LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль ендотеліальної дисфункції в розвитку симптоматичної ренопаренхіматозної артеріальної гіпертензії

В міру збільшення віку обстежених спостерігалося недостовірне підвищення вмісту ЕТ-1 у плазмі.

Слід звернути увагу на вплив ступеня АГ у хворих 1 і 2 групи на вміст ЕТ-1 у плазмі – у пацієнтів з I і II ступенем АГ обох груп різниця між плазмовим вмістом ЕТ-1 була недостовірною (див.табл.2). У 1 групі в пацієнтів з III ступенем АГ вміст ЕТ-1 був вище, ніж у хворих з I ступенем АГ у середньому на 15,82% і на 7,28% у порівнянні з відповідним значенням хворих з II ступенем АГ. В 2 групі вміст ЕТ-1 у плазмі пацієнтів з III ступенем АГ був вище, ніж у хворих з I і II ступенем АГ відповідно на 10,24% і 7,47%. За даними кореляційного аналізу, виявлений взаємозв'язок між вмістом ЕТ-1 у плазмі і систолічним, діастолічним і середнім АТ (відповідно r=+0,51, +0,47 і +0,49 для пацієнтів 1 групи і r=+0,44, +0,39 і +0,45 для хворих 2 групи). Вміст ЕТ-1 корелював у хворих 1 і 2 груп зі значенням ЗПСО (відповідно r=+0,44 і +0,51) і ППСО (r=+0,41 і 0,47 відповідно). У хворих 2 групи вміст ЕТ-1 у плазмі корелював з рівнем креатиніну плазми (r=+0,47). Таким чином, у хворих РПАГ по мірі зростання ступеня АГ вміст ЕТ-1 у плазмі збільшувався. Приєднання ХНН впливало на вміст ЕТ-1 у плазмі незалежно від ступеня АГ.

При оцінці отриманих результатів, було відзначено, що максимальна активність ФВ мала місце у хворих із РПАГ і ознаками ХНН, вірогідно відрізняючись від відповідного показника інших груп. Так, активність ФВ у 2 групі була вище, ніж у 1 групі на 12,49%, перевищувала значення 3 і 4 груп на 34,89% і 67,49% відповідно. У пацієнтів 1 групи активність ФВ була на 19,92% і на 48,90% вище, ніж у 3 і 4 групах відповідно. Підвищення активності ФВ відзначалося у пацієнтів 3 групи, що виявлялося достовірним перевищенням відповідного значення контрольної групи на 24,17%. Підвищення активності ФВ у хворих ХГН відзначається ще до появи АГ, розвиток РПАГ і зниження ниркової функції у даної категорії хворих сприяє прогресуючому збільшенню активності ФВ. Вплив статі і віку на активність ФВ у всіх групах був незначущим.

Активність ФВ збільшувалася у хворих РПАГ при підвищенні ступеня АГ. Так, максимальні значення досліджуваного показника у пацієнтів 1 групи відзначені при III ступені АГ у порівнянні з I ступенем АГ (на 11,61%) і II ступенем АГ (на 5,43%). У хворих з II ступенем АГ активність ФВ була вище, ніж при I ступені АГ на 5,86%. В 2 групі активність ФВ також була найбільш високою при III ступені АГ: на 18,05% і 8,50% вище, ніж при I і II ступені АГ відповідно. У хворих з II ступенем АГ даний показник був вище, ніж при I ступені АГ на 8,81%. Кореляція між активністю ФВ і систолічним АТ у пацієнтів 1 групи була позитивною (r=+0,49), для діастолічного і середнього АТ r склав +0,52 і +0,54 відповідно. У хворих РПАГ і ознаками ХПН активність ФВ корелювала з рівнем креатиніну (r=+0,51). Таким чином, при розвитку РПАГ відзначено підвищення активності ФВ, яка прогресивно наростала з утяжелінням АГ. Приєднання ознак ХПН впливало на інтегральний показник ендотеліальної дисфункції в хворих РПАГ.

Для встановлення спрямованості і ступеня виразності впливу різних факторів на досліджувані ознаки був проведений однофакторний дисперсійний аналіз. У хворих РПАГ зі збереженою функцією нирок КМЧ визначав величину ступеня зміни діаметра артеріол на 84,21%, вплив активності ФВ на ступінь зміни діаметра артеріол склав 79,62%, рівень систолічного, діастолічного і середнього АТ визначав ступінь зміни діаметра артеріол на 56,38%, 60,47% і 63,19% відповідно. Рівень креатиніну плазми у хворих 1 групи не мав впливу на ступінь зміни діаметра артеріол. Вплив зазначених факторів на величину КМЧ, активність ФВ був подібним і відрізнявся лише абсолютними значеннями. У той же час, на вміст ЕТ-1 ступінь впливу різних факторів був іншим. Зокрема, на вміст ЕТ-1 у меншій мері впливало КМЧ, визначаючи дану величину на 48,21%, активність ФВ визначала вміст ЕТ-1 на 43,52%. Інші фактори мали приблизно такий же вплив, як і на інші величини, що характеризують функціональний стан судинного ендотелію у хворих РПАГ.

За даними однофакторного дисперсійного аналізу, у хворих РПАГ з ознаками ХНН на силу впливу різних факторів на показники функціонального стану судинного ендотелію мали істотний і неоднорідний вплив параметри функціонального стану нирок. Менший вплив мали на досліджувані показники значення систолічного, діастолічного і середнього АТ, ЗПСО і ППСО. Більш виражений вплив у порівнянні з даними 1 групи мав рівень креатиніну, який визначав КМЧ на 71,53%, ступінь зміни діаметра артеріол - на 61,75%, вміст ЕТ-1 у плазмі й активність ФВ – на 52,87% і 62,12% відповідно. У пацієнтів 2 групи значущість ниркової недостатності, за впливом на функціональний стан судинного ендотелію, перевищує значущість АГ.

У хворих в ангіпертензивній стадії ХГН на функціональний стан судинного ендотелію впливав переважно вік пацієнтів, тому що у них був виключений вплив двох основних факторів, які мають вплив на ступінь вираженості ендотеліальної дисфункції, – АГ і ниркової недостатності.

За даними однофакторного дисперсійного аналізу, основними факторами, які мають вплив на функціональний стан судинного ендотелію, є АГ і ХНН, а при їхній відсутності – вік пацієнтів. Ступінь впливу АГ і ХНН порівняна з показниками функціонального стану судинного ендотелію (КМЧ, ступеня зміни діаметра артеріол, вмісту ЕТ-1 у плазмі й активності ФВ), у той час, як вплив віку пацієнтів на всі зазначені показники практично однаковий.

Застосування у хворих РПАГ ірбесартана протягом 1 місяця привело до зниження систолічного АТ на 22,1%, діастолічного і середнього АТ - на 14,5% і 16,6% відповідно. Через 3 місяці лікування ірбесартаном різниця з вихідними значеннями аналізованих показників збільшилася до 25,5%, 19,6% і 23,1% відповідно. Через 3 місяці регулярного застосування препарату відзначене зниження ЗПСО на 22,1%, ППСО – на 25,9%. Рівень протеїнурії через 1 місяць після початку застосування ірбесартана знизився в середньому в 4,4 разів, через 3 місяці – у 5,9 разів. Швидкість клубочкової фільтрації через 1 і 3 місяці регулярного застосування ірбесартана була відповідно на 23,3% і 26,9% вище в порівнянні з вихідними даними.

Виявлено виражений вплив ірбесартана на функціональний стан судинного ендотелію у хворих РПАГ. Так, КМЧ артерій м'язового типу через 1 і 3 місяці застосування препарату збільшився відповідно на 38,48% і 57,79% (табл.3). Ступінь зміни діаметра артеріол після закінчення 1 місяця прийому препарату підвищився на 21,17%, через 3 місяці – на 23,52%. Активність ФВ вірогідно знизилася на 10,5% через 1 місяць і на 19,3% - через 3 місяці лікування ірбесартаном. Разом з цим, слід зазначити відсутність значущої зміни вмісту ЕТ-1 у плазмі хворих РПАГ у процесі терапії ірбесартаном. Це, очевидно, зв'язано з більш глибокими порушеннями судинного ендотелію, для корекції яких необхідні певні терапевтичні підходи, можливо, зв'язані з більш тривалим застосуванням ірбесартана. Однак вирішення цієї проблеми не входило в рамки нашої роботи.

За даними проведеного кореляційного аналізу, виявлений взаємозв'язок між різними показниками, які характеризують функціональний стан судинного ендотелію у хворих РПАГ. Так, КМЧ позитивно корелював зі ступенем зміни діаметра артеріол (r=+0,53), відзначена негативна кореляція КМЧ із плазмовим вмістом ЕТ-1 (r=-0,60), а також активністю ФВ (r=-0,54). У свою чергу, ступінь зміни діаметра артеріол негативно корелював з