LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль захисно-пристосувальних систем в патогенезі захворювань нирок у ліквідаторів аварії на ЧАЕС

клітин з фенотипами CD3, CD4, CD8 методом непрямої імунофлюоресцентної реакції зв'язування моноклональних антитіл (МкАТ) фірми ІКХ "Сорбент" (РФ). В-клітинну ланку імунітету характеризували наступними параметрами: відносний та абсолютний вміст популяції лімфоцитів, що утворюють розетки в присутності комплемента (ЕАС-РУК за Bianco А., 1975), CD19+-клітин, сироваткова концентрація імуноґлобулінів G, A, M (метод радіальної імунодифузії за Mancini G. et al., 1965) і циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) метод преципітації з поліетиленґліколем за Фроловим В.М. і Ричнєвим В.Е., 1986). Природні кіллери ідентифікували шляхом непрямої імунофлюороресцентної реакції з моноклональними антитілами до поверхневих антигенів CD16 з візуалізацією під люмінесцентним мікроскопом. Природну кіллерну активність (ПКА) оцінювали в тесті лізису еритроцитів курки (ЕК) з додаванням до середовища інкубації 10% ембріональної телячої сироватки, антитілозалежну цитотоксичність (АЗЦ) - в тесті лізису тих же клітин-мішеней з додаванням гіперімунної до ЕК сироватки кролика (Гордієнко С.М., 1983). Співвідношення клітин-ефекторів і клітин-мішеней та час інкубації в обох випадках складали відповідно 10:1 і 4 год.

Стан фагоцитарної ланки визначали за наступними параметрами: активністю лізоциму сироватки (оцінювали в тесті бактеріолізу Micrococcus lysodeiticus) і комплемента, яку оцінювали за 50%-ним гемолізом; вміст фібронектину (ФН), нейтрофілів з експресованими рецепторами до FcIgG і C3b (за реакцією розеткоутворення із зимозаном, навантаженим анти-Fc-антитілами чи комплементом), фагоцитарний індекс, мікробне число (МЧ), індекси кіллінгу (ІК) та бактерицидності (ІБЦ), активність мієлопероксидази (МПО), спонтанний і активований зимозаном НСТ-тести, лізосомально-катіонний тест (ЛКТ), фагоцитарна і мікробна ємність стосовно Staphylococcus aureus, окремо для мікрофагів (нейтрофілів) та макрофагів (моноцитів) (Передерій В.Г., Земсков А.М., Бичкова Н.Г., 1995).

Дотримуючись існуючих рекомендацій (Баркаган З.С., Личов В.Г., 1994; Братчик А.М., Веремеєнко К.М., Бокарєв І.М., 1993), стан тромбоцитарно-судинного гемостазу оцінено за вмістом в крові тромбоцитів (Tр), їх адгезивністю (АТ) і швидкістю агрегації (ШАТ). І фазу коагуляційного гемостазу (тромбопластиноутворення) оцінено за активованим каоліном часом рекальцифікації плазми (КЧРП), ІІ фазу (тромбіноутворення) - за протромбіновим індексом (ПІ), ІІІ фазу (фібриноутворення) - за вмістом в плазмі фібриногена А та фібриногена Б - розчинних комплексів фібрин-мономера з фібриногеном А (бета-нафтоловий тест). IV фазу (посткоагуляційну) - за вмістом розчинних комплексів фібрин-мономера з фібрином і продуктами розщеплення фібриногену/фібрину плазміном (етаноловий тест, ЕТ). Активність антикоагулянтної системи визначали за загальною фібринолітичною активністю (ЗФА) та толерантністю плазми до гепарину (ТПГ). Індекс тромбофілії обчислювали за Грицюком О.Й. (1993) в нашій модифікації.

Стан білково-азотистого обміну оцінювали за вмістом в сироватці крові альбумінів та глобулінів, їх фракцій (розділених шляхом електрофорезу на плівці із ацетату целюлози і пофарбованих бромфеноловим синім), сечовини, сечової кислоти та креатиніну. Ліпідний обмін вивчали за вмістом холестерину в складі ліпопротеїдів різної щільності, ліпопероксидацію - за вмістом в сироватці її продуктів - дієнових кон'югатів ліпідів (спектрофотометрія гептанової фази їх екстракту) і малонового диальдегіду (тест з тіобарбітуровою кислотою) - та активністю ферментів антиоксидантного захисту - каталази сироватки (за швидкістю розкладання перекису водню) та супероксиддисмутази еритроцитів (за ступенем гальмування відновлення нітросинього тетразолію). Окрім того, визначали ряд традиційних маркерів реактивності та інтоксикації: С-реактивний білок, сіалові кислоти, ШОЕ, молекули середньої маси (МСМ). Для оцінки вуглеводного обміну визначали вміст глюкози натще та в умовах глюкозотолерантного тесту. Користувалися аналізаторами "Pointe - 180" ("Scientific", USA) і "Reflotron" ("Boehringer Mannheim", BRD) та уніфікованими методиками.

Стан адаптації оцінювали за загальною адаптаційною реакцією (Гаркаві Л.Х., Квакіної Є.Б., Уколової М.А., 1990), з використанням шкали індексів Поповича І.Л. (2000), по екскреції з сечею сумарних 17-ОКС і 17-КС (за кольоровими реакціями з фенілгідразином та метадинітробензолом), по вмісту в плазмі Т4, Т3 і ТТГ (імуноферментний метод) та по Na/K-коефіцієнту плазми (метод полум'яної фотометрії).

Цифровий матеріал піддано статистичній обробці методами варіаційного, кореляційного та регресивного аналізів на комп'ютері за програмами Costat і Excell.

Нами розроблено трирівневу методику інтегральної оцінки, використавши відомі підходи. Оцінювання починається із групування показників, котре можна здійснювати на різних засадах, проте наш досвід свідчить про доцільність розмежування відносних (як правило, відсоткових) та абсолютних (виражених у Г/л) показників. Для кожного показника спочатку обчислюється середнє значення (Х), його стандартне відхилення (σ) та коефіцієнт варіації (Cv): Cv = σ /Х.

Далі визначається коефіцієнт зміни норми Новікова Д.К. (1987), тобто відношення середньогрупового показника до нормального, точніше референтного (R). Не змінюючи суті, ми переіменували його у індекс девіації (ID): ID = Х/R.

В першому наближенні інтегральне оцінювання (І) може бути обмежене обчисленням середнього геометричного сукупності ID : І = (І1I2...In)1/n.

На другому етапі оцінки застосовано метод, запропонований Лосем І.П. та Сердюком А.М. (1977). Суть методу полягає у вирахуванні спочатку для кожної ознаки індексу t за формулою: ti = 1-exp{-exp[-0,86lnID/ ln(1-Cv)]+2}.

Після цього з сукупності індексів t вираховують узагальнюючий показник Т:

Т = (t1 t2 ... tn)1/n.

За даними авторів методу, нормальний (контрольний) рівень складає 1, а критичне значення - 0,734, що відповідає діапазону Х2σ. Детальніша градація станів авторами не розроблена. З огляду на важливість для клініки якісної характеристики кількісних відхилень ми використали шкалу Harrington E.C. (1965).

На основі даної шкали з метою квалітативної (якісної) оцінки вираженості імунодисфункції нами розроблено власну шкалу, згідно з якою індекс t, більший ніж 0,999, свідчить про відсутність імунодисфункції, в межах 0,999-0,900 – про дуже слабку вираженість, 0,899-0,715 – слабку, 0,714-0,500 – середню, 0,499-0,285 – відчутну, 0,284-0,100 – сильну і менший ніж 0,100 – дуже сильну вираженість імунодисфункції.

На третьому етапі відхилення кожного параметра від референтної величини виражаються нормованою евклідовою віддаллю (d) з врахуванням коефіцієнта вагомості (а) за формулою: d2 = [(X - R) /σ]2 a2.

Формула легко трансформується у зручніший варіант: d2 = (ID –1)2 а2 /