LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль ендотоксину грамнегативної флори в патогенезі хронічного гнійного одонтогенного гаймориту

30) в процесі лікування нами не виявлено достовірної (р > 0,05) різниці в числових їх значеннях. Більше того, визначена нестабільна тенденція до більш вираженого відхилення показників анти-ЕТ-АТ від рівнів норми. При цьому, достовірної динаміки Анти-ЕТ-антитіл сироватки крові на 8 сутки при традиційному комплексі терапії ми не виявили: класу А в 56,7% випадків, класу М – в 70%, класу G – в 76,7%. Результати вивчення характеру перетворень анализуємих показників у хворих основної групи (n = 30), де в комплексі місцевої терапії використовували препарати Декасан і Тіотріазолін дозволили встановити, що проводиме лікування вело до корекції імунологічних розладів. Так, рівень анти-ЕТ-АТ з їх первісно низьким вмістом підвищився після проведеного лікування, причому класу А – у 60,8% хворих (р < 0,001), класу М – у 47,8% (р < 0,05). У пацієнтів із первісно високим вмістом анти-ЕТ-АТ їх рівень знижувався: класу А – у 42,8% пацієнтів (р < 0,01), класу М – у 14,3% (р > 0,05).

Рівні загальних антитіл класів А (1,79 0,08 мг/мл, р < 0,01), М (1,44 0,05 мг/мл, р > 0,05), G (10,91 0,22 мг/мл, р > 0,05) в сироватці крові демонстрували відсутність загальної дисгамаглобулінемії як за вихідними даними, так і достовірних (р > 0,05) відмінностей за показниками, отриманими на 8 добу лікування у пацієнтів обох груп спостережень (n = 60), що підкреслює важливість і специфічність виявлених змін у відношенні антиендотоксинових імуноглобулінів.

Одержані результати проведених досліджень свідчать, що до початку лікування у пацієнтів обох підгруп (n = 48) рівні цитокінів сироватки крові
(IL-1β, TNF-α, IL-4) були достовірно (р < 0,01) знижені порівняно з нормою, що могло стати патогенетичною основою порушення місцевих захисних реакцій. Так, в цілому цифрові значення вмісту IL-1β в сироватці крові становили
6,98 1,17 пг/мл (р < 0,001) при нормі 39,779 2,530 пг/мл; вмісту IL-4 –
3,98 0,47 пг/мл (р < 0,01) при нормі 6,510 0,580 пг/мл; вмісту TNF-α – менше
5 пг/мл (р < 0,001) при нормі 13,330 1,080 пг/мл.

Порівняльний аналіз концентрації цитокінів в сироватці крові у пацієнтів з ХГОГ показав, що при різкому виснаженні вмісту IL-1β, TNF-α, IL-4 на початку курсу лікування, до 8 доби спостережень їх рівні продовжували залишатися значно зниженими (в порівнянні з нормою) у пацієнтів всіх підгруп.

Так, рівень TNF-α сироватки крові не досягав порогу в 5 пг/мл як до початку, так і на 8 добу лікування у 100% пацієнтів (n = 48). Аналіз ефективності терапії захворювання за вмістом сироваткових IL-1β і IL-4 у обстежених пацієнтів виявив тенденцію до нормалізації показників тільки у представників основної групи (n = 24). Однак, статистично значимі відмінності в змінах IL-1β и IL-4 (до і після проведеного курсу терапії захворювання) ми спостерігали тільки у пацієнтів в 1а підгрупі (n = 18).

Так, цифрове значення показника IL-1β в цій підгрупі достовірно підвищилося в 1,7 рази (р < 0,01), а IL-4 в 1,2 рази (р < 0,05). Для порівняння – підвищення IL-1β в підгрупі 2а (n = 17) відбувалося в 1,1 рази (р > 0,05), IL-4 в
1,2 рази (р > 0,05). Ріст цифрового значення IL-1β в процесі терапії у представників підгрупи 1б (n = 6) зафіксований в 1,5 рази (р > 0,05), IL-4 в
1,1 рази (р > 0,05). В підгрупі 2б (n = 7) спостерігалась тенденція до ще більшого зниження показників (р > 0,05).

Після проведеного курсу традиційної терапії концентрація IL-4 в сироватці крові досягала норми у 8,3% пацієнтів, в той час як при включенні в комплекс лікування Декасану і Тіотріазоліну – у 37,5%.

У змивах із пазух (n = 48) спостерігалась прямо протилежна тенденція: присутність мікроорганізмів та їх продуктів при запаленні достовірно (р < 0,01) підсилювало вивільнення лімфокінів лімфоїдної популяції в межах lamina propria і формувало прозапальний пул цитокінів. В цілому, відмічені достатньо великі коливання рівня місцевих IL-1β (варіював від 6 до 1800 пг/мл) і TNF-α (від 7,9 до 202,6 пг/мл) в досліджуваних групах. Рівень IL-4 в змивах всіх пацієнтів був підвищеним в порівнянні з донорами в середньому в 1,96 рази і в цілому становив 3,79 0,24 пг/мл.

За отриманими нами даними рівні цитокінів у змивах із верхньощелепної пазухи практично здорових донорів (n = 23) становили: IL-1β менше 5 пг/мл; TNF-α – 5,27 3,6 пг/мл; IL-4 – 1,93 0,6 пг/мл.

В ході дослідження змивів із ураженої верхньощелепної пазухи, отриманих при першій пункції, був виявлений достовірний (р < 0,001) взаємозв'язок між вмістом анти-ЕТ-АТ сироватки крові і прозапальними цитокінами в промивних водах. Так, у пацієнтів в підгрупі "а" (n = 35) рівень IL-1β становив 1075,87 86,2 пг/мл (р < 0,001), TNF-α – 55,57 11,2 пг/мл (р < 0,001). В підгрупі "б" (n = 13) відповідно 334,8 66 пг/мл (р < 0,001) і 7,7 3,8 пг/мл (р > 0,05).

Вихідний вміст місцевого IL-4 достовірно відрізнявся від рівня донорів (становив в підгрупі "а" 3,57 0,26 пг/мл (р < 0,05), в підгрупі "б" 4,38 0,5
(р < 0,01)), однак відмінності між підгрупами були статистично недостовірні (р > 0,05).

Також як і до лікування, після проведеного курсу терапії виявлена значна індивідуальна варіабельність і різнорідність характеру вмісту місцевих IL-1β і TNF-α в групах обстежених пацієнтів. Нами відмічена однозначна тенденція до зниження концентрації прозапальних цитокінів у всіх пацієнтів (n = 48), найбільш виражена у хворих в основній групі (n = 24).

Так, цифрові значення вмісту IL-1β в змивах із пазух до 8 доби лікування змінилися наступним чином: при використанні Декасану і Тіотріазоліну в підгрупі "а" вони достовірно (р < 0,001) знизились на 91,2%, в підгрупі "б" – на 88,3% (р < 0,01) від вихідного рівня. При традиційному лікуванні пацієнтів в підгрупі "а" падіння показника відмічено на 83,3% (р < 0,001), в підгрупі "б" – вміст IL-1β зменшився всього на 23,9% і був недостовірним (р > 0,05).

У 55,6% хворих із підгрупи 1а, 50% – 1б, 41,2% – 2а, 85,7% –
2б концентрація TNF-α на кінець курсу лікування була менш 1 пг/мл. Підвищеною вона залишалась у 5,6% хворих в підгрупі 1а та у 29,4% – в підгрупі 2а. В інших пацієнтів вміст TNF-α коливався в районі показників здорових осіб.

Оцінюючи динаміку IL-4, ми відмітили, що у пацієнтів в основній групі
(n = 24) цифрове значення вмісту цього медіатора істотно зросло і до 8 діб достовірно збільшилося в 1,3 рази в обох підгрупах. У представників 2 групи
(n = 24) ми спостерігали незначне недостовірне (р > 0,05) зниження вмісту цитокіну. Незважаючи на тенденцію до нормалізації показника в контрольній групі, ми за якісним критерієм розцінюємо її як менш сприятливу прогностичну ознаку, в порівнянні з рівнем росту, виявленим в основній групі, що демонструє більш адекватний імунний захист.

Таким чином, в ході оцінки динаміки імунологічних зрушень, викликаних проводимою терапією, у всіх представників 1 групи нами виявлено статистично значиме збільшення рівнів сироваткових цитокінів, а також місцевих протизапальних медіаторів при одночасному достовірному зниженні