LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль імунологічних і психоемоційних порушень при екземі та їх корекція в ході наступної комплексної терапії

нормалізацією порушених співвідношень в Т-клітинних субпопуляціях, що вказує на можливий центральний вплив препарату на антигенну спрямованість і якість диференціювання субпопуляцій Т-лімфоцитів. При цьому нормалізація імунологічних показників супроводжувалася у всіх групах хворих вираженим позитивним клінічним ефектом. Таким чином, патогенетично обгрунтований метод комплексного лікування хворих різними формами екземи із застосуванням імуномодулятора поліоксидоній відрізняється від традиційної терапії порівняно високою ефективністю, скороченням термінів лікування, зменшенням кількості рецидивів і можливістю його проведення в амбулаторних умовах.

Неадекватне особистісне психологічне реагування в ситуації розвитку екзематозного ураження шкіри серед обстежених нами хворих було достатньо частим і різноманітним. Своє вираження воно знайшло в тому, що "кваліфікована більшість" хворих тільки на кінець курсу їх комбінованого лікування почали розуміти значення своєї активної поведінки в запобіганні виникненню можливого рецидиву екземи і його ускладнень, що виявилося в помітній позитивній зміні бальної величини DLQI. Було встановлено, що жоден з розглянутих соціально-демографічних, психологічних, національно-етнічних або епідеміологічних параметрів не мав такого впливу на характер психологічного реагування і обумовлену цим оцінку якості життя в ситуації розвитку екземи, як рівень загальної освіти пацієнтів.

У ситуації появи й подальшого клінічного перебігу будь-якої соматичної хвороби у людини неминуче підсвідомо формується та або інша психологічна стратегія поведінки через явну зміну якості повсякденного життя. Хворі як мікробною, так і дійсною екземою в цьому плані не є виключенням. І принципово важливим при цьому є можливість якомога раніше визначити тип психологічного реагування (ТПР) конкретної особи на соматичну хворобу, особливо у випадках формування варіантів дезадаптаційного реагування, яке неодмінно обумовлює помітне зниження якості життя такого індивіда.

Найбільш прийнятною методикою оперативного визначення типу психологічного реагування при екземі є тестова форма опитувальника "ТПР", яка дала можливість встановити, що для всього обстеженого нами контингенту найбільш властивим є саме дифузний тип психологічного реагування, а питома вага всіх трьох адаптивних (гармонійного, анозогнозичного і ергопатичного) типів з мінімальною соціально-психологічною адаптацією склала лише трохи більше двадцяти відсотків (22,62%) від загальної кількості "чистих" ТПР серед всього обстеженого нами контингенту хворих екземою. І фактично переважаючу більшість з них склали пацієнти з обмеженим за площею еритематозно-папульозними ураженнями шкіри. З урахуванням "змішаних" типів особового реагування (Г+З+Р) на стійке адаптивне реагування припадало лише 39,97% від всієї кількості нами обстежених хворих екземою.

Аналіз змістовного характеру між окремими складовими змішаних ТПР показує наявність серед них як внутрішньо узгоджених, так і явно суперечливих з'єднань психологічних рис, що, на нашу думку, однозначно свідчить про явно суперечливий характер самої внутрішньої структури особи в ситуації розвитку у неї такої хронічно-рецидивуючої шкірної хвороби як екзема і знаходить своє втілення в часто невмотивованій самооцінці хворими якості власного життя.

Пацієнти з адаптивним ТПР, тобто ті, яким властива мінімальна виразність соціальної дезадаптації особи в стані дерматологічної патології, що є у них, характеризувалися найбільшою рішучістю і енергійністю; вони швидше спокійні, чим збуджені; помірно сенситивні, не схильні до сліз і балакучості; мали достатню кількість друзів, але довіритися могли не багатьом, та й відчували себе дещо невпевнено серед незнайомих людей; до нових умов пристосовувалися достатньо легко й вправлялися з виникаючими труднощами; вони достатньо довірливі і відстоювали свої погляди лише тоді, коли були переконані в своїй правоті. Такі хворі, окрім цього, відзначалися вираженою наполегливістю, відчуттям самозадоволення, значною помірністю своїх дій і здатністю зосереджено працювати з певною психологічною гнучкістю, а також достатньо високою оцінкою якості власного життя в цей період.

Особи з інтерпсихологічною спрямованістю психологічного реагування відрізнялись більшою запальністю; підвищеною балакучістю і контактністю; пониженою впевненістю в своїх силах, нестійкою опірністю до стресових впливів; переважно поганим настроєм і пониженою самооцінкою якості власного життя; низьким співвідношенням своєї поведінки щодо соціальних норм; підвищеною загальною сумлінністю і відносною завзятістю.

Аналогічне суб'єктивне тестування, яке було проведено серед осіб з інтрапсихологічною спрямованістю реагування, виявило помірну сенситивність, яка визначалася сповільненістю дій, схильністю до сліз, зниженням балакучості, контактності і товариськості. Адаптація до нових обставин викликала у них певні труднощі, які, як і стресові ситуації, на певний час "вибивали їх з колії". Вони схильні швидше відступити, ніж енергійно відстоювати свої погляди. Явно занижена самооцінка якості власного життя у них коливалася в достатньо значних межах. При цьому дотримання соціальних норм виражене у них в достатньо незначній мірі, хоча до роботи вони відносилися добре і сумлінно.

Стандартний опитувальник Спілбергера-Ханіна цілком придатний для обмеженого використання як початковий скринінг-тест при комплексному вивченні психологічної напруги, яка виникала у хворих екземою при зниженні їх якості життя і в результаті розвитку у них відповідного ураження шкіри. Він дає можливість швидко і оперативно, а також достатньо об'єктивно оцінювати як особистісну тривожність, так і ступінь виразності її сумарної реактивної стривоженості у цей момент. Аналіз експериментально отриманих за допомогою тесту Спілбергера-Ханіна даних надав нам можливість зробити такі висновки:

– на висоті розвитку клінічних проявів хвороби у переважної більшості хворих виявлявся виразний ступінь як особистісної стривоженості, так і сумарної реактивності тривоги, а отже і самооцінка якості життя була низькою. При цьому, як і очікувалося, особистісна стривоженість, як базова характеристика особи хворого, помітно слабкіше змінювалася під час лікування, ніж сумарна реактивна тривога;

– тип психологічного реагування (ТПР) хворої екземою людини явно домінуюче впливав на структуру, бальну величину і динаміку як ОТ, так і РТ. Як і передбачалося, при адекватному ТПР рівні ОТ-РТ були мінімальними, а при інтрапсихологічному ТПР – максимальні;

– на ступінь виразності психологічної напруги (ОТ-РТ) достатньо істотно