LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль еозинофілів та їх взаємодія із тучними клітинами у патогенезі запалення

терапії.

Результати роботи можуть бути використані у подальшій науково-дослідній роботі та у викладанні патологічної фізіології.

Отримані дані впроваджено в навчальний процес на кафедрах патофізіології Харківського, Донецького, Луганського, Кримського медичних університетів, Сумського державного університету, Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава).

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно розроблений план роботи і методологія проведення досліджень, проведений патентно-інформаційний пошук за темою, виконані експерименти, обробка і підрахунок отриманих в ході експерименту даних з використанням патофізіологічних, гематологічних, цитоморфологічних, цитохімічних, імуноферментних методів дослідження, статистична обробка, аналіз і узагальнення одержаних результатів, сформульовані основні положення і висновки, написані всі розділи дисертації.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження були оприлюднені й обговорювалися на засіданнях Харківського товариства патофізіологів (2006, 2007), ІІІ читаннях ім. В.В. Підвисоцького (Одеса, 2004), IV Національному конгресі патофізіологів України з міжнародною участю (Чернівці, 2004), науково-практичній конференції з міжнародною участю, присвяченій 200-річчю з дня заснування Харківського державного медичного університету (Харків, 2005), науковій конференції "V читання ім. В.В. Підвисоцького" (Одеса, 2006), науковій конференції "Актуальні питання патофізіології" (Сімферополь–Ялта, 2006), науково-практичній конференції з міжнародною участю "Вчені майбутнього" (Одеса, 2006), "VI Данилевських читаннях" (Харків, 2007).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових праць, з них 4 – статті в журналах за фахом, що входять до переліку ВАК України, 7 – тези у матеріалах конгресів та конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертаційної роботи викладено на 129 сторінках друкованого тексту. Робота має такі розділи: вступ, огляд літератури, об'єкти і методи дослідження, 2 розділи (4 підрозділи) власних досліджень, аналіз та узагальнення результатів дослідження, висновки, перелік використаних джерел літератури, який містить 177 назв: 74 роботи російськомовних авторів, та 103 – іноземних. Дисертаційна робота ілюстрована 17 рисунками та 16 таблицями (загальний обсяг – 1 стор.).


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


Об'єкти і методи дослідження. Дослідження виконані на 228 щурах-самцях лінії Wіstar масою 180–200 г. Дослідження здійснювали відповідно до національних "Загальних етичних принципів досліджень на тваринах" (Україна, 2001), які узгоджені з положеннями "Європейської конвенції про захист хребетних тварин, що використовуються для експериментальних та інших наукових цілей" (Страсбург, 18.03.1986 р.), протокол № 20 від 10 січня 2007 р. Моделлю запалення був карагіненовий гострий асептичний перитоніт, який викликали внутрішньочеревним введенням 5 мг -карагінену в 1 мл ізотонічного розчину хлориду натрію (Клименко М.О., 1993). Тварин умертвляли декапітацією під ефірним наркозом через 5, 15, 30 хв, 3, 6, 12 год, 1, 2, 3, 5, 7, 10 діб.

Підрахунок загальної кількості лейкоцитів (ЗКЛ) в ексудаті та периферичній крові, каріоцитів (ЗКК) у кістковому мозку стегна, клітинного складу ексудату, лейкоцитарної формули та мієлограм здійснювали за стандартними методами (Меньшиков В.В., 1987).

Про функціональну активність еозинофілів вогнища запалення і периферичної крові судили на підставі активності маркерного ферменту еозинофілів – еозинофільної пероксидази (ЕПО), яку визначали цитохімічним методом (Zabucchi G., Menegazzi R., 1990).

Підрахунок і морфологічне вивчення перитонеальних ТК здійснювали за допомогою камери Горяєва при забарвленні нейтральним червоним. Підраховували абсолютну і відносну кількість ТК, а також відсотковий вміст дегранульованих ТК з урахуванням інтенсивності їхньої дегрануляції (Клименко М.О., 1977; Клименко Н.А., Татарко С.В., 1997).

Вміст гістаміну (основного біохімічного маркера ТК) в ексудаті і периферичній крові визначали в центрифугаті перитонеального змиву (вільний гістамін) і периферичній крові іімуноферментним методом за допомогою тест-системи "Histamine-ELISA" (Німеччина) та імуноферментного аналізатора.

Еозинофілію викликали шляхом внутрішньовенного введення сефадексу G-200 в дозі 0,5 мг в 1 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Запалення викликали на 4-ту добу після введення сефадексу, тобто на піку еозинофілії (Walls R.S., Beeson P.B. 1972; Lemanske R.F., Kaliner M.A., 1982).

Попереднє видалення ТК із черевної порожнини здійснювали шляхом внутрішньочеревного введення дистильованої води (10 мл/100 г маси тіла) за 10 діб до моделювання запалення (Липшиц Р.У., Клименко Н.А., 1977).

Статистичну обробку результатів дослідження проводили з використанням t-критерію Стьюдента на комп'ютері IBM PC/AT "Pentіum-4" за допомогою методів варіаційної статистики (програми "Біостатика"). Оцінювання вірогідності отриманих результатів здійснювали на рівні значущості не менше ніж 95 %, р≤0,05 (Медик В.А., Токмачев М.С., Фишман Б.Б., 2001; Саймон Д., 2004).

Результати дослідження та їхній аналіз. При вивченні причетності еозинофілів до патогенезу гострого неімунного запалення встановлено, що у вогнищі в ранні терміни запалення (з 5-ї хвилини до 3-ї години) спостерігалася помітна тенденція до зниження кількості еозинофілів у порівнянні з контролем, мабуть, за рахунок їхньої дегрануляції і альтерації. Це відбувалося на тлі транзиторного зниження ЗКЛ, лімфоцитів, тенденції до зменшення кількості моноцитів та збільшення вмісту нейтрофілів. На 6-ту годину спостерігалась виражена тенденція до збільшення вмісту еозинофілів, що відповідало піку ЗКЛ, нейтрофілів і моноцитів. На 1-шу добу відзначалась мінімальна кількість еозинофілів у вогнищі, в подальшому вона зростала відносно 1-ї доби і до 10-ї доби незначно коливалася. Ця динаміка кількості еозинофілів не співпадала з такою ЗКЛ і нейтрофілів.

У кістковому мозку кількість еозинофілів помітно зростала з 2-ї по 10-ту добу із максимумом на 2-гу добу, що відповідало пікам ЗКК і окремих клітинних форм, які свідчать про активацію гемопоезу, особливо, на 7-му добу. Це співпадало з повторним збільшенням ЗКК, мабуть, пов'язаним з розвитком гіперплазії кісткового мозку, характерної для запалення в цей час (Дыгай А.М., Клименко Н.А., 1992). Динаміка кількості еозинофілів не співпадала з такою ЗКК і нейтрофілів до 1-ї доби.

У периферичній крові кількість еозинофілів мала тенденцію до зменшення на 6-ту та 12-ту годину, до збільшення – на 1, 3 і 5-ту добу і достовірно збільшувалася на 7-му добу. Кількість нейтрофілів на 6-ту і 12-ту годину, навпаки, достовірно зростала. Збільшення кількості еозинофілів на 1-шу добу співпадало з піком ЗКЛ і кількості окремих лейкоцитарних форм, на 3-тю і 7-му добу – з повторним збільшенням ЗКЛ і кількості окремих видів клитін. На 3-тю годину ЗКК в кістковому мозку зменшувалася. Збільшення ЗКЛ на 3-тю годину може бути, пов'язане з надходженням лейкоцитів із кістковомозкового резервного пулу, на 1-шу і 3-тю добу – з активацією кровотворення, на 7-му – 10-ту добу – з розвитком гіперплазії кісткового мозку.

Активність ЕПО в еозинофілах ексудату