LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль імунних, аутоімунних та метаболічних розладів у патогенезі дифтерії та їх корекція

свинок, що не отримували препарат (p<0,05). При вивчені динаміки a1-ІП встановлено, що концентрації його були зниженими (p<0,05). У тварин 4-ї групи під впливом емоксипіну зростав вміст a1-ІП у міокарді. Рівень a2-МГ у міокарді на тлі застосування емоксипіну значно знижувався (p<0,05).

При оцінці протеолізу у нирках було встановлено, що застосування емоксипіну сприяло зниженню ЗАП та a2-МГ (p<0,05). В той час застосування препарату у меншій мірі впливало на показники a1-ІП. Але у тварин 4-ї групи на 7-й день експерименту рівень a1-ІП в нирках був нижчим ніж у тих тварин, які емоксипін не отримували. Це також свідчить про те, що емоксипін сприяє виведенню комплексів a1-ІП+протеїназа із нирок.

Схожа динаміка протеолітичних процесів на тлі застосування емоксипіну відбувалася і в печінці. Застосування препарату в першу чергу знижувало показники ЗАП та a2-МГ (p<0,05) і мало впливало на a1-ІП (p>0,05).

При аналізі впливу емоксипіну на протеолітичні процеси в легенях встановлено іншу динаміку. Застосування препарату значно знижувало ЗАП, рівень a1-МГ та a1-ІП (p<0,05). Це виражалося у значному підвищені співвідношення a1-ІП / ЗАП.

Таким чином, дифтерійна інтоксикація супроводжується активізацією протеолізу та перекисного окислення ліпідів у внутрішніх органах, в першу чергу у міокарді, нирках. При тяжкій формі токсикозу у міокарді та нирках відзначається дефіцит інгібіторів протеїназ та чинників ферментного антиоксидантного захисту. Максимальні порушення відзначаються в кінці першого тижня експерименту, що пояснює появу органоспецифічних ускладнень у цьому періоді та більш пізніх строках. Застосування емоксипіну за умов експериментальної дифтерійної інтоксикації зменшує деструктивні протеолітичні процеси у тканинах внутрішніх органів тварин, що дає підставу для його застосування в комплексній терапії тяжких форм дифтерії.

Дослідження показало значну активізацію у внутрішніх органах процесів протеолізу та ПОЛ, тобто тих універсальних патогенетичних механізмів, що здатні руйнувати основні структури клітин – фосфоліпіди клітинних мембран, мембрани лізосом, мембрани мітохондрій, клітинні нуклеопротеїди (Farber J.L., 1994), а також можливість корекції цих процесів емоксипіном. Це обумовило дослідження патоморфологічних процесів у внутрішніх органах на ультрамікроскопічному рівні.


Ультраструктура клітин печінки, серця, нирок експериментальних тварин після введення дифтерійного токсину з наступним лікуванням

Електронно-мікроскопічне дослідження печінки, міокарду та нирок експериментальних тварин, яким був введений дифтерійний токсин в кількості 20-24 доз, показало розвиток змін ультраструктурної архітектоніки, що є характерними для компенсаторно-адаптаційної реакції.

Введення токсину викликало зміни в субмікроскопічній архітектоніці клітин міокарду, печінки та нирок, що виходили за межі дистрофічних процесів і починали розвиватися деструктивні. Відзначалися вогнищеві розплавлення мембран ядер, мітохондрій, гранулярної ендоплазматичної мережі. На це також вказувало різке зменшення кількості рибосом, таких що пов'язані з поверхнями ендоплазматичної мережі, так і тих що вільно розташовані в цитоплазмі. Дія токсину призводила й до порушення транспорту речовин та метаболітів, розвитку внутрішньоклітинного й внутрішньоядерного набряку. Про це свідчить просвітлення гіалоплазми й матриксу, а також розпушення цитоплазматичної мембрани. До 7-ї доби катаболічні процеси продовжували наростати, що структурно проявлялося в гомогенізації мітохондрій та появою в окремих клітинах ділянок некрозу цитоплазми.

Необхідно відзначити, що в печінці на 7-му добу після введення токсину виявляли гепатоцити з високоорганізованою ультраструктурою, які знаходилися у функціонально активному стані, що може бути пояснено включенням резервних внутрішньоклітинних репараційних процесів у відповідь на масивну інтоксикацію організму.

Таким чином, комплексне дослідження, що було проведене, показало кореляційні звязки між показниками ендогенної інтоксикації, нітроксидемії, імунітету, аутоімунних процесів. Експериментально підтверджено такі звязки між процесами протеолізу та ПОЛ. Це дозволило запропонувати схему патогенезу ушкоджень внутрішніх органів при дифтерії (рис. 5).
































Рис. 5. Механізми ушкодження внутрішніх органів у хворих на дифтерію


Лікування експериментальних тварин емоксипіном сприяло прогресуванню переваги синтетичних внутрішньоклітинних процесів над катаболічними. Підтвердженням цього є встановлена гіперплазія гранулярної мережі, збільшення кількості рибосом та полісом, гіпертрофія пластинчатого цитоплазматичного комплексу Гольджі й різке зниження кількості вогнищ деструкцій у мембранах клітин. Збільшення кількості мітохондрій та кількості кріст у них, поряд зі зменшенням ступеню набряку цих органел, вказувало на підвищення активності окислювально-відновлювальних реакцій, що перебігають на субмікроскопічному рівні.

Таким чином, введення 1/20-24 DLM токсину морським свинкам спричиняє зрив компенсаторних можливостей внутрішньоклітинних структур, що призводить до переростання дистрофічного процесу в деструктивний із локальним лізисом окремих органел та ділянок цитоплазми. Після проведення лікування емоксипіном, на субклітинному рівні спостерігається активізація репаративних та синтетичних процесів у вигляді гіперплазії гранулярної ендоплазматичної мережі та збільшення кількості мітохондрій.

Підтвердження ефективності емоксипіну за даними експериментальних досліджень обумовило клінічне дослідження впливу препарату у хворих на дифтерію.


Ефективність емоксипіну в комплексній терапії хворих на тяжкі форми дифтерії


Терапію емоксипіном було проведено у 21 хворого (група 1) на тяжкі форми дифтерії, групу порівняння склали 16 пацієнтів (група 2), які отримували традиційну терапію. Емоксипін - 20 мл 3 % розчину розводили в 200 мл ізотонічного розчину NaCl та вводили внутрішньовеннокрапельно (20-40 крапель / хвилину) 1-2 рази за добу протягом 10 днів із наступним переходом на внутрішньом'язове введення по 2 мл 3% розчину на день протягом 10 днів. Терапію розпочинали в середньому на 6,8 день захворювання. Дослідження в обох групах проводили на 10-й та 20-й дні терапії.

Було встановлено, що на 10-й день від початку терапії емоксипіном спостерігалося значне зниження в сироватці крові рівня NO2- порівняно з показниками 2-ї групи (р<0,05). Після проведеної терапії (20-й день) спостерігалося також більш виражене зниження вмісту в сироватці крові NO2- (р<0,05). У пацієнтів, яких лікували емоксипіном була відзначена тенденція до більш швидкого зниження СМО (р>0,05).

При визначені ролі емоксипіну на динаміку