LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль еозинофілів та їх взаємодія із тучними клітинами у патогенезі запалення

помітно зростала на 5–30-ту хвилину, на 12-ту годину та 10-ту добу і знижувалася на 3-тю годину і 2-гу добу. Перший пік збільшення активності ЕПО, що спостерігався на тлі зменшення кількості еозинофілів у вогнищі може бути пов'язаний з активацією клітин. Зміни активності ЕПО не співпадали зі змінами припливу еозинофілів у вогнище. Як відомо, у нейтрофілах ферменти синтезуються при утворенні клітин у кістковому мозку і потім вивільнюються при дегрануляції, проте в еозинофілах і в період їх перебування у тканинах відбувається накопичення гранул (Sigal L.H., Ron Y., 1994; Petrides P.E., Nauseef W.M., 2000).

Активність ЕПО в еозинофілах крові припадала на 5–30-ту хвилину, потім відновлювалася і мала тенденцію до підвищення на 3-тю, 12-ту годину і
1-шу добу, знижувалася на 3-тю добу і зростала на 7-му, що не співпадало з припливом| еозинофілів з кісткового мозку в кров.

Таким чином, при гострому неімунному запаленні відбуваються фазні зміни вмісту еозинофілів в ексудаті, кістковому мозку і крові, які свідчать про еміграцію їх у вогнище, посилення еозинопоезу, вихід з кісткового мозку в кров, а також зміни функціональної активності еозинофілів вогнища і крові. Не простежується повного паралелізму між клітинними реакціями нейтрофілів і еозинофілів, активністю ЕПО та припливом еозинофілів. Відомо, що нейтрофіли пригнічують ферментативну активність ЕПО, а ЕПО підвищує адгезію нейтрофілів (Petrides P.E., Nauseef W.M., 2000). Відомо також, що еозинофіли живуть довше, ніж нейтрофіли (Sigal L.H., Ron Y., 1994), і, як вказано, зрілі еозинофіли, на відміну від нейтрофілів, здатні до подальшого синтезу гранул (Gleich G.J., Adolphson C.R., 1986; Adamko D., Lacy P., Moqbel R., 2002). Дані результати свідчать про те, що еозинофіли відіграють активну, самостійну по відношенню до нейтрофілів роль у гострому неімунному запаленні. Зокрема, одночасно з нейтрофілами вони можуть відігравати ефекторну роль у вогнищі запалення.

Ефекторна функція еозинофілів може проявлятися у виробленні ними при активації, активних форм кисню (АФК), вивільненні еозинофільних білків – головного основного білка (ГОБ), катіонного білка еозинофілів (КБЕ), ЕПО та інших цитотоксичних ферментів, здатності до фагоцитозу, що може відігравати важливу роль у кілінгу і лізисі мікроорганізмів і у вторинній альтерації. Відомо, що ЕПО дуже активна у пошкодженні пухлинних клітин і ТК. ГОБ вторинних гранул еозинофілів викликає вивільнення гістаміну із ТК і базофілів і зв'язується з гепарином, нейтралізуючи його антикоагулянтну активність. З іншого боку, ТК захоплюють ГОБ, нейтралізують його у вогнищі запалення. КБЕ також зв'язується з гепарином і нейтралізує його антикоагулянтну активність (Everse J., Everse K.E., Matthew B., Grisham M.B., 1999; Petrides P.E., Nauseef W.M., 2000; Venge P., 2001; Randa I., Abu-Ghazaleh G.J., Franklyn G., 2004).

До ефекторних функцій еозинофілів можна віднести також продукцію ними, при їхній активації, інших запальних медіаторів – похідних фосфоліпідів, перш за все лейкотрієнів С4 і фактора активації тромбоцитів, а також простагландинів Е1 і Е2 – сильних вазоактивних і хемотаксичних агентів (Gleich G.J., 1988; Venge P., Godard J., Bousquet M., et al. 1992; Koller D.Y., Halmerbauer G., Muller J., 1999; Venge P., 2001; Kato M., Kita H., Tachibana et al., 2004).

Далі для визначення ролі еозинофілів у патогенезі запалення досліджували реакції системи крові, які є головним параметром цього процесу, при запаленні на тлі еозинофілії.

Встановлено, що при запаленні на тлі еозинофілії, порівняно з природним перебігом процесу, акумуляція нейтрофілів у вогнищі була більш вираженою, із значним піком на 1-шу добу замість 6-ї години. Накопичення еозинофілів також було виражене більше, але із зсувом максимумів на більш ранні терміни: першого – з 6-ї години на 3-тю, другого – з 3-ї доби на 1-шу. Акумуляція моноцитів була меншою, зниження кількості лімфоцитів – також меншим.

У кістковому мозку кількість сегментоядерних нейтрофілів, моноцитів і лімфоцитів була меншою, паличкоядерних нейтрофілів (на 3-тю і 6-ту годину) та еозинофілів (до 1-ї доби) більшою, а потім меншою.

У периферичній крові вміст нейтрофілів у ранні терміни запалення (на
3-тю і 6-ту годину) був дещо менший, а на 12-ту годину, 1-шу і 2-гу добу – помітно більший, еозинофілів і моноцитів – більший, лімфоцитів – менший.

Результати свідчать про те, що при запаленні на тлі еозинофілії посилюється акумуляція нейтрофілів та еозинофілів і зменшується накопичення моноцитів у вогнищі; зниження вмісту лімфоцитів у вогнищі і зростання кількості усіх лейкоцитарних форм у кістковому мозку виражені менше; тобто більше виражені нейтрофілія, еозинофілія і моноцитоз і менше – лімфоцитоз. Іншими словами, при запаленні на тлі еозинофілії відбувається порушення звичайної для запалення інтенсивності і динаміки клітинних реакцій вогнища і системи крові в цілому.

Як при звичайному перебігу запалення, так і при запаленні на тлі еозинофілії не спостерігається повного збігу динаміки нейтрофільної та еозинофільної реакцій, що підтверджує висловлене положення про самостійну по відношенню до нейтрофілів роль еозинофілів у запаленні.

Як відомо, при гострому запаленні нейтрофіли є основним джерелом головних медіаторів процесу – медіаторів ушкодження – АФК, лізосомальних ферментів, неферментних катіонних білків лізосом, що відіграють вирішальну роль в кілінгу і лізисі мікробів і у вторинній альтерації. У зв'язку з цим вони є основними ефекторами гострого запалення, прозапальними клітинами, які забезпечують розгортання процесу до його необхідної вираженості як захисно-пристосувальної реакції. Як відмічалось, еозинофіли теж утворюють АФК, а також вивільняють низку цитотоксичних ферментів. Тому можна вважати, що посилення нейтрофільної та еозинофільної реакцій при запаленні на тлі еозинофілії виражається в посиленні альтеративних явищ, бурхливішому перебігу процесу.

Моноцитам-макрофагам належить провідна роль в рановому очищенні вогнища гострого запалення, стиханні процесу, їх можна вважати протизапальними клітинами. При запаленні на тлі еозинофілії зниження їх еміграції у вогнище, а також наростання їхньої кількості, порівняно з контролем, до 10-ї доби вказує на затримку стихання процесу, тоді як при природному перебігу процесу в цей термін воно вже не відрізнялося від початкового.

Лімфоцити при запаленні є регуляторами функцій інших лейкоцитів, особливо моноцитів-макрофагів, разом з якими вони вважаються основними ефекторами хронічного запалення. Посилення їх еміграції у вогнище при запаленні на тлі еозинофілії може бути компенсаторною реакцією на порушення звичайної для гострого запалення інтенсивності і динаміки нейтрофільної і моноцитарно-макрофагальної реакцій. Непрямим підтвердженням тому може бути той факт, що при еозинофілії кількість лімфоцитів у черевній порожнині зростає вже у контролі, коли там змінюється звичайна кількість лейкоцитів, що виходять у тканини у нормі. Крім того, підвищена акумуляція лімфоцитів у вогнищі при запаленні на тлі еозинофілії може відображати хронізацію процесу.

Таким чином, при запаленні на тлі еозинофілії створюються передумови, з одного боку, для посилення гостроти процесу, альтеративних явищ, з іншого – для затримки стихання, хронізації