LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль імунної системи і неспецифічної реактивності організму в патогенезі отруєнь фосфороорганічними пестицидами і синтетичними регуляторами росту рослин

N-деметилази печінки: за дії циклофоса – на 84%, інших речовин – 41-60%. Вміст цитохрому Р-450 та ЗСБ знижувався в меншій мірі (р<0,05), ніж активність N-деметилази печінки. Відновлення активності N-деметилази печінки відбувалось (приміром в 2 рази) швидше, ніж АХЕ. Вплив ФОП на НРО характеризувався фазовими змінами. Збільшення активності лізоциму превалювало над інгібуванням і в порівнянні з контролем через 1 і 3 доби становило 11-34% (р<0,05), через 7 діб – 33-104% (р<0,05). Оскільки лізоцим інтенсивно виділяється нейтрофілами (Р.А. Томпсон, 1983; П.Ф. Забродский, 2002), то даний факт може бути пов'язаний з активацією метаболічних процесів в нейтрофілах крові. Спостерігалась тенденція до збільшення титру ГГА в сироватці крові. Найбільший рівень ЦІК виявлений у токсикогенній фазі (на 45-199%) і на 7 добу досліджень (86-193%) – в момент відновлення активності АХЕ і МОГС.

За умов підгострої пероральної дії (1/5 ЛД50) ФОП антихолінестеразний ефект був помірно вираженим, але для гетерофоса і ЄШ-7 поглиблювався з часом, відновлення ферменту відбувалось на 15 добу, за винятком етафоса, який в цей період часу інгібував активність АХЕ еритроцитів в 2 рази більше, ніж при гострій дії. Виявлено зниження активності АХЕ (на 27%) і у тіонового ізомеру циклофоса, що пов'язано з його ізомеризацією під впливом МОГС в тіоловий (Е.А. Ершова, П.Г. Жминько, 1989). Зміни значень показників МОГС мали фазовий характер і не співпадали в часі. Циклофос і його тіоновий ізомер, етафос і ЄШ-7 викликали індукцію активності N-деметилази печінки (р<0,05) на 80%, 52%, 29%, 21% відповідно. За дії циклофоса збільшення активності п-гідроксилази печінки у 2,6 рази було більшим, ніж N-деметилази. Етафос викликав слабку, але стійку індукцію МОГС. Тіоловий ізомер циклофоса інгібував активність МОГС в усі строки досліджень на 48-59%. Підвищення вмісту ВР було незначним (10-29%), за винятком гетерофоса – 58% і спостерігалось у той же час, що й індукція МОГС, і це може бути пов'язано як з інтенсифікацією обміну речовин (Ажипа Я.И., 1983), так і з генерацією активних форм кисню (О.И. Цебржинский, 1992). Індукція активності лізоциму проявлялась через 1 або 3 доби і становила для гетерофоса, етафоса і ЄШ-7 відповідно 45%, 75% і 33%. Тіоновий ізомер циклофоса знижував активність ферменту лише через 1 добу на 76%. Максимальний рівень ЦІК спостерігався через 3 доби (105-198%, р<0,05) і в кінці досліду приходив до норми.

РРР, як і ФОП, в залежності від дози і строків досліджень чинили різноспрямовану дію на активність ферментів МОГС. За гострої дії симарп і івін знижували N-деметилазну активність на 57% і 35%, п-гідроксилазну – на 67% і 23% (р<0,05) відповідно. Ресин в токсикогенній стадії збільшував
п-гідроксилазну активність на 73% і знижував N-деметилазну активність на 36%. Для івіна характерним було збільшення вмісту окисленої форми цитохрому Р-450 на 73-115% і нітрозильних комплексів у 3-5 разів, яке зберігалось на тому ж рівні і в менших дозах (12,6 і 1,26 мг/кг), що вказує на активацію ферментативних систем, які відповідають за денітрозування NO-попередників. Оскільки ендогенний NO виконує в організмі важливі регуляторні функції (M.J. Szabolcs et al., 1998; T. Sardon et al., 2004), то гіперпродукція його може призвести до розвитку різної патології, що потребує подальших досліджень.

Зміни показників НРО за гострої дії івіна характеризувались збільшенням абсолютної кількості нейтрофілів і їх функціональної активності в усі строки досліджень на 36-141%. В крові виявлені плазматичні клітини. Рівень ЦІК у сироватці крові підвищувався тільки на 7 добу на 123%. За дії ресина в усі строки досліджень збільшувались активність кислої фосфатази в лімфоцитах на 41-83% і нейтрофілах – на 24-51%, титри ГГА – на 59%. Підвищення рівня ЦІК і вмісту g-глобулінів у сироватці крові спостерігалось тільки в токсикогенній стадії на 56% і 29% (р<0,05) відповідно. Симарп за гострої дії упродовж доби викликав нейтрофільоз, лімфоцитопенію. На 3 добу спостерігалась нейтропенія, яка обумовлена руйнуванням клітин (каріоліз, хроматиноліз, вакуолізація ядра і цитоплазми), виявлена підвищена кількість плазматичних клітин, пролімфоцитів і атипічних лімфоцитів. Цитотоксична дія симарпа супроводжувалась зниженням функції нейтрофілів на 52%. Їх функціональна активність компенсувалась збільшенням загального числа нейтрофілів в крові. Рівень великодисперсних ЦІК збільшувався на 75% і з відновленням активності нейтрофілів приходив до норми.

При підгострій дії ресин викликав нестійку індукцію N-деметилазної активності на 21%, п-гідроксилазної – на 73%, збільшення вмісту цитохрому Р-450 на 48%. Івін через 3 доби інгібував N-деметилазну активність на 48%, в подальшому спостерігалась індукція ферменту – на 90%. Їх вплив на НРО характеризувався невираженим лейкоцитозом, нейтрофільозом і лімфоцитопенією, збільшенням рівня ЦІК на 56-78%, функціональної активності нейтрофілів – на 55-156% та лімфоцитів – 50-225%. Збільшення вмісту g-глобулінів – на 35% виявлено тільки за дії івіна.

Таким чином, направленість (індукція або інгібування) і ступінь змін активності МОГС під впливом ФОП і РРР залежать від дози і часу дії на організм. За умов гострих і підгострих інтоксикацій, в момент інгібування МОГС, спостерігається підвищення імунної реактивності організму, що вказує на існування реципрокних взаємозв'язків між вказаними системами. Метаболічна активація нейтрофілів і лімфоцитів сприяє зменшенню рівня ЦІК, що знижує токсичну дію ксенобіотиків. Оскільки лімфоцити і нейтрофіли є фіксаторами токсинів, а також одним із місць метаболічних перетворень (М. Lund-Pero et. al., 1989; Є.А. Имельбаева, 1997; А.Ф. Сафина, 1999), то виявлені зміни НРО можна розглядати як такі, що направлені на детоксикацію і збереження гомеостазу. Оскільки антихолінестеразна дія гетерофоса, етафоса, ЕШ-7 і тіонового ізомеру циклофоса підвищувалась при індукції МОГС, то цей факт можна пояснити їх активацією і утворенням більш токсичних сполук (Є.А. Єршова та ін., 1988, 1989).

При субхронічній дії івіна в дозі 130 мг/кг зміни НРО наступали раніше, ніж МОГС і мали фазовий характер. Через місяць спостерігались нейтрофільоз, зниження функціональної активності нейтрофілів на 49%, титру ГГА – на 13%, збільшення рівня ЦІК у сироватці крові – на 75%. Через 2 місяці інгібування N-деметилазної активності становило 76%. В цей час збільшувалась метаболічна активність нейтрофілів в 2 рази, рівень ЦІК не відрізнявся від контролю, що вказує на їх елімінацію. Аналогічні дані окислювального метаболізму нейтрофілів щурів виявлені при субхронічній дії 2,4-Д кислоти (Р.Р. Абеллузіна та ін., 2000).

При хронічному надходженні в організм щурів циклофос лише в дозі 6,3 мг/кг чинив виражений антихолінестеразний ефект. Зниження активності АХЕ еритроцитів становило 79% і в 2 рази було більшим, ніж ХЕ печінки і сироватки крові. Виявлено накопичення ізомерів циклофоса в різних тканинах щурів, приблизно в рівному ступені. Пік накопичення тіолового ізомеру циклофоса приходився на четвертий (в тимусі – 0,19 мкг/г, жиру сальника і легенях – 0,08 мкг/г, печінці і селезінці –