LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль ендотоксину грамнегативної мікрофлори в цитокіновій регуляції активності клітинних факторів неспецифічного імунного захисту, фібринолізу і протеолізу

аспорогенні бактерії вирощували на середовищі "КДБ" у стаціонарному анаеростаті "СО2 - incubator Т-125" фірми "ASSAB Medicin AB" (Швеція) за стандартними методиками (М.Э.Микельсаар и др., 1990). Анаеробні спорогенні мікроорганізми культивували в середовищі Кітта-Тароцці та на кров'яно-цукровому агарі Цейсслера (М.О.Биргер, 1982). Результати досліджень опрацьовували методами варіаційного статистичного аналізу з визначенням критерію Стюдента за програмою "BioStat" (С.Гланц, 1999) на PC PENTIUM II.


РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

У контрольних тварин рівень у крові ІЛ-1b більш ніж у 2 рази перевищував вміст ФНПa - відповідно: 37,452,87 та 17,911,82 пг/мл (p<0,001; n=22). Введення ендотоксину в/оч достовірних змін сироваткової концентрації ІЛ-1b не викликало (40,144,07 пг/мл; p>0,05; n=22), тоді як рівень ФНПa зростав відносно контролю майже в 3 рази (52,715,39 пг/мл; p<0,001; n=22). За введення ендотоксину в яремну вену вміст у крові ІЛ-1b зростав до 152,4316,26 пг/мл (p<0,001; n=22), ФНПa - до 66,142,87 пг/мл (p<0,001; n=22). Нейтрофіли щурів, яким ендотоксин вводили в/оч, не змінювали хемілюмінесценцію (ХМЛ) у системі люменофору (в контролі - 4,560,56, у досліді - 4,910,72 мВт/ хв; p>0,05; n=22), тоді як нейтрофіли тварин, що отримували ліпополісахарид (ЛПС) в/в збільшували її до 19,611,45 мВт/хв (p<0,001; n=22). Моноцити (Мц) контрольних тварин викликали ХМЛ, яка становила 3,360,45 мВт/хв (n=11), Мц щурів, що отримували ендотоксин в/оч, підвищували інтенсивність ХМЛ до 8,751,12 мВт/хв (p<0,001; n=22), а Мц щурів, яким ЛПС вводили в/в - до 9,681,35 мВт/хв (p<0,001; n=22). Функціональна активність фагоцитів зростала в обох випадках: ФЧ у контролі становило 43,523,71% (n=11), а після введення ендотоксину в/оч та в/в зростало відповідно до 64,224,28 (p<0,001; n=22) та 69,50 5,03% (p<0,001; n=22). Фагоцитарний індекс у контролі складав 3,220,31 ум. од. (n=11), за введення ендотоксину в черевну порожнину - 6,780,35 ум. од. (p<0,001; n=22), в яремну вену - 7,120,42 ум. од. (p<0,001; n=22).

Після в/оч введення ендотоксину сумарна фібринолітична активність (СФА) плазми крові (табл.) зростала в 2,8 разу внаслідок підвищення інтенсивності як неферментативного, так і ферментативного фібринолізу. Лізис низькомолекулярних білків (НМБ) достовірних змін не зазнавав, казеїнолітична активність плазми крові зменшувалася на 17,8%, а лізис колагену підвищувався в 5,5 разу.

За введення ендотоксину в/в СФА плазми крові зростала за рахунок збільшення неферментативної фібринолітичної активності (НФА). Інтенсивність протеолітичної деструкції НМБ збільшувалася на 61,7%, лізис високомолекулярних білків (ВМБ) - на 56,5%, а колагенолітична активність (КА) плазми крові перевищувала контрольний рівень в 1,7 разу.


Таблиця

Характеристика змін плазмового фібринолізу і протеолізу за внутрішньоочеревинного та внутрішньовенного введення щурам ендотоксину грамнегативної мікрофлори (хSx)

Показники, що вивчалися

Контроль,

n=15

Внутрішньоочеревинне введення ендотоксину,

n=10

1 група

Внутрішньовенне введення ендотоксину,

n=10

2 група

Cумарний фібриноліз,

мкг азофібрину/мл за год

0,590,03

1,660,07

рк<0,001


2,390,10

рк<0,001

р1<0,001

Неферментативний фібриноліз,

мкг азофібрину/мл за год

0,310,02

0,840,04

рк<0,001

1,740,08

рк<0,001

р1<0,001

Ферментативний фібриноліз,

мкг азофібрину/мл за год

0,280,02

0,820,04

рк<0,001


0,650,03

рк<0,001

р1<0,001

Лізис низькомолекуляр-них білків, мкг азоальбуміну/мл за год

3,580,23

3,860,26



5,790,30

рк<0,001

р1<0,001

Лізис високомолекуляр-них білків, мкг азоказеїну/мл за год

2,530,06

2,080,12

рк<0,001


3,960,08

рк<0,001

р1<0,01

Лізис колагену,

мкг азоколу/мл за год

0,280,03

1,550,08

рк<0,001


0,480,02

рк<0,001

р1<0,001


Примітки: рк - ступінь достовірності різниці показників відносно контролю; р1 - ступінь достовірності різниці показників відносно даних першої групи тварин; n - кількість спостережень.

Активація тканинного фібринолізу в печінці за введення ендотоксину в/оч відбувалася внаслідок інтенсифікації неензиматичного лізису фібрину, який зростав у 2,5 разу. Лізис НМБ і ВМБ відповідав контролю, а КА печінкової тканини збільшувалася на 41,9%. За введення ендотоксину в/в НФА в печінці підвищувалася лише на 26,3%, а інтенсивність ферментативного і сумарного фібринолізу достовірних змін не зазнавала, так само, як і лізис НМБ і ВМБ. Підвищення тканинного колагенолізу становило 19,4%. У легенях за введення ендотоксину в/оч СФА зростала в 1,6 разу, що було зумовлено збільшенням НФА на 68,7% і ферментативного фібринолізу - на 49,8%. Інтенсивність протеолітичного розпаду НМБ достовірних змін не зазнавала, тоді як лізис ВМБ підвищувався на 21,1%, а КА легеневої тканини зростала в 2,2 разу. Після введення ендотоксину в яремну вену збільшення СФА в легенях відбувалося внаслідок інтенсифікації неферментативного фібринолізу, який перевищував контрольні показники в 3,2 разу. Водночас спостерігалося зменшення ферментативної фібринолітичної активності (ФФА) на 24,7%. Інтенсивність лізису НМБ і ВМБ зростала відповідно на 47,4 та 57,3%, що супроводжувалося пригніченням КА легеневої тканини на 18,9%. За введення ендотоксину в/в СФА в наднирниках різко зменшувалася внаслідок дворазового пригнічення ензиматичного лізису фібрину та зниження НФА на 29,7%. Крім того, відбувалося тотальне зниження інтенсивності тканинного протеолізу: відносно контролю лізис азоальбуміну зменшувався в 2,5 разу, лізис азоказеїну - в 2,1 разу, лізис азоколу - в 1,7 разу.

У спленектомованих тварин (СЕТ) вміст у крові ІЛ-1b у 2,6 разу перевищував контрольний рівень - відповідно: 37,452,87 та 95,8911,91 пг/мл (p<0,001; n=20), а сироваткова концентрація ФНПa виявилася в 3,4 разу більшою за контрольні показники (17,911,82 та 60,113,92 пг/мл, відповідно; p<0,001; n=20). Введення ендотоксину в/оч призводило до зниження вмісту в крові ІЛ-1b до 35,732,08 пг/мл (p<0,001; n=20), тобто у 2,7 разу, тоді як сироватковий рівень ФНПa