LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль ендотеліальної дисфункції в патогенезі гломерулонефриту (експериментально-клінічне дослідження)

(величини КФ склали від 33 мл/хв до 129 мл/хв, у середньому – 117,507,54 мл/хв). Показники швидкості КФ в чоловіків виявилися на 28,6 % меншими, ніж у жінок (p=0,035). Усім хворим було виконано пункційну нефробіопсію. У 75,5 % випадках установлений хронічний МПГН, в інших – МКГН. У 77,6 % зафіксовано ТІК ниркової патології. Імунофлуоресцентне дослідження нефробіоптатів проведено 27 хворим (13 чоловікам і 14 жінкам) віком від 16 років до 62 років (у середньому 31,402,64 років). У 77,8 % випадків спостерігався МПГН, у 22,2 % – МКГН. Як контроль обстежено 30 практично здорових людей (12 чоловіків і 18 жінок) віком від 18 років до 60 років.

Нефробіопсію виконували на фоні атаралгезії під контролем ультразвукового дослідження із застосуванням високошвидкісного пістолета "Biopty" ("Bard", США). Гістологічні зрізи забарвлювали гематоксиліном-еозином і за Ван-Гізон, ставилася PAS-реакція. Проводили імунофлуоресцентний метод дослідження для визначення імуноглобулінових депозитів. Ураження окремих ниркових структур оцінювали в балах (від 0 до 3), підраховували СПУ за формулою:

СПУ = ( а+ 2b + 3c ) : ( a + b + c + d )

де: а, b, c – кількість досліджень відповідно з 1, 2 і 3 балами;

d – кількість досліджень з відсутністю даної ознаки.

Рівень NO у крові оцінювали за кінцевим продуктом його метаболізму – нітритом, із застосуванням реактиву Гріса (Голиков П.П. та співавт., 2000) Це дослідження, а також вимірювання рівня креатиніну крові виконували на спектрофотометрі SPECORD-200 (Німеччина). Швидкість КФ розраховували за формулою Кокрофта-Гольта, ПСО – стандартним методом.

Визначення рівнів ЕТ-1, cGMP, IL1в, IL6, TNFб, PgI2 і TxA2 у плазмі крові здійснювали імуноферментним методом на рідері PR2100 („Sanofi Diagnostic Pasteur", Франція) з використанням наборів реагентів „ProCon" (Росія) і „Amercham" (Велика Британія).

Комп'ютерну статистичну обробку отриманих результатів проведено з використанням варіаційного, кореляційного, регресійного, одно- і багатофакторного дисперсійного аналізу (програми "Microsoft Excel" і "Statistica"). Розраховували середні значення, їх помилки, коефіцієнти кореляції, критерії регресії, дисперсії, Стьюдента, Уїлкоксона-Рао, ч-квадрат і вірогідність статистичних показників (р).

Результати дослідження та їх обговорення. У всіх нелікованих тварин з моделлю ГН виявлено дистрофію, атрофію, некроз епітелію канальців, у 88 % – проліферацію мезангіальних клітин і лімфогістіоцитарну інфільтрацію строми, у 75 % – збільшення мезангіального матриксу, у 50 % – склероз/гіаліноз клубочків і склероз строми, у 38 % – проліферацію епітелію капсули Шумлянського-Боумена. При цьому СПУ склав 18,881,27 балів і був вірогідно вищим, ніж у тварин контрольної групи – 4,440,82 балів (p<0,001). Проліферація мезангіоцитів і епітеліоцитів капсули розвивалася тільки при моделюванні ГН, при цьому констатували частішання випадків збільшення мезангіального матриксу (p=0,013) і змін епітеліоцитів канальців (p=0,015).

У щурів контрольної групи рівень у крові NO складав 4,700,22 мкмоль/л, cGMP – 7,300,52 пмоль/мл, ET-1 – 1,800,21 пг/мл, IL1в – 14,100,52 пг/мл, IL6 – 3,600,38 пг/мл, TNFб – 21,000,62 пг/мл. При експериментальному ГН зростали на 75 % концентрації NO (p<0,001), у 3,1 рази – ЕТ1 (p<0,001), на 82 % – IL1в (p<0,001), на 47 % IL6 (p=0,008), на 72 % TNFб (p<0,001) і зменшувався на 34 % вміст cGMP (p=0,004). Моделювання ГН у 2-й групі тварин визначило наявність прямих кореляційних зв'язків ЕТ-1 з IL6 (p<0,001) і IL1в з TNFб (p=0,010).

На інтегральний стан ЕФ у тварин 2-ї групи впливали ступені проліферації мезангіальних клітин (p=0,037), збільшення мезангіального матриксу (p=0,018) і склерозу строми (p=0,033). Однофакторний дисперсійний аналіз виявив вплив збільшення мезангіального матриксу на рівень NO (p<0,001), дистрофії, атрофії, некрозу епітелію канальців – ЕТ-1 (p=0,039), проліферації епітелію капсули – IL1в (p<0,001), склерозу/гіалінозу клубочків – TNFб (p=0,032). Зафіксовано залежність ступенів проліферації мезангіоцитів і збільшення мезангіального матриксу від показників NO (відповідно p=0,012 і p<0,001), проліферації епітелію капсули і склерозу строми – від IL1в (p=0,002 і p=0,003), склерозу строми – від TNFб (p=0,003). Регресійний аналіз показав пряму залежність параметрів у крові TNFб від ступеня тяжкості ушкодження ниркових структур (p=0,025). При цьому синтез цього цитокіну, поряд з його агоністом IL1в визначала інтегральний СПУ (відповідно p=0,001 і p=0,019).

Застосування базисної терапії ГН у 3-й групі тварин знижало СПУ до 17,471,35 балів, а додавання до комплексу терапевтичних заходів ІАПФ – до 16,000,75 балів (в контрольній групі СПУ складав 18,881,27 балів). Однак, порівняно з тваринами 2-ї групи, у щурів 3-ї групи частота проліферації мезангіальних клітин була меншою (p=0,036), а частота збільшення мезангіального матриксу – більшою (p=0,038). Дещо несподіваним виявилося частішання випадків склерозу клубочків і строми (відповідно р=0,020 і р=0,004) у тварин 4-ї групи, що одержували еналаприлат. Разом з тим спостерігали зниження частоти збільшення мезангіального матриксу (р=0,040) і зникнення випадків проліферації епітелію капсули Шумлянського-Боумена.

Застосування дексаметазону і циклофосфаміду супроводжувалося в 3-й і 4-й групах тварин зниженням показників у крові NO (відповідно p<0,001 і p=0,001), IL1в (p=0,014 і p<0,001) і TNFб (p=0,002 і p<0,001), при цьому додаткове застосування еналаприлату у 4-й групі спричиняло підвищення NO (p=0,002). Ступінь збільшення мезангіального матриксу у тварин 3-ї групи впливав на інтегральний стан ЕФ (p=0,009), тоді як додаткове використання ІАПФ таку дію нівелювало. На вміст IL1в впливали зміни епітеліоцитів канальців (p=0,007), а на IL6 – збільшення мезангіального матриксу (p=0,003).

Як показав дисперсійний аналіз, застосування еналаприлату пригнічувало залежність концентрацій у крові IL1в і IL6 від ступеня виразності морфологічних ознак ГН, але виявляло вплив проліферації мезангіальних клітин на рівень TNFб (p=0,008) і склерозу строми на NO (p=0,040). У свою чергу регресійний аналіз показав у 3-й групі пряму залежність ступеня збільшення мезангіального матриксу від синтезу IL6 (p<0,001), а в 4-й групі проліферації мезангіальних клітин – від продукції TNFб (p<0,001). У такий спосіб було встановлено патогенетичний зв'язок описаних структурних змін нирок при експериментальному ГН із прозапальною гіперцитокінемією, що залежала від використання в комплексі лікувальних заходів ІАПФ.

При експериментальному ГН проліферації ендотеліоцитів капілярів клубочків і артеріол нирок, відповідно виявлялися в 100 % і 63 % тварин, що було частіше, ніж у контрольній групі у 2,7 рази (p<0,001) і в 3,3 рази (p=0,012). СПУ ендотеліальних клітин гломерулярних капілярів складав у 1-й групі 0,500,18 балів, а в 2-й групі – 3,630,13 балів (p<0,001). СПУ артеріолярних ендотеліоцитів – відповідно 0,190,10 балів і 1,750,36 балів (p=0,001).

Застосування базисної терапії призводило до зменшення кількості випадків проліферації ендотеліоцитів капілярів клубочків до 87 %, а додаткове використання ІАПФ – до 83 %. Разом з тим, збільшилася частота спостереження проліферації ендотеліальних клітин артеріол у 3-й групі до 73 %, а в 4-й – до 75 %. Отже, патогенетична терапія ГН подвійно впливала на проліферацію