LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль дисфункції гуморальних і гемодинамічних механізмів в реалізації факторів ризику, прогнозі та лікуванні артеріальної гіпертензії

зниження реактивності калікреїн-кінінової системи при ПАГ може бути чинником ризику прогресування ПАГ у ГХ.

Аналіз системи ейкозаноїдів у залежності від ОС при РСАГ показав такі результати. У базальних умовах при ПАГ з ОС у порівнянні з ПАГ без ОС спостерігалося вірогідне зниження рівня ПГЕ1 (р<0,01), тенденція до зниження 6-кето-ПГФ1a, при цьому рівні ПГФ2a і ТхВ2 не відрізнялися. При ГХ I ст. з ОС також визначалося достовірне зниження рівня ПГЕ1 (р<0,05) у порівнянні з ГХ I ст. без ОС, відмінності інших ейкозаноїдів були несуттєві. При ГХ II ст. з ОС визначені більш низькі значення ПГЕ1 (р<0,05) і ПГФ2a (р<0,05), у той час як рівні 6-кето-ПГФ1a і ТхВ2 у залежності від ОС не відрізнялися. Таким чином, визначається спадкова дефектність утворення ПГЕ1, рівень якого, по-перше, знижується в міру прогресування АГ, по-друге, у всіх стадіях АГ має більш низькі значення при ОС. За результатами ВЕМ при ПАГ з ОС спостерігався менший ступінь приросту ПГЕ1, (5,8 % проти 13,3 % без ОС) при ГХ I ст. з ОС – більший ступінь зниження його рівня (на 35,3 % проти 24,2 % без ОС), у хворих ГХ II ст. не знайдено відмінностей реакції ПГЕ1 на ВЕМ. Зміни рівня ПГФ2a у результаті ВЕМ показали тенденцію до зниження амплітуди реакції у всіх групах з ОС. Динаміка рівня 6-кето-ПГФ1a за результатами ВЕМ характеризувалася при ПАГ і ГХ I ст. з ОС меншою амплітудою приросту, при ГХ II ст. з ОС – більшим ступенем зниження. Рівень ТхВ2 у всіх групах з ОС відрізнявся більшим ступенем реакції в результаті ВЕМ. У результаті ПЕН при ПАГ, ГХ I ст. і ГХ II ст. з ОС спостерігалося більш виражене зниження рівнів ПГЕ1 і ПГФ2a у порівнянні з групами без ОС, при цьому в пацієнтів з ПАГ було вірогідне зниження ПГЕ1, розходження в реакції ПГФ2a були вірогідними у всіх стадіях АГ. Проба з фуросемідом відрізнялася в хворих з ОС більш низькими базальними і постнавантажувальними рівнями ПГЕ1 і, водночас, великим приростом рівня ПГЕ1 (на 112 % при наявності ОС, на 87,3 % – без ОС) у тих же групах у відповідь на гостру втрату натрію і рідини, що свідчить про збереження адаптаційної реакції цього, власне, натрійуретичного ейкозаноїда при РСАГ.

Таким чином, із досліджуваних ейкозаноїдів найбільші фенотипичні відмінності участі в компенсаторно-пристосувальних реакціях при РСАГ має ПГЕ1. Поряд із спадковою дефектністю, що виявляється в спокої, у пацієнтів з ОС зменшена його ступінь реакції при тестах, що провокують підвищення АТ (ВЕМ, ПЕН), збільшена відповідна реакція на форсований натрійурез, викликаний прийомом фуросеміду. Фенотипічною особливістю ПГФ2a можна вважати зниження відповідної реакції на проби, які моделюють гіпертензивну стресову реакцію. Показники простациклін-тромбоксанової системи, визначені в базальних умовах, при РСАГ у залежності від ОС нічим не відрізнялися. При ВЕМ проявився великий ступінь відповіді ТхВ2 із паралельною меншою амплітудою реакції стабільного метаболіту простацикліна при РСАГ з ОС, що свідчить про дискоординацію реакції вазоконстриктора ТхВ2 і вазодилататора 6-кето-ПГФ1a, яка сприяє у пацієнтів з ОС посиленій гіпертензивній реакції.

Отримані результати свідчать про існування певних фенотипичних ознак локальних гормонів калікреїн-кінінової системи і ейкозаноїдів, які для активності калікреїну і рівня ПГЕ1 виявлялися в базальних умовах і збільшувалися при функціональних тестах, для ПГФ2a, ТхВ2 і 6-кето-ПГФ1a ці відмінності проявилися тільки при ВЕМ. Наявність цих ознак може бути з одного боку – відбитком генетичної дефектності, з іншого боку – явитися результатом взаємодії з іншими адаптаційними системами. Що б не було головною причиною, головна особливість полягає в тому, що при ПАГ з ОС і при стабільній гіпертензії з ОС спрямованість цих порушень аналогічна. Якщо вважати АГ з ОС моделлю прогресуючого розвитку АГ, то чинниками ризику трансформації ПАГ у ГХ може бути зниження рівнів калікреїну, ПГЕ1, 6-кето-ПГФ1a, збільшення викиду ПГФ2a і ТхВ2, які ми спостерігали в хворих ГХ з ОС.

Додаткову інформацію про роль тканинних гормонів як предикторів ГХ при ПАГ надав аналіз ФРЩІ, що показав подібні криві вихідних показників активності калікреїну і рівня ПГЕ1 у групі ПАГ, у якій через 2 роки спостереження розвилася ГХ. Криві активності калікреїну і рівня ПГЕ1 з двома максимумами значень – в області низьких величин у більшості хворих, і в області високих – у меншої частини пацієнтів свідчить про те, що прогресування ПАГ у ГХ частіше асоціюється з низькими їх рівнями, пов'язаними з генетичною особливістю, і рідше – з високими їх значеннями на загальному фоні перенапруги гуморальних систем при РСАГ. ФРЩІ рівнів 6-кето-ПГФ1a, ПГФ2a, ТхВ2 показала зсув у область більш високих значень, що можна трактувати, як ознаки схильності до прогресування ПАГ. Поряд з позитивним збігом прогностичної оцінки основних показників кініно-простагландинової системи при порівнянні групи АГ з ОС і аналізу ФРЩІ, рівень 6-кето-ПГФ1α не вписується у цю схему. Всі варіанти обстеження груп з ОС свідчать про депресію функції стабільного метаболіту простацикліна в цій групі, у той час як ФРЩІ показала зсув 6-кето-ПГФ1α убік більш високих значень при ПАГ з переходом у ГХ. Ця особливість потребує подальшого вивчення.

Визначення рівня натрійуретичних чинників у базальних умовах показало, що при ПАГ, ГХ I ст. і ГХ II ст. з ОС рівень ЕДПЧ мав тенденцію до підвищення у порівнянні з групами без ОС, вірогідною ця різниця була тільки при ПАГ (р<0,05). Виявлена особливість може бути однією із ланок численних механізмів затримки натрію у пацієнтів з ОС, пов'язаних з дією ЕДПЧ як потужного інгібітору Na+-K+-АТФази. При проведенні ВЕМ і ПЕН рівень ЕДПЧ у хворих з ОС і без ОС не відрізнявся. Рівень ПНУЧ у залежності від ОС у всіх групах не змінювався, проте, при функціональних пробах знайдені такі особливості: у результаті ВЕМ при ПАГ і ГХ I ст. з ОС знайдено зниження амплітуди приросту ПНУЧ (на 72,3 %) у порівнянні з групою без ОС (на 91,7 %), для ПЕН більш характерною виявилася невірогідна тенденція до більшого приросту ПНУЧ при ПАГ з ОС. Ці відмінності можуть бути обумовлені переважанням різних механізмів адаптаційної реакції ПНУЧ: при ПЕН – ефектом нейрогенної адренергічної передсердної стимуляції, при ВЕМ – змінами внутрішньосерцевої гемодинаміки і ниркового кровотоку.

Рівень b-ендорфіна в умовах спокою, його зміни в результаті ВЕМ не відрізнялися в залежності від ОС. При виконанні ПЕН привернуло увагу зниження приросту b-ендорфіна у пацієнтів з ОС, вірогідною ця відмінність виявилася при ГХ II ст. (p<0,05).

Отже, РСАГ з ОС відрізняються від РСАГ без ОС широким спектром патогенетичних, гемодинамічних і гуморальних порушень у статичних умовах і при модельованих стресах, що якісно і кількісно наближаються до стабільної гіпертензії. Стабільна гіпертензія з ОС відрізняється більш вираженою гіпертонічною перебудовою структури і функції міокарду й адаптаційних гомеостатичних механізмів, чим АГ без ОС. Вищевикладене дозволяє сформулювати положення про те, що АГ з ОС на всіх стадіях хвороби є класичною