LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль імунної системи і неспецифічної реактивності організму в патогенезі отруєнь фосфороорганічними пестицидами і синтетичними регуляторами росту рослин

5,05, 5,04 і 4,2 відповідно) можна пояснити наявністю в їх структурі ліпофільних груп, які можуть обумовлювати їх здатність до сорбції на мембранах.

Дослідження впливу ФОП на мембрани еритроцитів щурів показали, що як за умов in vitro, так і in vivo спостерігаються однонаправлені зміни стану мембран, які характеризуються зниженням активності Nа+,К+-АТФази та підвищенням гемолізу еритроцитів до впливу температури (+50С), що вказує на порушення транспорту одновалентних катіонів та в'язкості ліпідного шару мембран. За умов in vitro (рис. 4) в концентрації 110-4 моль/л зниження активності Nа+,К+-АТФази було більш виражено у фоксима (84%) і дурсбана (60%), ніж хлорофоса і афоса (39%). Ступінь гемолізу еритроцитів під впливом температури суттєво підвищувався (р<0,05) при дії хлорофоса, дурсбана, карбофоса, афоса. Збільшення інтенсивності ПОЛ виявлено лише у хлорофоса (182%), що може бути причиною зміни структури мембран. Тіоловий ізомер циклофоса не чинив мембранотоксичної дії.



Рис. 4. Вплив ФОП (110-4 моль/л) на мембрани еритроцитів щурів
(in vitro)


При одноразовому пероральному введенні ФОП (1/2 ЛД50) за дії хлорофосу зміни досліджених показників були майже однакові, як і в концентрації 110-4 моль/л. Для карбофоса, ТОКФ і афоса більш характерним було зниження активності Nа+,К+-АТФази (на 90%, 63% і 51% відповідно). Підвищення ступеню гемолізу відбувалось тільки за дії карбофоса (160%) і дурсбана (42%). Циклофос не змінював стан мембран еритроцитів. Оскільки карбофос і афос викликали більш виражені зміни активності Nа+, К+-АТФази та гемолізу еритроцитів в умовах in vivo, ніж in vitro, то це можна пояснити утворенням їх токсичних метаболітів – малаоксона і оксифосфонату відповідно (С.С. Михайлов, И.Г. Щербак, 1983; К.М. Астанакулов, 1983). Підтвердженням цього є той факт, що дія малаоксона і оксифосфоната на біофізичні характеристики ШФМ більш виражена, ніж у карбофоса і афоса. За умов гострої дії (1/2 ЛД50) афос, ТОКФ, циклофос знижують активність мембранозв'язаних ферментів мітохондрій щурів – СДГ на 38-60% і ЦО – на 47-56%, збільшують пасивний набряк мітохондрій в ізотонічному (до 213%) або гіпотонічному розчинах сахарози (до 117%). Оскільки за дії циклофоса і ТОКФ спостерігалось збільшення набряку мітохондрій лише в гіпотонічному розчині сахарози, то не виключено, що під їх впливом відбувається збільшення розкладу фосфатидилдиетаноламінів і кардіоліпінів в мембранах (А.В. Каргаполов, 1979). Виявлені зміни можуть призвести до порушень структури мітохондрій, енергетичних і окислювальних процесів в них.

РРР івін в умовах іn vitro не викликав змін стану мембран еритроцитів щурів і людини. Не встановлено впливу його і на мембрани еритроцитів щурів в дослідах in vivo. Вплив івіна на мембрани мітохондрій печінки щурів не залежав від введеної дози. Так, за дії івіна в дозі 630 мг/кг активність СДГ знижувалась на 26%, ЦО збільшувалась на 213%. В дозі 12,6 мг/кг спостерігалось підвищення активності ЦО на 56% та інтенсивності ПОЛ на 45-81%. В дозі 1,26 мг/кг виявлено лише підвищення інтенсивності ПОЛ в мітохондріях на 45%. Відсутність залежності "доза-ефект", може бути пов'язана з особливостями взаємодії івіна з рецепторами мембран та його токсикокінетикою і потребує подальших досліджень.

Даними дослідженнями підтверджується те, що існує висока взаємозалежність між ступенем взаємодії хімічних речовин з фосфоліпідами ШФМ і їх спорідненістю до альбуміну. Циклофос, для якого характерне незначне зв'язування з альбуміном, проявляє і меншу мембранотропну активність. Афос, оксифосфонат, етафос мають високу спорідненість до альбуміну і проявляють високу мембранотропну активність. Однак, в умовах in vivo, ця залежність не завжди може зберігатись, що необхідно враховувати при прогнозуванні мембранотоксичної дії ксенобіотиків.

Дослідження взаємозв'язків між показниками імунної і монооксигеназної систем організму при інтоксикаціях фосфорорганічними пестицидами і синтетичними регуляторами росту рослин. При гострій дії ФОП виявлено високу кореляцію (р<0,05) між показниками АХЕ і ДА для етафоса і тіолового ізомеру циклофоса (r=+0,82), ЄШ-7 (r=+0,94); підгострій дії – між АХЕ і ДА для тіолового ізомеру циклофоса (r= 0,96), ЄШ-7 (r=-0,82) і гетерофоса (r=-0,97), АХЕ і цитохромом Р-450 для гетерофоса (r=-0,80), що вказує на залежність їх антихолінестеразної дії від активності МОГС. При підгострій дії ФОП спостерігалась висока кореляція між показниками АХЕ і ГГА для етафоса (r=-0,88) і ЄШ-7 (r=-0,80), АХЕ і лізоциму для тіонового ізомера циклофоса (r=+0,86) і ЄШ-7 (r=+0,88); АХЕ і ЦІК для ЄШ-7 (r=-0,94) і гетерофоса (r =-0,98). Наявність оберненої кореляції між показниками АХЕ і ЦІК вказує на те, що антихолінестеразна дія цих речовин зменшується при збільшенні рівня ЦІК і це може свідчити про участь імунних комплексів в детоксикації. Між показниками МОГС і імунної системи спостерігалась переважно від'ємна середня кореляція. При гострій дії РРР виявлена висока кореляція (р<0,05) між показниками МОГС і імунної системи: для ресину між ГА (гідроксилюванням аніліну) і ЦІК (r=+0,97), симарпа – ГА і НСТ-тестом (r=+0,97), цитохромом Р-450 і НСТ-тестом (r=-0,83) та підгострій дії для івіна між ДА і ЦІК (r=-0,87), ДА і НСТ-тестом (r=-0,83). Отримані результати свідчать про те, що при дії ФОП і РРР між окремими показниками МОГС і імунної системи прослідковуються реципрокні взаємовідношення, які залежать від дози і часу дії ксенобіотиків.

Для проведення факторного аналізу використані змінні всіх досліджених показників при різних дозових навантаженнях ФОП (1/2 і 1/5 ЛД50). Установлено, що виміряні значення змінних корелюють слабо. Показано наявність позитивної кореляції змінних ХЕ – ДA і негативної кореляції ХЕ – ЦIK по рівню значимості 0,1. Діаграми розсіювання візуально не вказували на існування значимого зв'язку між змінними, тому регресійний аналіз був малоінформативним. Аналіз часових рядів показав, що всі залежності (за винятком ХE і ЦIK) мають нерегулярний характер. Коефіцієнти розкладання (zmn), що визначають внесок кожного параметру у відповідну головну компоненту, свідчать, що перші дві головні компоненти вичерпують біля 70% сумарної дисперсії, тобто вони є найбільш інформативні. Компонента А1 визначається ЦIK (zmn=0,9446) з деяким позитивним внеском ГГA (zmn=0,1641) і лізоциму (zmn= 0,1625) та негативним внеском ХЕ (zmn=-0,1978). Для компоненти А2 значущими є ХE (zmn=0,7505), ДA (zmn= 0,5678), цитохром P-450 (zmn=0,3152).

Аналіз діаграм показав відмінності в дії препаратів на об'єкти як в залежності від дози, так і в залежності від речовини. По компоненті А1 чітко проявляється дозова залежність, по компонентам А2 і А3 спостерігається розподілення об'єктів за типом речовини, якісно виділене областями простору ознак. Оскільки компонента А1 практично повністю корелює з дозовим навантаженням досліджених речовин, імовірно, її можна вважати загальним показником стану організму. Компоненти А2 і А3 у сукупності визначають тип речовини, тобто характерні зміни організму, які викликані дією агента. Основний внесок в