LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль збуджуючих амінокислот і опіатних механізмів у розвитку резистентних форм епілептичного синдрому (експериментальне дослідження)

КК (3,0 мкг) ТЕПК спостерігалася у 70% тварин. ED50 склала 2,210,2 мкг, що в 1,5 разу перевищувало ED50, визначену при самостійному введенні епілептогену.

Застосування динорфіну А1-13 в умовах в/шл введення інтактним щурам КК (0,6 мкг) призводило до доза-залежного подовження латентного періоду перших КС. При цьому введення препарату вже дозою 10,0 нмоль ефективно збільшувало досліджуваний показник (на 44,0%) (P<0,05). При застосуванні динорфіну А1-13 дозами 30,0 і 50,0 нмоль, КК викликала судороги, тяжкість яких була меншою, ніж у контролі (на 38,0 і 52,0% відповідно) (P<0,05). Застосування динорфіну А1-13 у тварин в умовах моделювання ТЕПК супроводжувалося доза-залежним збільшенням латентного періоду судорожних реакцій. Причому вже при дозі 5,0 нмоль латентний період судорог був вищим за такий в контролі на 37,0% (P<0,05). Введення дози динорфіну А1-13 (5,0 нмоль), мінімальної із досліджуваних, супроводжувалося зменшенням тяжкості судорог, викликаних КК (4,0 мкг), на 35,0% проти такого показника у контролі (P<0,05). Максимальна доза динорфіну А1-13 призводила до зменшення судорог, тяжкість яких складала 32,0% проти такого показника у контролі (P<0,05) (рис.2).

Аналогічне застосування динорфіну А1-13 у щурів у віддаленому періоді ЕС-кіндлінгу мигдалика супроводжувалося подовженням латентного періоду КС. При цьому тільки введення динорфіну А1-13 дозами 30,0 і 50,0 нмоль викликало збільшення латентного періоду, відповідно на 49,0 і 75,0%, проти такого показника в групі контролю (P<0,05). В жодній з досліджених доз динорфін А1-13 не викликав достовірного зниження тяжкості судорожних реакцій (P>0,05). При формуванні ТЕПК тільки в умовах використання максимальних доз пептиду (30,0 і 50,0 нмоль) відзначалося достовірне збільшення латентного періоду - відповідно на 53,0 і 75,0% проти таких у контролі (P<0,05). При застосуванні динорфіну А1-13 дозою 50,0 нмоль інтенсивність судорог була на 44,0% меншою, ніж у групі контролю (P<0,05).

Ефекти DADLE. Введення КК дозою 0,1 мкг на фоні застосування DADLE (в/шл, 30 нмоль) у віддаленому періоді ЕС-кіндлінгу супроводжувалося розвитком КС у 9,0% щурів. При введенні дозою 0,75 мкг епілептогену КС розвивалися у 58,3% щурів. ED50 КК за цих умов склала 0,630,05 мкг, що в 2,5 разу перевищувало аналогічний показник у кіндлінгових щурів до застосування DADLE. ED50 КК, яка викликає ТЕПК, склала 2,360,2 мкг, що було в 1,6 разу вище за аналогічний показник у кіндлінгових тварин без застосування DADLE.

Застосування DADLE дозами 30,0 і 50,0 нмоль із введенням КК (0,6 мкг) в/шл викликало у інтактних щурів збільшення латентного періоду перших судорог (на 46,0 і 74,0% відповідно) (P<0,05). При цьому тяжкість судорог була меншою за таку в групі контролю (на 35,0 і 45,0% відповідно) (P<0,05) (рис. 3). Аналогічне застосування DADLE у інтактних тварин із введенням КК (4,0 мкг) також супроводжувалося доза-залежним подовженням латентного періоду перших судорог, що при використанні епілептогену дозами 30,0 і 50,0 нмоль вірогідно перевищувало показник у тварин контрольної групи на 55,0 і 86,0% відповідно (P<0,05). Тяжкість судорожних проявів також доза-залежно зменшувалася: вже при в дозі 10,0 нмоль судороги були меншими за такі в контролі на 33,0% (P<0,05).

Застосування DADLE у щурів у віддаленому періоді кіндлінгу не змінювало ефекти КК (0,6 мкг) (P>0,05). Введення КК дозою 4,0 мкг, на фоні попереднього застосування DADLE (50,0 нмоль), супроводжувалося збільшенням латентного періоду перших судорог на 46,0% і зменшенням тяжкості судорожного синдрому на 30,0% проти таких показників у контролі (P<0,05). Слід зазначити, що у віддаленому періоді ЕС-кіндлінгу відзначається підвищення епілептогенних ефектів стимуляції центральних -опіатних рецепторів під впливом DAMGО стосовно дії КК. При цьому зберігається протисудорожна ефективність динорфіну А1-13 і DADLE, однак її виразність була меншою проти такої у інтактних тварин.

3. Вплив DAMGО на вогнищеву ЕпА, викликану аплікацією епілептогенів на кору головного мозку кіндлінгових тварин.Аплікація розчину NMDA на лобові відділи кори головного мозку щурів у віддаленому періоді ЕС-кіндлінгу викликала розвиток спайкових потенціалів, латентний період виникнення яких був на 61,0% меншим, ніж у тварин контрольної групи (P<0,01). Потужність вогнищевої активності, яка визначалася до початку іктальної активності, перевищувала таку у щурів контрольної групи в 1,9 разу (P<0,001). Тривалість існування вогнищ була в 2 рази більшою, ніж в контролі (P<0,05). Аплікація розчину NMDA при завчасному застосуванні DАМGО (10,0 нмоль) викликала подальше скорочення латентного періоду виникнення розрядів, зростання потужності вогнищ, тривалості їх існування; при цьому тривалість існування вогнищ була у 1,8 разу більшою за таку у тварин дослідної групи без застосування DАМGО (P<0,05).

Аплікація КК супроводжувалася розвитком перших спайкових потенціалів, латентний період яких був меншим за такий в контролі на 35,5% (P>0,05). Потужність вогнищ була більшою, ніж у контролі, на 56,2%, а тривалість їхнього існування збільшувалась на 55,6% (Р<0,05). Аплікація КК в умовах застосування DАМGО супроводжувалася скороченням латентного періоду виникнення потенціалів на 48,1% проти такого показника у дослідній групі без застосування DАМGО (P<0,05). Максимальна потужність епілептичних вогнищ також збільшувалася порівняно з такою у інтактних щурів, а також у щурів без застосування DАМGО в 2,1 разу (P<0,01) і в 1,4 разу (P<0,05) відповідно. Показник тривалості існування вогнищ також перевищував такий у групах контролю і досліду без застосування DAMGО на 91,0 і 45,0% відповідно (P<0,05). DAMGO не впливав на вогнищеву ЕпА, викликану аплікацією розчинів пеніциліну і стрихніну в контрольній і дослідній групах.

4. Вплив DAMGO на динаміку фонової ЕЕГ у віддаленому періоді ЕС-кіндлінгу.В/шл уведення DАМGО (10,0 нмоль) супроводжувалося змінами потужності d-активності, яка зменшувалася на 20,8% в гіпокампі порівняно з аналогічним рівнем до початку ЕС (P<0,05). q-ритм в гіпокампі під впливом DАМGО істотно не змінювався (P>0,05), тимчасом як у всіх інших досліджених структурах мало місце помітне збільшення потужності q-активності. Найбільшою мірою (у 2,2 разу) це збільшення відзначалося в лобових відділах кори мозку (P<0,05). Помітне зростання потужності активності a-діапазону під впливом DАМGО відзначалося в лобових відділах кори мозку (у 2,1 разу) (P<0,05); на 38,5% даний показник зростав у гіпокампі (P>0,05). b-активність збільшувалася на 52,0% (P<0,05) у лобових відділах кори мозку після застосування DАМGО. g-активність збільшувалася на 60,6% у ділянці лівого мигдалика та на 47,7% - у гіпокампі (P<0,05). ЕЕГ, що реєструвалася біполярно, в ділянці стимуляції мигдалика характеризувалася тим, що до введення DАМGО активність була низькоамплітудною (20-40 мкВ), з частотою розрядів 30-80 Гц. Відразу після припинення введення DAMGО відзначався розвиток синхронізованої активності частотою від 10-20 до 40-50 Гц і амплітудою окремих потенціалів