїну при ПАГ збільшувалася на 1,9 %, при ГХ I ст. - на 9,2 %. У хворих ГХ II ст. з ОС амплітуда зниження активності калікреїну при ВЕМ виявилася більше (25,2 %), ніж при ГХ II ст. без ОС (19,6 %). За результатами ПЕН визначена тенденція до більш вираженого зниження активності калікреїну у всіх групах хворих з ОС у порівнянні з групами без ОС, вірогідними ці зміни були тільки при ГХ II ст. Проба з фуросемідом викликала збільшення активності калікреїну, проте, при ПАГ і ГХ I ст. з ОС амплітуда цієї реакції була вірогідно менше, ніж у хворих без ОС. Результати аналізу активності калікреїну при функціональних пробах поглиблюють уявлення про генетичну неспроможність калікреїн-кінінової системи, яка проявилася не тільки в умовах спокою, але й у зниженні її реактивності при стресових ситуаціях. На підставі цих даних можна думати, що низька активність калікреїну і