LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль еозинофілів та їх взаємодія із тучними клітинами у патогенезі запалення

збільшення на 1, 3 і 7-му добу, на 10-ту добу вона була достовірно вищою, а тенденція до зменшення спостерігалася на 3-тю і 12-ту годину, 2-гу і 5-ту добу. Відповідно вона була дещо меншою, ніж при звичайному перебігу запалення, на 3-тю і 12-ту годину, і дещо більшою – вже у контролі і достовірно – на 3-тю – 10-ту добу.

Таким чином, звертає на себе увагу зміна функціонального стану еозинофілів. Як відомо, активність ферментів у лейкоцитах залежить від припливу нових (знов утворених у кістковому мозку) клітин та інтенсивності їхньої дегрануляції (секреції) і синтетичної активності у разі здатності даного виду лейкоцитів до синтезу. У проведеному експерименті активність ЕПО в еозинофілах вогнища до певної міри співпадає з динамікою кількості еозинофілів як при природному перебігу запалення, так і на тлі видалення ТК. В останньому випадку вона нижча в ранні (гранулоцитарні) терміни запалення, що співпадає зі зменшеною кількістю еозинофілів, і вища в подальші строки, мабуть, у зв'язку зі зсувом максимуму кількості еозинофілів з 6-ї години на 2-гу добу. Очевидно, це пов'язано також зі зниженням дегрануляції або посиленням синтетичної активності еозинофілів, які, як вказувалося, на відміну від нейтрофілів здатні до подальшого синтезу. Активність ЕПО в еозинофілах периферичної крові також менша в ранні терміни запалення (на 12-ту годину) і більша надалі, що співпадає зі зменшенням припливу еозинофілів з кісткового мозку в кров у ранні терміни і деяким хоча і зменшеним відновленням їхнього надходження потім, що також свідчить про можливе зниження дегрануляції або посилення синтезу.

Загалом при запаленні на тлі видалення ТК, порівняно з природним перебігом запалення, спостерігаються запізнювання і зниження еміграції еозинофілів, виходу еозинофілів з кісткового мозку в кров, тенденція до зменшення еозинофілії, зниження функціональної активності еозинофілів вогнища і крові (дегрануляції), тобто відбувається зменшення еозинофільної реакції. Результати показують, що за природних умов запалення ТК стимулюють еозинофільну реакцію.

Слід відмітити, що при запаленні ТК дегранулюють, їхня кількість зменшується, тому зовні в динаміці запалення складаються зворотні відносини між кількістю ТК та еозинофілів, хоча чим більша початкова кількість ТК та їхня дегрануляція при запаленні, тим більшою повинна бути еозинофільна реакція.

Таким чином, в цілому ТК та еозинофіли при запаленні взаємно активують один одного. Як відомо, запалення завжди починається з "території" сполучної тканини, тобто сполучна тканина є пусковою ефекторною системою запалення, а її компоненти – початковими ефекторами процесу. Серед останніх ТК найбільш реактивні й уразливі при дії флогогену. Тучноклітинні медіатори, що вивільняються при активації (дегрануляції), серед безлічі інших ефектів здатні залучати у вогнище еозинофіли і підсилювати еозинофільну реакцію в цілому. ТК продукують спеціальні для залучення еозинофілів речовини – сімейство еозинофільних хемотаксичних факторів (ЕХФ), для яких на поверхні еозинофілів є специфічні рецептори. Хемотаксичними властивостями відносно еозинофілів (як і інших лейкоцитів) володіють також лейкотрієни, фактор активації тромбоцитів та інші тучноклітинні медіатори. Поступаючи в ході еміграції у вогнище, еозинофіли за допомогою своїх медіаторів (цитотоксичних і нецитотоксичних), як показують наші дані, викликають (посилюють) дегрануляцію ТК, що, у свою чергу, інтенсифікує акумуляцію еозинофілів, тобто між ТК та еозинофілами встановлюється взаємодія як один з компонентів автоматизму (самостійного розгортання, підтримки і стихання) запалення, що філогенетично детерміноване доцільністю цього процесу як захисно-пристосувальної реакції організму (рисунок). Ця взаємодія, як і вся запальна реакція, перш за все спрямована на кооперацію в боротьбі з флогогеном (кілінг і лізис мікробів).




Взаємодія ТК і еозинофілів у патогенезі запалення
( → – стимуляція, ----→ – пригнічення).


Одночасно ТК та еозинофіли володіють механізмами взаємоконтролю функцій, попереджаючи недостатність або надмірність реакцій цих клітин і можливу їх причетність до незвичайного перебігу запалення або розвитку його ускладнень. Можна припустити, що серед безлічі інших універсальних механізмів особливе значення має специфічний для взаємодії ТК та еозинофілів механізм – гістамін–гістаміназа, еволюційно закріплений в тому, що ТК (базофіли) – єдине або основне джерело гістаміну, а еозинофіли – гістамінази.

Із дослідів in vitro відомо, що гістамін через Н2-рецептори на еозинофілах пригнічує дегрануляцію останніх (Ezeamuzie C.J., Philips E., 2000; Dvorak A.M., 2005), тобто вивільнення гістамінази, а також власне вивільнення – за механізмом ауторегуляції (Everse J., Everse K.E., Matthew B., Grisham M.B., 1999). Гістаміназа інактивує гістамін у середовищі і таким чином підсилює дегрануляцію еозинофілів і ТК.

У патогенетичній протизапальній терапії можливі за рахунок впливів на ТК та еозинофіли підходи укладаються в загальні її принципи (Клименко Н.А., 1997). При гіперергічному, бурхливому, альтеративному запаленні доцільне пригнічення ТК та еозинофілів, застосування антагоністів їхніх продуктів. З клінічної практики відома особлива ефективність антигістамінів при анафілактичному запаленні, де основними ефекторами є ТК і характерна еозинофілія. При гіпергічному, в'ялому, проліферативному запаленні доцільна стимуляція ТК та еозинофілів, застосування агоністів.


ВИСНОВКИ


У дисертації надано теоретичне узагальнення і нове рішення актуальної наукової медичної задачі, що полягає у з'ясуванні ролі еозинофілів та їхньої взаємодії з іншими клітинами в патогенезі запалення. Показано, що еозинофіли залучаються до патогенезу не тільки імунного, а й неімунного запалення і відіграють самостійну по відношенню до нейтрофілів, активну роль, як регуляторну, так і ефекторну. Еозинофіли і тучні клітини при запаленні взаємно активують і водночас контролюють реакцію один одного.

1. Розвиток карагіненового гострого асептичного запалення характеризується фазними змінами вмісту еозинофілів в ексудаті, кістковому мозку і периферичній крові, які відображують їх еміграцію у вогнище, посилення еозинопоезу, виходу з кісткового мозку в кров, а також змінами функціональної активності еозинофілів вогнища і крові, що свідчить про залучення еозинофілів до патогенезу не тільки імунного, але і неімунного запалення.

2. При карагіненовому гострому асептичному запаленні, викликаному на тлі еозинофілії, порушуються інтенсивність і динаміка клітинних реакцій вогнища і системи крові в цілому: посилюється акумуляція нейтрофілів, еозинофілів і зменшується накопичення моноцитів у вогнищі; зниження вмісту лімфоцитів у вогнищі і зростання кількості усіх лейкоцитарних форм у кістковому мозку виражені менше, тобто більше виражені нейтрофілія, еозинофілія і моноцитоз і менше – лімфоцитоз, що вказує на істотне значення еозинофілів у розвитку і перебігу гострого неімунного запалення.

3. Як за природних умов запалення, так і при запаленні на тлі еозинофілії відсутній повний паралелізм між еозинофільною і нейтрофільною реакціями, а також між активністю еозинофільної пероксидази в еозинофілах і надходженням еозинофілів у кров і