LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль імунної системи і неспецифічної реактивності організму в патогенезі отруєнь фосфороорганічними пестицидами і синтетичними регуляторами росту рослин

авторів).


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


Матеріали та методи дослідження. В роботівикористано 19 хімічних речовин (15 – фосфорорганічних, 4 синтетичних РРР).

Дослідження проведені на 1614 статевозрілих щурах самцях лінії Wistar і 250 курках породи Leggorn, 6 кролях.

Гостру токсичність речовин (ЛД50) при введенні в шлунок розраховували за методом В.Б. Прозоровського (С.Н. Лапач та ін., 2002). Характер гострої дії ФОП – етафоса, гетерофоса, ЄШ-7, циклофоса та його ізомерів; РРР – івіна, ресина, симарпа на організм щурів визначали при пероральному надходженні в організм у дозах, відповідних 1/2 ЛД50 (одноразово), підгострої дії – у дозах, відповідних 1/5 ЛД50 (трьохразово). Субхронічну пероральну дію івіна досліджували у дозах, відповідних 1/10 ЛД50 при надходженні в організм упродовж 2 міс., хронічну дію циклофоса і симарпа – у дозах, відповідних 1/100 і 1/1000 ЛД50 (6 міс.). Вибір доз і строків досліджень обумовлений характером моделювання гострих, підгострих, хронічних інтоксикацій.

Механізм ВНД ФОП досліджено на моделі класичних нейротоксикантів – триортокрезилфосфату (ТОКФ) і О,О-дифеніл-1-ацетокси-2,2,2-трихлоретилфосфонату (афос). Циклофос – О,S-диметил-О-циклогексилтиофосфат використаний у якості негативного контролю. Дослідження виконані на курках в ізотоксичних (за активністю ХЕ) дозах (афос – 200 мг/кг, ТОКФ – 500 мг/кг, циклофос – 10 мг/кг) і щурах в дозах, відповідних 1/2 ЛД50 (афос – 1500 мг/кг, ТОКФ – 750 мг/кг).

Мембранотропну дію ФОП і РРР in vitro досліджували на штучних фосфоліпідних мембранах (ШФМ) сформованих на фільтрах "Synpor" (Чехословаччина) з діаметром пор 0,17; 0,85 та 4,0 мкм, модельній 2-х фазній водно-ліпідній системі (в концентраціях 110-4-110-11 моль/л) та еритроцитах щурів (110-10, 110-6 і 110-4 моль/л). Стандартизацію кількості еритроцитів проводили за вмістом гемоглобіну (5,8 г%). В умовах in vivo вивчали стан мембран еритроцитів і мітохондрій гепатоцитів щурів при пероральному введенні речовин в організм у дозах, відповідних 1/2 ЛД50. Проникнення сполук через мембрани оцінювали за величиною електричного опору (Rм), в залежності від концентрації та діаметру пор ШФМ. Вплив на властивості границі розподілу фаз "ліпід – вода" досліджували за зміною граничного потенціалу (Dj), динамічної ємності електричного опору (DRг), поверхневого натягу (Dd) (O.A. Belyeva et al., 1982; L.A. Drachev et al., 1982). Органічну фазу формували нашаруванням на водну поверхню розчину азолектина (суміш фосфоліпідів із бобів сої, фірми Sigma, США) в н-декані –10 мг/мл. Для афоса, оксифосфоната і малаоксона досліджували їх вплив на електричний опір бішарових ШФМ, які формували шляхом нанесення на отвори в тефлоновій кюветі розчину азолектина в н-гептані – 20 мг/мл.

Інтенсивність перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) в еритроцитах і мітохондріях гепатоцитів щурів визначали за вмістом малонового диальдегіду (И.Д. Стальная, Т.Г. Гаришвили, 1977; Г.Г. Гацко та ін., 1982). Досліджували резистентність еритроцитів до перекису водню (А.А. Покровский, А.А. Абраров, 1964) та температури (+50оС) за ступенем гемолізу (D.A. Kalbhen, E. Schneider, 1972), активність Na+,K+-АТФази за методом Ю.І. Вахнер та
І.К. Капарік (Метод. руководство, 1989). Пасивний набряк мітохондрій визначали на спектрофотометрі по зменшенню світлорозсіювання в ізо- (0,25 М) і гіпотонічному (0,07 М) розчинах сахарози, в яких містилися мітохондрії, при довжині хвилі 520 нм (Х. Эллингер, 1989). Вміст білку в мітохондріях визначали за методом O.H. Lowry et. al. (1951), активність сукцинатдегідрогенази (СДГ) – за реакцією окислення янтарної кислоти в фумарову, цитохромоксидази (ЦО) – за методом S.Cooperstein et al. (Р.С. Кривченкова, 1977).

В дослідах щодо з'ясування ролі комплексоутворення ФОП з білками у їх токсичності використані ліофілізований альбумін сироватки крові людини (ЛСА) фірми "Reanal" (Угорщина), IgM людини фірми Sigma (США) та цільна сироватка крові щурів, кролів, курок і людини. Ступінь зв'язування ФОП з ЛСА і білками сироватки крові ссавців визначали за методом рівноважного діалізу (В.Д. Лук'янчук, А.И. Луйк, 1983), а також з ЛСА і IgM – за молярною концентрацією інгібітора (І50), яка гальмує активність ферменту холінестерази на 50%. В дослідах використана чиста ацетилхолінестераза (АХЕ) еритроцитів людини, АХЕ нативних еритроцитів і ХЕ сироватки крові щурів. Активність ХЕ (в умовах in vitro і in vivo) визначали за методом S. Hestrin (1949).

Оскільки більшість пестицидів піддаються процесам окислення (Ю.С. Каган, 1981), то вплив ФОП і РРР на МОГС печінки щурів оцінювали за інтенсивністю процесів N-деметилювання амідопірину (I. Cochin, I. Axelrod, 1959), інтенсивністю п-гідроксилювання аніліну (И.И. Карузина, А.И. Арчаков, 1977). Вміст цитохрому Р-450, вільних радикалів (ВР), залізосірчаних білків (ЗСБ) та нітрозильних комплексів в тканині печінки визначали методом електронного парамагнітного резонансу (ЕПР) в умовах низькотемпературної стабілізації в рідкому азоті (J. Hashimoto et. al., 1962). Для циклофоса активність цитохрому Р-450 оцінювали за методом T. Omura, R. Sato (1964).

При гострій і підгострій дії ФОП та РРР на організм щурів досліджували низку показників неспецифічної резистентності організму (НРО), які широко використовуються в сучасній імунології. Титри гетерофільних гемагглютининів (ГГА) визначали за реакцією Пауля-Бунеля (Е.Ф. Чернушенко, Л.С. Когосова, 1978), рівень ЦІК сироватки крові – за здатністю їх осідати в поліетиленгліколі (ПЕГ) (Ю.А. Гриневич, А.Н. Алферов, 1981), активність лізоциму в сироватці крові – турбідиметричним методом (В.С. Карпенко та ін., 1977). Для деяких речовин визначали кількість лейкоцитів, досліджували гемограму крові за допомогою уніфікованих клініко-лабораторних методів (В.В. Меншиков, 1982), функціональну активність нейтрофілів – за НСТ-тестом (Ю.І. Бажора та ін., 1981), загальний білок у сироватці крові – за біуретовим методом (Г.А. Кочетов, 1980) та фореграму білку сироватки крові – за допомогою електрофорезу на папері (Р.П. Виноградова та ін., 1977). Функціонально-метаболічну активність лейкоцитів оцінювали за активністю кислої фосфатази в лімфоцитах і нейтрофілах (Ф.Г. Хейхоу, Д. Кваглино, 1983). Кількість природних кілерів (NK-клітин) визначали за ультраструктурою лімфоцитів (Л.П. Киндзельский та ін., 1986).

В хронічних і субхронічних експериментах досліджували стан імунної системи щурів за кількістю лейкоцитів і формених елементів крові, активністю лізоциму, титрами ГГА, рівнем ЦІК, функціональною активністю нейтрофілів за методами, зазначеними вище. Функціональну активність
Т-лімфоцитів вивчали за реакцією бластної трансформації лімфоцитів (РБТЛ) на дію мітогену фітогемагглютинину (Метод. руководство, 1989). Досліджували коефіцієнти маси тимуса і селезінки, як інтегральні показники імунотоксичної дії ксенобіотиків, та характер змін в їх морфоструктурі
(А. Хем, Д. Кормак, 1983). При хронічній дії циклофоса визначали розподіл ізомерів у внутрішніх органах, в тому числі у тимусі і селезінці, газохроматографічним методом, розробленим